Khreshchatyknews.com

Позначка: Володимир Зеленський

  • Удари серед білого дня: Росія змінила тактику атак на Київ

    Удари серед білого дня: Росія змінила тактику атак на Київ

    Російські атаки на Київ дедалі менше нагадують звичний для попередніх років сценарій, коли основна небезпека для столиці припадала на ніч. У вересні повітряні тривоги, вибухи та атаки безпілотників дедалі частіше переривають життя міста вдень. 4 вересня російський дрон знову дістався самого центру столиці — удар стався в історичній частині Києва неподалік Софії Київської.

    Після атаки над центром міста піднявся густий чорний дим. Мер Києва Віталій Кличко повідомив про влучання в нежитлову будівлю, на місце вирушили екстрені служби та медики. Reuters зазначає, що місце удару розташоване неподалік Софійського собору — пам’ятки зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Внаслідок атаки також було зруйноване приміщення популярного столичного закладу Zavertailo, про що повідомив його власник.

    Однак значення атаки 4 вересня виходить за межі одного влучання. Київ уже понад тиждень перебуває під практично безперервним тиском російських дронів. Reuters повідомляє про десять днів поспіль атак на українську столицю. Лише 3 вересня внаслідок російського удару по Києву загинула людина, були пошкоджені житлові будинки, а під час попередніх атак того ж дня постраждали шестеро людей.

    Associated Press звертає увагу на помітну зміну характеру російської повітряної кампанії проти столиці. Якщо раніше масовані атаки переважно відбувалися вночі, тепер дрони та ракети загрожують Києву фактично цілодобово. Повітряні тривоги переривають робочий день, навчання, поїздки містом, роботу магазинів і установ. Окремою проблемою стало застосування швидкісних реактивних безпілотників, які роблять загрозу ще менш передбачуваною.

    Саме денні удари істотно змінюють повсякденну реальність столиці. Вночі значна частина людей перебуває вдома і має хоча б відпрацьований алгоритм дій під час тривоги. Вдень сотні тисяч киян перебувають на роботі, в університетах, школах, торговельних центрах, громадському транспорті або просто на вулицях. Через це кожна нова тривога одночасно впливає на величезну кількість людей і роботу міської інфраструктури.

    Показовим став саме удар 4 вересня. Вибух пролунав у центральній частині міста у той час, коли Київ жив звичайним денним життям. Reuters наводить слова очевидців, яких атака застала просто на вулиці. На місце оперативно прибули численні машини швидкої допомоги та рятувальні служби.

    Пізніше президент Володимир Зеленський повідомив і про влучання російського безпілотника в центральну будівлю Служби безпеки України. За повідомленнями міжнародних медіа, внаслідок атаки були поранені п’ятеро людей. Президент заявив про необхідність відповіді Росії на такі удари.

    Будівля СБУ розташована на Володимирській вулиці, 35 — у самому історичному центрі столиці. Таким чином, події 4 вересня вкотре продемонстрували, що російські ударні безпілотники можуть становити небезпеку не лише для околиць або промислових зон, а й для щільно забудованого центрального Києва.

    Водночас із твердженнями про конкретний задум Кремля варто бути обережними. Сам факт переходу до частіших денних атак підтверджують міжнародні агентства, однак цілі російського командування щодо вибору саме такого режиму ударів достеменно невідомі. Тому говорити про нову тактику можна насамперед у сенсі фактичної зміни часу та інтенсивності атак, а не як про офіційно підтверджену нову російську військову доктрину.

    Додаткового міжнародного резонансу подіям у Києві надає те, що нова хвиля ударів відбувається напередодні очікуваних дипломатичних контактів. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються до нових контактів із Росією та Україною. Reuters повідомляє, що обговорювався їхній приїзд до Києва в неділю, хоча остаточні деталі української частини поїздки ще узгоджувалися. Водночас джерело агентства стверджувало, що російська сторона намагалася переконати американських представників змінити план і не їхати до української столиці.

    На цьому тлі російські удари по Києву тривають, попри публічні заяви Кремля про можливість мирного врегулювання. Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив, що Москва не виключає перспективи домовленості, однак водночас підтвердив незмінність російських вимог до України.

    Для киян же головна зміна вже відчувається без дипломатичних формулювань. Денний час більше не означає відносної паузи між нічними атаками. Загроза може виникнути дорогою на роботу, під час навчання, обіду або звичайної прогулянки центром міста.

    Вересневі атаки показують: Росія посилює цілодобовий тиск на українську столицю. І якщо раніше Київ здебільшого прокидався після важких ночей, тепер повітряна війна дедалі частіше приходить у місто серед білого дня.

  • ГУР заявило про кампанію з дискредитації розвідки на тлі гучного конфлікту із СБУ

    ГУР заявило про кампанію з дискредитації розвідки на тлі гучного конфлікту із СБУ

    Головне управління розвідки Міністерства оборони України заявило про розгортання цілеспрямованої дезінформаційної кампанії, метою якої, за версією відомства, є дискредитація української Воєнної розвідки та її бойових підрозділів. У ГУР попередили, що для поширення відповідних матеріалів можуть використовувати медіа, блогерів і Telegram-канали із сумнівною репутацією. Заява з’явилася 3 вересня на тлі резонансного конфлікту між окремими представниками ГУР та Служби безпеки України, який напередодні призвів до стрілянини в Києві.

    У розвідці стверджують, що інформаційна кампанія має на меті поставити під сумнів репутацію ГУР та окремих бойових підрозділів. При цьому відомство у своїй публічній заяві не назвало конкретних організаторів кампанії, не навело назв медіа чи Telegram-каналів, які вже могли бути до неї залучені, а також не оприлюднило прикладів конкретних матеріалів, які розцінює як дезінформаційні. Тому наразі йдеться саме про попередження ГУР, а не про встановлений незалежним розслідуванням факт діяльності конкретних осіб чи редакцій.

    У ГУР закликали громадян та журналістів користуватися перевіреними джерелами інформації та уважно ставитися до повідомлень, які містять неперевірені або сумнівні дані про діяльність української розвідки. Якщо ж хтось отримує пропозиції опублікувати чи поширити такі відомості, у відомстві радять повідомляти про це правоохоронні органи.

    Час появи заяви привернув особливу увагу, оскільки лише за день до цього в Києві стався гострий конфлікт між представниками двох українських спецслужб. Вранці 2 вересня у Дніпровському районі столиці, на житловому масиві Березняки, пролунала стрілянина за участю представників СБУ та ГУР. Президент Володимир Зеленський пізніше назвав ситуацію «абсолютно ганебною» та заявив, що обставини інциденту мають бути перевірені Генеральною прокуратурою і Державним бюро розслідувань.

    Центральною фігурою скандалу став заступник командира Російського добровольчого корпусу з бойової роботи Степан Каплунов. РДК входить до складу одного зі спецпідрозділів ГУР. Ще 1 вересня в Російському добровольчому корпусі повідомили про зникнення Каплунова і припустили, що його могли викрасти. Начальник штабу РДК Олександр Фортуна згодом уточнив, що публікація про зникнення була його особистою ініціативою.

    Сам Каплунов згодом розповів, що його затримали 23 серпня і допитували через підозри у співпраці з російською ФСБ. Він стверджував, що його утримували протягом кількох днів і що під час допитів він зазнав психологічного тиску. Каплунов визнав, що під час перебування під контролем силовиків погодився з версією про нібито контакти з ФСБ, але після звільнення почав категорично заперечувати таку співпрацю. Незалежного підтвердження його заяв про незаконне утримання чи тиск наразі немає.

    Служба безпеки України, своєю чергою, озвучила принципово іншу версію. У СБУ стверджують, що Каплунов підтримував контакти з російськими спецслужбами та міг бути причетним до підготовки замаху на одного з представників російського опозиційного руху. За версією спецслужби, відповідні дані були отримані в межах розслідування, а під час подальших слідчих дій і виникла конфліктна ситуація. Сам Каплунов звинувачення заперечує.

    Стрілянина сталася саме під час слідчих дій у будинку на вулиці Юрія Шумського, де, за словами адвоката Каплунова Тараса Боровського, є квартира, в якій зупиняються військовослужбовці ГУР, що перебувають у Києві. Захисник заявляв, що до будинку почали приїжджати представники ГУР, після чого між ними та працівниками СБУ виник конфлікт.

    Версії сторін щодо того, хто саме спровокував силове протистояння, суттєво відрізняються. Адвокат Каплунова стверджує, що представники СБУ спочатку відкрили попереджувальний вогонь, а згодом стріляли в напрямку військовослужбовців ГУР. СБУ натомість заявляла про збройний напад на свою оперативно-слідчу групу та спробу перешкодити проведенню законних слідчих дій.

    Внаслідок інциденту постраждали троє військовослужбовців ГУР. За словами адвоката Боровського, двоє з них після стрілянини перебували у важкому стані. Офіційні остаточні висновки щодо обставин поранень та правомірності застосування зброї на цей момент не оприлюднені.

    Після конфлікту на місці працювали співробітники Державного бюро розслідувань, які збирали докази. В Офісі генерального прокурора також повідомили про досудове розслідування за фактом погрози та посягання на життя працівника СБУ.

    Президент Зеленський наголосив, що правоохоронці мають встановити всю послідовність подій та перевірити свідчення кожного учасника. Він також заявив про необхідність внутрішніх розслідувань у двох спецслужбах та можливі кадрові рішення щодо осіб, причетних до конфлікту. За словами президента, в Україні застосування зброї між представниками державних структур не може сприйматися як допустиме.

    Таким чином, заява ГУР про дезінформаційну кампанію пролунала в момент, коли навколо Воєнної розвідки, СБУ та РДК уже сформувався надзвичайно напружений інформаційний фон. Проте саме ГУР у своїй заяві, за доступними публічними даними, не встановлювало прямого зв’язку між оголошеною дезінформаційною кампанією та справою Каплунова чи стріляниною 2 вересня. Такий зв’язок наразі можна визначити лише як часовий і контекстуальний, а не доведений.

    Це важливе уточнення, адже після конфлікту в публічному просторі одночасно з’явилися кілька взаємовиключних версій. СБУ наполягає на проведенні законного розслідування справи, пов’язаної з можливою діяльністю російських спецслужб. Представники РДК та сторона Каплунова говорять про його незаконне затримання і психологічний тиск. Представники ГУР вимагають об’єктивно розслідувати стрілянину, а тепер саме відомство окремо попереджає про спроби дискредитації розвідки.

    Саме тому остаточні висновки щодо справи Каплунова, законності дій представників СБУ та ГУР, а також обставин застосування зброї можуть бути зроблені лише після завершення офіційних розслідувань. Станом на 3 вересня публічно доступних результатів розслідування ДБР, які б остаточно встановлювали винних у перестрілці, немає.

    Водночас інформаційна складова скандалу, судячи із заяви ГУР, може стати окремим напрямом протистояння. Воєнна розвідка прямо попереджає, що в інформаційний простір можуть вкидатися матеріали, які мають створити негативне уявлення про її діяльність і бойові підрозділи. Але поки відомство не оприлюднило конкретних доказів щодо організаторів такої кампанії, усі твердження про її можливих замовників мають залишатися лише припущеннями.

    Тож головною зміною 3 вересня стало те, що скандал навколо українських спецслужб вийшов за межі самої стрілянини. Тепер ГУР офіційно заявляє ще й про інформаційну загрозу та закликає медіа максимально ретельно перевіряти походження резонансних даних. На тлі взаємних звинувачень навколо Каплунова саме результати незалежного розслідування ДБР та прокуратури мають показати, де закінчуються версії сторін і починаються встановлені факти.

  • «Погодився під психологічним тиском»: заступник командира РДК заперечив зв’язки з ФСБ після заяви СБУ

    «Погодився під психологічним тиском»: заступник командира РДК заперечив зв’язки з ФСБ після заяви СБУ

    Заступник командира Російського добровольчого корпусу з бойової роботи Степан Каплунов заявив, що під час допитів погодився з версією Служби безпеки України про нібито контакти з ФСБ РФ через психологічний тиск. Уже після звільнення він категорично заперечив співпрацю з російською спецслужбою. Водночас СБУ оприлюднила власну версію і стверджує, що має докази його контактів із ФСБ та підготовки замаху на одного з представників російського опозиційного руху.

    За словами Каплунова, його затримали 23 серпня біля будинку в Києві. Сам він називає це викраденням і стверджує, що протягом дев’яти діб перебував під контролем людей, які представлялися співробітниками державної безпеки. У перші дні, за його версією, його активно допитували щодо можливих контактів із представниками ФСБ. Фізичного насильства, як заявив Каплунов, до нього нібито не застосовували, однак він говорить про сильний психологічний тиск і погрози.

    Каплунов розповів, що під час допитів йому закидали комунікацію з російською спецслужбою, а також те, що згодом він нібито передав цей канал зв’язку своєму безпосередньому командирові Дмитру Іванову. За словами військового, в умовах, у яких він перебував, він погодився з такою версією слідчих, але тепер стверджує, що насправді нічого подібного не було.

    Він також заявив, що під час перебування під контролем силовиків чув фрази про те, що може «зникнути», а також згадки про необхідність «рити яму». Сам Каплунов трактує це як психологічний тиск і погрози. Незалежного підтвердження цих тверджень наразі немає, а СБУ таку версію подій заперечує своїми публічними заявами.

    Свою версію Каплунов озвучив ще ввечері 2 вересня. Уже наступного дня Служба безпеки України офіційно заявила, що заступник командира РДК нібито мав контакти з російською ФСБ та отримав завдання організувати замах на одного з лідерів російського опозиційного руху, який планував перебувати в Україні на День Незалежності.

    У СБУ стверджують, що під час розслідування отримали інформацію про контакти Каплунова з російською спецслужбою. Крім того, відомство заявило, що відповідні дані нібито були виявлені в його телефоні. СБУ також оприлюднила відеозапис, на якому Каплунов говорить про зв’язок із ФСБ. Його адвокат, своєю чергою, заявив, що ці свідчення були отримані під тиском.

    Українська спецслужба також стверджує, що йшлося не лише про одного опозиціонера. За версією СБУ, Каплунов нібито міг отримати завдання щодо ліквідації інших військовослужбовців Сил оборони України в обмін на грошову винагороду. У відомстві наголосили, що підготовку злочину було зупинено. Водночас ім’я російського опозиціонера, який міг бути потенційною ціллю, офіційно не називають.

    Сам Каплунов усі звинувачення у співпраці з ФСБ відкидає. Таким чином, станом на 3 вересня існують дві принципово різні версії подій. СБУ говорить про агентурний зв’язок, докази в телефоні та підготовку замаху, тоді як Каплунов і його захист заявляють про незаконне утримання та отримання зізнання під психологічним тиском.

    Ця справа отримала особливий резонанс після стрілянини в Києві 2 вересня. Інцидент стався на житловому масиві Березняки в Дніпровському районі столиці під час слідчих дій у квартирі, пов’язаній із Каплуновим. Саме там між представниками СБУ та людьми, яких пов’язують з одним із підрозділів Сил оборони, стався збройний конфлікт.

    За версією СБУ, її оперативно-слідча група проводила невідкладні слідчі дії у межах справи про теракт, який нібито організовували російські спецслужби. У цей момент група осіб, як стверджує СБУ, заблокувала автомобілі правоохоронців та вчинила збройний спротив. Для припинення конфлікту було залучено спецпідрозділ «Альфа». Під час стрілянини кілька людей отримали поранення.

    Адвокат Каплунова Тарас Боровський озвучував іншу версію. Він заявив, що конфлікт відбувся між представниками української військової розвідки та СБУ. За його словами, спочатку вдалося домовитися про мирне вирішення ситуації, однак зранку почалася стрілянина. Захисник стверджував, що співробітники СБУ спочатку стріляли в повітря, а потім відкрили вогонь по ногах, унаслідок чого троє представників розвідки нібито отримали поранення.

    Командир РДК Денис Капустін заявляв, що був присутній під час обшуку квартири Каплунова. За його словами, під час слідчих дій у помешканні не виявили предметів, які могли б компрометувати його заступника. Ця заява, однак, не спростовує твердження СБУ про нібито інформацію, знайдену в телефоні Каплунова.

    На інцидент відреагувала і найвища політична влада країни. Президент Володимир Зеленський назвав ситуацію ганебною та заявив про необхідність внутрішніх розслідувань і кадрових рішень у спецслужбах. За даними Financial Times, президент різко розкритикував конфлікт між українськими силовими структурами та наголосив, що зброя має бути спрямована проти російських окупантів, а не використовуватися у внутрішніх конфліктах.

    Керівник Офісу президента Кирило Буданов також закликав провести ретельне та неупереджене розслідування. Він заявив, що ніхто не має права безкарно викрадати військовослужбовців або відкривати вогонь на вулицях українських міст. За його словами, обставинами вже займаються Державне бюро розслідувань та Офіс генерального прокурора.

    В Офісі генпрокурора повідомили про початок досудового розслідування за фактом погрози та посягання на життя працівника СБУ. Водночас остаточна правова оцінка дій усіх учасників конфлікту ще має бути визначена слідством.

    Таким чином, історія навколо Степана Каплунова переросла з повідомлення про його зникнення у масштабний міжвідомчий скандал. У центрі справи тепер одразу кілька питань: чи справді заступник командира РДК підтримував зв’язок із ФСБ, чи законним було його затримання та утримання, за яких умов він дав свідчення, а також хто і чому застосував зброю під час подій на Березняках.

    На цей момент жодна з протилежних версій не отримала остаточного судового підтвердження. СБУ наполягає на наявності доказів співпраці Каплунова з російською спецслужбою, тоді як він сам та його адвокат говорять про тиск і незаконне утримання. Остаточні відповіді мають дати розслідування ДБР, прокуратури та подальші процесуальні рішення.

  • «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    Президент США Дональд Трамп заявив, що готовий провести нову зустріч із російським лідером Володимиром Путіним, однак не хоче організовувати черговий саміт лише заради переговорів. За словами американського президента, зустріч має відбутися тоді, коли сторони наблизяться до реальної мирної угоди, а війна Росії проти України буде на шляху до завершення. Ця заява пролунала на тлі нової дипломатичної активності Вашингтона та повідомлень про спробу організувати тристоронню зустріч Трампа, Володимира Зеленського та Путіна.

    Спілкуючись із журналістами 2 вересня, Трамп дав зрозуміти, що технічно може домовитися про зустріч із Путіним практично одразу. Однак американський президент вважає, що для такого контакту спочатку мають виникнути умови для укладення мирної угоди. Він також заявив, що хотів би мати хороші відносини і з Росією, і з Україною, пов’язавши нормалізацію відносин, зокрема, з майбутніми економічними можливостями.

    Фактично Трамп тепер прив’язує наступний саміт із Путіним не просто до бажання російського президента зустрітися, а до конкретного прогресу в питанні війни. Це помітний нюанс, оскільки попередня особиста зустріч двох президентів не принесла припинення бойових дій.

    Трамп і Путін уже проводили великий саміт 15 серпня 2025 року на Алясці. Переговори тривали близько трьох годин і завершилися без угоди про припинення вогню в Україні. Обидва президенти тоді говорили про продуктивність переговорів, однак конкретного мирного документа або навіть домовленості про паузу в бойових діях оголошено не було. Сам Трамп після зустрічі визнав, що сторони не досягли кінцевої домовленості.

    Через рік Вашингтон, схоже, намагається уникнути повторення ситуації, коли зустріч на найвищому рівні створює потужний політичний і медійний ефект, але не завершується практичним результатом. Принаймні нинішні слова Трампа свідчать, що він хотів би проводити наступний саміт уже на фінальнішій стадії переговорів.

    Водночас американський президент вкотре закликав Київ і Москву припинити війну. За його словами, Зеленському та Путіну потрібно зупинити бойові дії. Трамп також повторив свою тезу про те, що одним із чинників, які ускладнюють переговорний процес, є надзвичайно погані особисті відносини між президентами України та Росії.

    Ці заяви пролунали лише через кілька днів після незвичайного дипломатичного маневру Вашингтона. Наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив неанонсований візит до Москви. Reuters повідомляв, що це був перший відомий візит директора американської розвідслужби до Росії від часу поїздки Вільяма Бернса у 2021 році. Реткліфф зустрічався з російськими представниками на тлі війни проти України та загального погіршення відносин між Москвою і Заходом.

    Згодом Axios із посиланням на два поінформовані джерела повідомив значно важливішу деталь: під час московської місії Реткліфф запропонував провести тристоронній саміт за участю Трампа, Зеленського та Путіна. За інформацією видання, директор ЦРУ також намагався з’ясувати, чи можуть керівники російських спецслужб сприяти відновленню переговорів між Москвою та Києвом за посередництва США.

    У Москві Реткліфф зустрічався, зокрема, з директором Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним та директором ФСБ Олександром Бортниковим. За даними Axios, після московських контактів американські посадовці поінформували Зеленського про переговори та ідею тристороннього саміту. Сам президент України 28 серпня підтвердив, що американська сторона передала Києву інформацію про зустрічі в Москві, хоча деталей їхнього змісту не розкрив.

    Але Москва поки не демонструє готовності перетворити саміт трьох президентів на майданчик для безпосереднього пошуку компромісу.

    31 серпня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Путіна, Трампа та Зеленського може відбутися лише для фінального оформлення вже підготовлених домовленостей. За його словами, врегулювання війни складається з великої кількості деталей, тому зустріч президентів для обговорення всіх цих питань Москва вважає недоцільною. Іншими словами, Кремль хоче, щоб основний масив переговорної роботи був виконаний до саміту, а не під час нього.

    У цьому позиції Вашингтона і Москви зараз принаймні частково збігаються. І Кремль, і Трамп фактично говорять про зустріч лідерів як про подію, яка має відбутися після істотного прогресу на нижчих рівнях. Проте це ще не означає зближення позицій щодо змісту потенційної мирної угоди.

    Більше того, нинішня дипломатична активність розгортається на тлі відсутності очевидного прориву у припиненні війни. Сам візит Реткліффа до Москви відбувався за умов збереження високої напруги між Росією та Заходом. Reuters зазначав, що серед питань навколо цієї місії були не лише Україна, а й ширший комплекс безпекових проблем, включно з відносинами Москви з Іраном.

    За даними The Wall Street Journal, поїздка директора ЦРУ мала й іншу складову: Реткліфф мав донести до Москви американські застереження щодо НАТО та водночас сприяти відновленню дипломатичного треку навколо України. Видання зазначало, що попри дипломатичні контакти ознак швидкого прориву у мирному процесі не з’явилося.

    Саме тому нинішня заява Трампа важлива передусім зміною акценту. Президент США не відмовляється від особистого контакту з Путіним і переконаний, що здатний швидко організувати таку зустріч. Проте тепер він публічно ставить її ближче до фіналу переговорного процесу, а не до його початку.

    Для України принциповим залишається й питання формату. Ідея, яку, за інформацією Axios, привіз до Москви Реткліфф, передбачає участь Зеленського разом із Трампом і Путіним. Раніше адміністрація Трампа вже пропонувала такий формат: Зеленський його підтримував, тоді як Путін від нього відмовлявся.

    Отже, новий саміт поки залишається лише можливістю. Публічно не оголошені ані його дата, ані місце, ані погоджений склад учасників. Немає й підтвердження, що Москва погодилася на тристоронній формат. Натомість сформувалася нова умова самого Трампа: зустріч із Путіним він хоче провести не просто для чергової розмови про війну, а в момент, коли з’явиться реальна перспектива угоди.

    Після досвіду Аляски це суттєва відмінність. Тоді Путін і Трамп зустрілися, але залишили переговорний стіл без домовленості навіть про припинення вогню. Тепер Білий дім через різні канали знову зондує Москву, директор ЦРУ особисто включився в дипломатичний трек, а тристоронній саміт знову опинився серед можливих сценаріїв. Однак ключове питання залишається незмінним: чи готова Росія перейти від переговорів про переговори до умов, за яких війна справді може завершитися.

  • «Вересень може змінити багато»: Зеленський після розмови з посланцями Трампа зробив заяву

    «Вересень може змінити багато»: Зеленський після розмови з посланцями Трампа зробив заяву

    Президент України Володимир Зеленський 31 серпня провів телефонну розмову з представниками президента США Дональда Трампа Стівеном Віткоффом і Джаредом Кушнером. Однією з головних тем стала підготовка їхнього візиту до України: сторони зараз працюють над визначенням конкретної дати та порядку денного майбутніх зустрічей. Зеленський назвав розмову детальною і конструктивною та заявив, що така поїздка американських представників могла б допомогти у напрацюванні рішень для досягнення миру.

    За даними Офісу президента, переговорні команди України та США підтримують постійний контакт. Зеленський повідомив, що Віткофф і Кушнер добре поінформовані про перебіг дипломатичних переговорів, а тепер сторони мають узгодити найзручніший графік подальшої комунікації. Президент не назвав можливої дати приїзду американських представників, тому наразі йдеться саме про підготовку візиту, а не про вже затверджену поїздку.

    Окрему частину розмови присвятили ситуації на фронті та російським повітряним атакам. Зеленський заявив американським співрозмовникам, що просування російської армії залишається незначним і досягається ціною великих втрат. Reuters також повідомляє, що український президент поінформував Віткоффа й Кушнера про поточну бойову обстановку і наслідки російських ударів, водночас сторони говорили про подальші мирні зусилля.

    У своєму вечірньому зверненні Зеленський додав ще одну важливу деталь: Віткофф і Кушнер готуються не лише до візиту в Україну, а й до контактів із російською стороною. Президент заявив, що українська сторона вже обговорила з ними свої позиції перед цією комунікацією. Це означає, що найближчими тижнями дипломатична активність Вашингтона навколо війни може суттєво зрости.

    На цьому тлі Зеленський заявив, що «вересень може змінити багато». За його словами, Україна готує низку зустрічей та переговорів, які повинні мати конкретний результат для країни — від посилення оборонних спроможностей до нових пакетів підтримки енергетики перед зимою. Президент наголосив, що партнерам необхідно максимально мобілізувати допомогу Україні саме напередодні холодного сезону.

    Майбутня поїздка Віткоффа і Кушнера до України планується вже не вперше. Наприкінці липня повідомлялося, що представники Трампа можуть приїхати до Києва у другій половині серпня, зокрема в період заходів до 35-ї річниці Незалежності України. Однак 24 серпня «Радіо Свобода» з посиланням на поінформоване джерело повідомило, що візит «трохи відклали, але не скасували». Причиною називали посилення російських ракетних і дронових атак на Київ.

    Тому нинішня розмова Зеленського з американськими представниками фактично підтверджує, що відкладена поїздка знову повернулася до практичного порядку денного. Це важлива відмінність: ще тиждень тому йшлося лише про те, що візит залишається можливим, а 31 серпня Офіс президента вже офіційно повідомив про роботу над визначенням його дати. Водночас Білий дім поки публічно не оголосив ані точного графіка, ані складу майбутніх зустрічей в Україні.

    Віткофф і Кушнер упродовж останніх місяців залишаються одними з ключових представників Трампа в переговорах щодо завершення російсько-української війни. Українська сторона вже неодноразово проводила з ними переговори: зокрема 22 липня Зеленський разом із переговорною командою обговорював активізацію дипломатії та можливі кроки для наближення миру. Тоді до української команди входили Рустем Умєров, Кирило Буданов і Сергій Кислиця.

    Дипломатичний контекст зараз залишається складним. 25 серпня Reuters повідомляв, що Зеленський бачить певне «вікно» для американського посередництва приблизно до літа 2027 року, поки політична увага США остаточно не змістилася на президентську кампанію 2028-го. За інформацією агентства, Україна разом із американськими та європейськими представниками вже працювала над новими пропозиціями щодо можливого припинення бойових дій, однак між Києвом і Москвою залишаються фундаментальні розбіжності, передусім щодо територій і гарантій безпеки.

    Додаткової ваги майбутнім контактам надає й те, що Вашингтон продовжує підтримувати прямі канали зв’язку з Москвою. 28 серпня Зеленський заявив, що США передавали Україні інформацію про недавні зустрічі американських представників у російській столиці. Reuters повідомляв, що Вашингтон окремо обговорював із російською стороною можливі регіональні ризики, а Київ був поінформований про частину цих контактів.

    Тож майбутній приїзд Віткоффа і Кушнера може стати частиною нового етапу американської дипломатії, в межах якого представники Трампа підтримуватимуть паралельні контакти з Києвом і Москвою. Однак поки немає підтвердження ані нової мирної угоди, ані домовленості про припинення вогню, ані конкретного компромісу між сторонами. Підтверджено лише те, що США та Україна продовжують переговори, американські представники готуються до контактів із Росією, а дата їхнього візиту до України зараз визначається.

  • Зеленський раптово змінив керівника ДПСУ: хто очолив прикордонників

    Зеленський раптово змінив керівника ДПСУ: хто очолив прикордонників

    Президент України Володимир Зеленський у понеділок, 31 серпня, провів кадрову ротацію в керівництві Державної прикордонної служби України. Валерія Вавринюка, який тимчасово виконував обов’язки голови відомства, звільнено від цих функцій, а керувати прикордонниками тепер тимчасово буде генерал-майор Вадим Ченчик.

    Відповідні рішення президент оформив двома окремими указами — №836/2026 та №837/2026. Обидва документи датовані 31 серпня.

    У першому указі Зеленський постановив увільнити Валерія Вавринюка від тимчасового виконання обов’язків голови Державної прикордонної служби. Іншим документом президент доручив ці обов’язки заступнику голови ДПСУ Вадиму Ченчику. Причини кадрової ротації безпосередньо в указах не зазначені.

    Таким чином, важливий нюанс полягає в тому, що Ченчик наразі не призначений постійним головою ДПСУ. Він лише тимчасово виконуватиме обов’язки керівника служби. Саме так сформульовано президентський указ №837/2026.

    Вадим Ченчик для Держприкордонслужби людина далеко не нова. За офіційною біографією ДПСУ, він народився 15 листопада 1972 року в Катеринополі Черкаської області та понад три десятиліття пов’язаний із прикордонним відомством. Службу в системі охорони державного кордону він проходить із 1994 року.

    Ченчик має кілька вищих освіт. Він навчався у «Львівській політехніці», Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького та Харківському національному педагогічному університеті.

    За роки служби Ченчик працював як на оперативно-розшукових, так і на командних посадах. У його кар’єрі були керівні посади в Харківському, Мостиському та Мукачівському прикордонних загонах, а також робота у Східному регіональному управлінні ДПСУ.

    З вересня 2019 року він обіймає посаду заступника голови Державної прикордонної служби України.

    У 2022 році Вадиму Ченчику присвоїли військове звання генерал-майора. Він також нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Офіційний сайт ДПСУ й нині вказує його серед керівництва служби як заступника голови.

    Нинішня кадрова ротація відбувається після тривалого періоду змін у верхівці Держприкордонслужби.

    Постійного керівника відомство не має після кадрових рішень щодо колишнього голови ДПСУ Сергія Дейнеки. Згодом навколо нього розгорнулася резонансна антикорупційна справа.

    22 січня НАБУ і Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомили про підозру колишньому топпосадовцю та чинному посадовцю Держприкордонслужби у справі про систематичне отримання неправомірної вигоди.

    За даними слідства, схема працювала у 2023 році та була пов’язана з незаконним переправленням цигарок через державний кордон України до країн Європейського Союзу. Правоохоронці заявляли, що для перевезень використовували автомобілі з номерними знаками, схожими на дипломатичні, а пасажирами ставали власники дипломатичних паспортів — члени сімей українських дипломатів у Європі.

    НАБУ і САП стверджували, що прикордонні посадовці забезпечували таким транспортним засобам безперешкодний перетин державного кордону.

    За версією слідства, лише протягом липня-листопада 2023 року правоохоронці задокументували отримання близько 204 тисяч євро неправомірної вигоди за проїзд 68 автомобілів. Сума становила приблизно три тисячі євро за кожен транспортний засіб. Дії підозрюваних кваліфікували за статтею про одержання неправомірної вигоди. Розслідування триває, а підозра сама по собі не означає доведеності вини особи.

    У лютому ДПСУ повідомляла, що Дейнеко був звільнений із військової служби наказом від 2 лютого на підставі рішення військово-лікарської комісії. Речник прикордонної служби Андрій Демченко тоді зазначав, що колишній керівник мав поранення, зокрема тяжке мінно-вибухове, та переніс кілька операцій.

    Однак уже на початку березня історія отримала нове продовження. Дейнека знову призвали на військову службу за мобілізацією та призначили начальником Третього прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса — Луганського прикордонного загону. У ДПСУ пояснювали це його попереднім бойовим та управлінським досвідом.

    Тому кадрове рішення Зеленського 31 серпня фактично означає вже чергову зміну тимчасового управління одним із ключових силових відомств країни.

    Державна прикордонна служба під час повномасштабної війни давно виконує значно ширші завдання, ніж класична охорона державного кордону. Підрозділи прикордонників воюють на фронті, виконують бойові завдання на найскладніших напрямках, контролюють пункти пропуску та протидіють незаконному перетину кордону, контрабанді й диверсійній діяльності.

    Особливого значення робота ДПСУ набуває і через тривалі дискусії щодо правил виїзду громадян за кордон під час воєнного стану, боротьби з незаконними схемами переправлення військовозобов’язаних та ситуації на кордонах із Росією і Білоруссю.

    Саме тому зміна навіть тимчасового керівника відомства є значущим кадровим рішенням.

    Водночас президентські укази наразі не містять інформації про те, чому Валерія Вавринюка було вирішено замінити саме зараз, а також коли може бути призначений повноцінний голова Державної прикордонної служби.

    Не повідомляється і про можливі додаткові кадрові перестановки у керівництві відомства.

    Наразі юридична ситуація однозначна: указом №836/2026 Вавринюка звільнено саме від тимчасового виконання обов’язків, а указом №837/2026 ці функції покладено на Вадима Ченчика. Обидва рішення президент підписав 31 серпня.

    Отже, після нової кадрової ротації українськими прикордонниками тимчасово керуватиме досвідчений кадровий офіцер, який працює в системі ДПСУ з 1994 року і вже близько семи років перебуває на посаді заступника голови служби.

    Чи стане це призначення лише коротким перехідним етапом, чи Вадим Ченчик керуватиме ДПСУ тривалий час, наразі невідомо. Офіційного рішення про призначення постійного голови служби станом на 31 серпня президент не оприлюднював.

  • «Шахеди» вперто летять на Київ уздовж Білорусі: «Флеш» знайшов дивну закономірність і назвав можливу причину

    «Шахеди» вперто летять на Київ уздовж Білорусі: «Флеш» знайшов дивну закономірність і назвав можливу причину

    Російські реактивні ударні безпілотники, які останнім часом атакують Київ, демонструють незвичайну закономірність: замість найкоротшого шляху до української столиці вони рухаються схожою траєкторією, намагаючись якомога довше залишатися поблизу українсько-білоруського кордону. На це 30 серпня звернув увагу фахівець у галузі радіотехнологій та позаштатний радник президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій «Флеш» Бескрестнов.

    Бескрестнов опублікував карту одного з маршрутів і поставив ключове питання: чому Росія використовує саме таку траєкторію, якщо з військової точки зору можна було б спрямовувати безпілотники до Києва коротшими або різними маршрутами.

    За його спостереженнями, йдеться не про поодинокі випадки. Експерт стверджує, що сотні реактивних ударних дронів, які прямують до Києва, повторюють подібний маршрут і тривалий час залишаються поблизу білоруського кордону. Цю закономірність сьогодні також описали низка українських видань.

    «Шахеди» вперто летять на Київ уздовж Білорусі: «Флеш» знайшов дивну закономірність і назвав можливу причину
    ФОТО: Сергій Флеш / Як російські дрони «Шахед» летять атакувати Київ

    Однією з можливих причин «Флеш» називає використання мобільної інфраструктури на території Білорусі. За його версією, встановлені на російських безпілотниках LTE-модеми можуть підключатися до базових станцій білоруських операторів зв’язку, поки апарати залишаються в зоні їхнього покриття.

    При цьому надзвичайно важливо розділяти встановлений факт і версію експерта. Схожий маршрут безпілотників Бескрестнов називає власним спостереженням, тоді як використання саме білоруських LTE-мереж він висуває як можливе пояснення. Публічного офіційного підтвердження того, що мобільні оператори Білорусі зараз свідомо забезпечують зв’язок російських ударних дронів, немає.

    Спочатку «Флеш» розглядав й інше пояснення — можливість підтримання радіозв’язку через розташовані в Білорусі пункти управління МЕШ. Однак, за його словами, дальність роботи таких засобів зв’язку значно більша, а тому необхідність настільки довго тримати безпілотники безпосередньо біля кордону лише заради цього виглядає менш очевидною. Саме тому експерт зупинився на версії з LTE-модемами.

    Історія привертає особливу увагу через те, що питання використання території Білорусі для підтримки російських повітряних атак Україна порушувала раніше.

    Ще у червні президент Володимир Зеленський заявляв про розташовані на білоруській території ретранслятори, які, за інформацією української сторони, допомагали російським ударним безпілотникам. Київ вимагав від Мінська припинити їхню роботу.

    24 червня Зеленський повідомив, що, за інформацією головнокомандувача ЗСУ та української розвідки, з 22 червня відповідні ретранслятори на території Білорусі припинили роботу. Українська сторона тоді продовжувала перевіряти ситуацію.

    Тому нинішнє спостереження Бескрестнова створює нове питання: якщо раніше згадані ретранслятори справді були вимкнені, чому реактивні ударні дрони знову так довго тримаються поблизу білоруського кордону?

    Саме тут і виникає версія про використання іншої інфраструктури — звичайних мобільних мереж.

    Проте говорити, що Білорусь уже викрита в безпосередньому управлінні цими «Шахедами», на підставі наявної інформації не можна. Бескрестнов не заявляв про доведений факт такого управління. Він звернув увагу на повторювану траєкторію та запропонував технічне пояснення, яке ще потребує підтвердження.

    Новина про незвичайний маршрут з’явилася на тлі значно серйознішої тенденції — Росія різко нарощує використання реактивних ударних безпілотників.

    За даними самого Бескрестнова, які 30 серпня навели «Укрінформ», «Українська правда» та «Радіо Свобода», у липні Росія застосувала проти України приблизно 1500 реактивних «Шахедів», тоді як у серпні їхня кількість уже перевищила 2500. Якщо ці підрахунки правильні, йдеться про збільшення щонайменше на 67% лише за місяць.

    Бескрестнов також показав інформацію про один із виявлених апаратів, датований 15 серпня, і заявив, що реактивні дрони Росія запускає по Україні фактично невдовзі після їхнього виробництва.

    Особливо показовою стала ніч проти 30 серпня. За даними Повітряних сил, які наводить «Українська правда», Росія атакувала Україну двома балістичними ракетами «Іскандер-М» та 130 безпілотниками різних типів, причому більшість ударних БПЛА були реактивними.

    Таким чином, питання маршруту до Києва стає важливим не лише через його географію. Якщо спостереження про стабільне проходження реактивних дронів уздовж одного коридору підтвердиться на великій кількості атак, це може свідчити про наявність конкретної технічної причини, через яку Росії вигідно тримати апарати поблизу Білорусі.

    Версія Бескрестнова про LTE-зв’язок — наразі лише одна з можливих відповідей.

    Водночас сама Білорусь від початку повномасштабного вторгнення вже відігравала важливу роль у російській агресії проти України. У 2022 році її територія використовувалася російськими військами для наступу на північ України. Надалі Київ неодноразово звинувачував Мінськ у наданні Росії території та інфраструктури для військових потреб.

    Саме тому будь-які ознаки можливого використання білоруської інфраструктури в новій тактиці ударів РФ викликають особливу увагу.

    Однак у нинішній історії є принципова межа: наявність дивного маршруту вже зафіксована експертом, а пояснення цього маршруту через білоруські LTE-мережі поки залишається його гіпотезою.

    Якщо вона отримає підтвердження, це означатиме, що проблема російських повітряних атак може виходити далеко за межі самих пускових майданчиків та конструкції безпілотників. У такому випадку значення матиме й наземна комунікаційна інфраструктура вздовж маршруту польоту.

    Поки ж головна загадка залишається тією самою, яку сформулював «Флеш»: чому сотні реактивних ударних дронів, маючи можливість рухатися іншими траєкторіями, раз за разом прямують до Києва довгим шляхом уздовж білоруського кордону.

  • Україні бракує $27 млрд на оборону: Хмара розповів, де терміново шукатимуть гроші для ЗСУ

    Україні бракує $27 млрд на оборону: Хмара розповів, де терміново шукатимуть гроші для ЗСУ

    Україна зіткнулася з одним із найбільших фінансових викликів для оборони від початку 2026 року. Міністерству оборони необхідно закрити дефіцит фінансування приблизно у $27 млрд, і частина цих грошей потрібна не на далеку перспективу, а для забезпечення поточних потреб Сил оборони та підготовки закупівель на початок наступного року.

    Про це 30 серпня під час зустрічі з журналістами заявив міністр оборони Євгеній Хмара. Інформацію одночасно підтвердили кілька українських медіа, кореспонденти яких були присутні на зустрічі.

    При цьому у Міноборони вже визначили щонайменше два основні способи, якими спробують закрити фінансовий розрив.

    Перший — отримати раніше частину європейського фінансування, запланованого на 2027 рік.

    Другий — переконати держави, які поки не долучилися до відповідної фінансової рамки, надати Україні гроші, а партнерів, які вже беруть участь у підтримці, — збільшити свої внески.

    За словами Хмари, Україна збирається говорити з партнерами не просто про абстрактну потребу «дати більше грошей». Київ хоче представляти конкретні оборонні проєкти, їхню мету, необхідні ресурси, очікуваний результат і строки реалізації.

    Тобто модель фінансування поступово має переходити до принципу: ось конкретне завдання Сил оборони — ось проєкт, необхідний для його виконання — ось необхідна сума і результат, який Україна отримає після фінансування.

    Звідки взялася «дірка» у $27 млрд

    Сама цифра з’явилася не сьогодні.

    Про дефіцит фінансування оборони президент Володимир Зеленський говорив ще під час зустрічі «коаліції охочих» напередодні Дня Незалежності.

    І тут є принципово важливе уточнення: йдеться не просто про те, що уряд раптово виявив нестачу $27 млрд.

    Значну частину коштів, які мали витрачатися у другій половині 2026 року, використали раніше, щоб профінансувати нагальні потреби війська, зокрема оборонні закупівлі та виробництво. Тепер цей фінансовий ресурс необхідно компенсувати.

    За інформацією, яку раніше озвучував Зеленський, приблизно $8–10 млрд із загальної потреби пов’язані із забезпеченням початку 2027 року — передусім із закупівлею зброї та іншого необхідного для Сил оборони.

    Ще близько $20 млрд припадає на зарплати військовослужбовців, виплати сім’ям загиблих та інші оборонні видатки.

    Тобто $27 млрд — це не лише гроші на нові ракети, безпілотники чи бронетехніку.

    Йдеться одночасно про утримання армії, соціальні виплати та продовження закупівель озброєння.

    Європу можуть попросити дати гроші 2027 року вже зараз

    Перший сценарій, який сьогодні прямо назвав Хмара, — перенесення частини майбутнього європейського фінансування на більш ранній термін.

    І це може стати одним із головних питань переговорів Києва з Брюсселем найближчим часом.

    Європейський Союз сформував для України кредитну рамку на €90 млрд, розділивши фінансування на дві частини — по €45 млрд на 2026 та 2027 роки. Київ хоче отримати частину коштів, запланованих на наступний рік, достроково, щоб закрити нинішню потребу.

    Таким чином Україна фактично пропонує не створювати нову програму з нуля, а змінити графік уже передбаченого фінансування.

    Це потенційно може бути швидшим шляхом, ніж домовлятися про абсолютно новий багатомільярдний пакет.

    Але проблема очевидна: якщо частину грошей 2027 року витратити вже зараз, постає питання, чим компенсувати відповідну потребу наступного року.

    Саме тому Київ паралельно шукає додаткові джерела.

    Другий варіант — нові країни та більші внески

    Хмара повідомив, що Міноборони вже визначило держави, з якими планує провести окремі переговори.

    Йдеться про дві групи партнерів.

    Перша — країни, які ще не долучилися до чинної фінансової рамки підтримки України.

    Друга — держави, які вже допомагають, але потенційно здатні збільшити свої внески.

    Міністр не назвав публічно конкретний перелік таких держав.

    Однак принцип переговорів він описав досить чітко: Україна має показувати партнерам не загальне прохання про допомогу, а конкретний військовий результат, який можна отримати за ці кошти.

    Це особливо важливо на п’ятому році повномасштабної війни, коли західним урядам дедалі частіше необхідно пояснювати власним парламентам та виборцям, на що саме витрачаються кошти для України.

    Гроші потрібні не лише для «сьогодні», а й для зброї 2027 року

    Одна з причин, чому фінансування необхідно знаходити вже зараз, полягає у специфіці оборонних закупівель.

    Складні системи озброєння неможливо замовити 1 січня і отримати 2 січня.

    Виробникам необхідні авансові платежі, контракти на комплектуючі, виробничі потужності та час.

    Тому частина грошей, які формально стосуються потреб 2027 року, має бути витрачена ще у 2026-му.

    За даними Euronews, приблизно €6 млрд із фінансової потреби стосуються саме авансових платежів за озброєння, яке Україна повинна отримати вже на початку наступного року.

    Якщо такі контракти не профінансувати зараз, проблема проявиться не сьогодні, а через кілька місяців — коли необхідна зброя просто не буде готова.

    Частину європейських грошей Україна вже отримала

    При цьому Європа вже фінансує конкретні оборонні програми.

    30 липня Україна отримала €3,47 млрд від ЄС у межах Ukraine Support Loan.

    Міноборони повідомляло, що ці кошти спрямовуються на кілька ключових напрямів: посилення протиповітряної оборони та авіаційних спроможностей, масштабування виробництва безпілотників, розвиток ракетних програм та загальне зміцнення обороноздатності.

    Це показує, що механізм прямого європейського фінансування вже працює.

    Тепер питання полягає в його масштабі та швидкості.

    Чому $27 млрд критично важливі саме зараз

    Фінансова проблема виникла у момент, коли Україні необхідно одночасно вкладати гроші одразу у кілька надзвичайно дорогих напрямів.

    Один із них — ППО.

    Напередодні Дня Незалежності Зеленський заявляв партнерам про гостру потребу України у ракетах-перехоплювачах для Patriot. Reuters повідомляло, що Київ хотів би отримати щонайменше 300 таких ракет на тлі посилення російських ракетно-дронових атак.

    Другий напрям — безпілотники та перехоплювачі.

    І саме сьогодні Хмара повідомив ще одну важливу деталь: Україна вже провела польові випробування чотирьох потенційних систем для перехоплення реактивних російських дронів.

    Наступне завдання — довести ці рішення до необхідного рівня та масштабувати їхнє виробництво до тисяч одиниць.

    А масштабування будь-якої нової зброї — це знову гроші.

    Третій напрям — далекобійні спроможності України.

    Четвертий — звичайне забезпечення величезної армії: зарплати, виплати, боєприпаси, ремонт техніки, логістика.

    Тому дефіцит у $27 млрд з’явився у дуже незручний момент: Росія не демонструє намірів згортати війну, інтенсивність ударів залишається високою, а Україна одночасно має фінансувати нинішні бойові дії та вже зараз готувати армію до 2027 року.

    Чи означає це, що «грошей на ЗСУ немає»

    Ні — і тут важливо не перебільшувати.

    Цифра $27 млрд не означає, що завтра припиняться виплати військовим або закупівлі зброї.

    Йдеться про фінансову потребу, яку необхідно закрити для виконання запланованих оборонних видатків.

    Більше того, Міноборони заявляє, що вже має сценарії її покриття.

    Але масштаб проблеми применшувати теж не варто.

    $27 млрд — величезна сума навіть для країни, яка отримує значну міжнародну підтримку. А використання частини коштів наступного року наперед фактично означає, що фінансова дискусія просто переноситься далі.

    Саме тому другий напрям — залучення нових партнерів і збільшення внесків чинних союзників — може бути навіть важливішим за дострокове використання європейського кредиту.

    Київ хоче продавати партнерам не «потребу», а результат

    І тут заява Хмари містить, можливо, найцікавіший сигнал.

    Україна змінює аргументацію у переговорах про військову допомогу.

    Замість моделі «нам необхідно $X млрд для продовження оборони» Міноборони хоче пропонувати партнерам конкретні проєкти з вимірюваним результатом.

    Це можуть бути, наприклад, певні обсяги виробництва дронів, систем перехоплення, ракет або інших спроможностей — хоча конкретних проєктів Хмара сьогодні публічно не назвав.

    Сам міністр сформулював принцип так: партнери повинні бачити, які завдання стоять перед Силами оборони, які проєкти необхідні для їх виконання, якого результату вони дадуть і в які строки.

    І це може бути принципово важливим для наступного етапу війни.

    Адже Україна зараз одночасно має дві фінансові проблеми: знайти десятки мільярдів доларів, щоб армія могла продовжувати воювати сьогодні, і не «проїсти» при цьому ресурси, які потрібні їй уже на початку 2027 року.

    Саме тому цифра $27 млрд — не просто черговий показник бюджетного дефіциту.

    Це фактично ціна фінансового мосту, який Україні потрібно побудувати між нинішнім етапом війни та наступним роком.

    І часу для цього небагато.

  • Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай не зацікавлений у застосуванні Росією ядерної зброї проти України і дав зрозуміти, що не дозволить Москві перейти цю межу. Про це заявив президент Фінляндії Александр Стубб, розповідаючи про свою особисту розмову з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї. На думку фінського президента, позиція Пекіна сьогодні є одним із найсерйозніших факторів стримування Кремля від ядерної ескалації.

    Стубб зробив цю заяву в інтерв’ю німецькому Bild, оприлюдненому наприкінці серпня. Він не лише оцінив ризик використання ядерної зброї, а й висловився про можливість російського нападу на НАТО та подальші кроки Кремля у війні проти України.

    За словами президента Фінляндії, питання потенційного застосування ядерної зброї він безпосередньо порушив під час літнього візиту глави китайської дипломатії до Фінляндії. Ван Ї справді відвідував країну 5 липня 2026 року та зустрічався зі Стуббом. Офіційно серед тем переговорів називали війну Росії проти України, європейську безпеку та міжнародні питання.

    Стубб розповів, що під час тієї розмови запитав китайського міністра про можливість застосування Росією ядерної зброї проти України.

    За його словами, відповідь була однозначною: «Ми ніколи не дозволимо, щоб це сталося».

    Фінський президент назвав таку позицію Пекіна «досить ефективним фактором стримування».

    Ця заява має особливе значення через відносини Китаю та Росії. Пекін залишається одним із найважливіших партнерів Москви, а Росія після початку повномасштабної війни дедалі більше залежить від китайської економіки, торгівлі та політичної підтримки.

    Саме тому відверта незгода Китаю з можливим застосуванням ядерної зброї могла б мати для Кремля значно більшу вагу, ніж чергове попередження з боку західних держав.

    Водночас слова Стубба не означають, що Пекін має юридичний або фізичний механізм, який автоматично здатен «заборонити» Москві ядерний удар. Йдеться насамперед про політичний вплив та потенційні наслідки для російсько-китайських відносин.

    Саме тому коректніше говорити не про формальну «гарантію» Китаю, а про те, що китайське керівництво, за словами Стубба, чітко виступає проти такого сценарію.

    Фінський президент також вважає, що Росія свідомо використовує ядерну тему як інструмент психологічного тиску на Європу.

    На його думку, Москва хоче змусити європейські суспільства постійно обговорювати найгірші сценарії: чи застосує Кремль ядерну зброю, чи піде на новий виток ескалації, чи наважиться атакувати одну з країн НАТО.

    Стубб розглядає це як частину російської інформаційної стратегії — підтримувати у Європі постійний страх і таким чином послаблювати готовність західних країн підтримувати Україну.

    Водночас сам президент Фінляндії оцінює можливості Росії для подальшої військової ескалації як досить обмежені.

    Він не бачить реалістичного сценарію, за якого Москва найближчим часом розпочне повномасштабний напад на одну з країн НАТО. Стубб пояснює це як військовими втратами Росії в Україні, так і колосальною різницею у потенціалі між РФ та Північноатлантичним альянсом.

    Президент Фінляндії підкреслив, що НАТО має значну перевагу над Росією у звичайних озброєннях, ракетних спроможностях та ядерному стримуванні. Крім того, за його словами, він спирається на розвідувальну інформацію, яка не дає підстав очікувати прямого нападу РФ на Альянс найближчим часом.

    Це помітно відрізняється від більш тривожних прогнозів, які звучали в Німеччині та інших країнах Європи.

    Наприклад, генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер припускав, що Росія приблизно до 2029 року може відновити спроможності для масштабної військової операції проти НАТО. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте раніше також попереджав про необхідність готуватися до потенційної російської загрози протягом найближчих років.

    Стубб із цими оцінками не погоджується. Він заявив, що не бачить конкретних фактів, які підтверджували б сценарій російського нападу на НАТО вже до 2029 року.

    При цьому президент Фінляндії не пропонує Європі розслаблятися. Навпаки, він наголошує, що західні країни повинні готуватися до найгірших сценаріїв саме для того, щоб вони не стали реальністю.

    Найімовірнішим способом ескалації з боку Кремля Стубб назвав зовсім не ядерну зброю і не напад на НАТО, а нову хвилю мобілізації в Росії.

    За його оцінкою, вона може відбутися вже восени.

    Стубб звернув увагу на зміни російського законодавства, зокрема заходи, які можуть ускладнювати виїзд громадян і обмежувати свободу пересування. На його думку, такі рішення можуть бути частиною підготовки влади до нового масштабного набору людей до армії.

    Він також навів свою оцінку російських втрат і поповнення армії. За словами Стубба, російські війська щомісяця втрачають близько 30–35 тисяч військовослужбовців, тоді як рекрутувати вдається приблизно 27 тисяч.

    Якщо ці темпи зберігатимуться, Москві буде дедалі складніше підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій без додаткового набору людей.

    Ці припущення збігаються з недавніми заявами українського керівництва.

    23 серпня Володимир Зеленський заявив, що Росія, за українськими даними, готується після вересневих виборів мобілізувати ще близько 300 тисяч людей. Президент України також говорив про плани Кремля надалі збільшувати чисельність російської армії. Москва офіційно заперечує підготовку нової масштабної мобілізації.

    Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков 25 серпня назвав повідомлення про можливу мобілізацію інформаційними вкидами української сторони. Однак Стубб вважає, що економіка втрат сама підштовхує Москву до такого рішення.

    При цьому нова мобілізація, на його думку, може мати серйозні внутрішньополітичні наслідки для Росії.

    Це добре видно на прикладі осені 2022 року, коли після оголошення «часткової мобілізації» сотні тисяч росіян залишили країну або намагалися уникнути призову.

    Саме тому Кремль протягом наступних років робив ставку переважно на контрактників, високі одноразові виплати та набір людей у регіонах, намагаючись уникати нового масштабного примусового призову.

    Однак, якщо оцінка Стубба правильна, ця модель може дедалі гірше компенсувати втрати російської армії.

    Показово, що його заява пролунала на тлі нового загострення ядерної теми навколо війни.

    Російські чиновники протягом останніх років неодноразово погрожували Заходу ядерною ескалацією, а Москва змінила власну ядерну доктрину, розширивши перелік умов, за яких теоретично допускається застосування такого озброєння.

    Водночас Китай послідовно публічно наголошував на необхідності уникнення ядерної ескалації. Саме позиція Пекіна є особливо важливою через те, що Китай — постійний член Ради Безпеки ООН, ядерна держава та ключовий міжнародний партнер Росії.

    Стубб фактично стверджує, що за публічною китайською риторикою існує й значно пряміший сигнал Москві: застосування ядерної зброї проти України для Пекіна є неприйнятним.

    Втім, перевірити точний зміст закритих переговорів Ван Ї та Стубба незалежно неможливо. Китайське МЗС у своєму офіційному повідомленні про зустріч 5 липня не наводило цієї конкретної репліки. Воно лише підтвердило сам факт переговорів та обговорення міжнародної безпеки. Тому слова про «ми ніколи цього не дозволимо» наразі відомі саме з переказу фінського президента.

    У підсумку Стубб малює сценарій, у якому ядерна ескалація залишається малоймовірною не тільки через західне стримування, а й через позицію Китаю. Натомість значно реальнішим він вважає інший крок Кремля — нову мобілізацію, необхідну для компенсації великих втрат і продовження війни на нинішньому рівні.

    І якщо прогноз президента Фінляндії справдиться, саме осінь 2026 року може показати, наскільки далеко Москва готова піти не у ядерній, а у людській ескалації війни.

  • «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    «Пробачити, але пам’ятати»: експрем’єр Польщі назвав умову нового старту у відносинах з Україною

    Україна та Польща повинні нарешті врегулювати найболючіші питання спільного минулого, зокрема провести необхідні ексгумації та гідно перепоховати загиблих, після чого зосередитися на майбутньому двосторонніх відносин. Таку позицію висловив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Бєлецький, який запропонував Києву та Варшаві фактично перейти до принципу «пробачаємо, але пам’ятаємо».

    Своє бачення Бєлецький виклав в інтерв’ю «Укрінформу», оприлюдненому 30 серпня. На його думку, історичні суперечності неможливо просто відкласти або зробити вигляд, що вони більше не впливають на політику двох держав. Навпаки, невирішені питання минулого продовжуватимуть повертатися в українсько-польський порядок денний, доки обидві сторони не знайдуть практичного способу їх опрацювати.

    Бєлецький сформулював свою позицію досить прямо: незалежно від того, як Україна та Польща бачать своє майбутнє, «справи минулого» все одно тиснутимуть на відносини. Тому, на його думку, єдиним реалістичним виходом є поступове «очищення» цього минулого.

    Насамперед він говорить про ексгумації жертв трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни. За словами колишнього прем’єра, якщо для польського суспільства принципово важливо провести пошукові роботи, ідентифікувати останки та забезпечити загиблим гідне поховання, Україна повинна створити для цього можливість навіть в умовах війни.

    Водночас Бєлецький не закликає Київ і Варшаву виробити абсолютно однакову версію історії. Навпаки, він визнає, що повна згода щодо оцінки минулого навряд чи можлива. Його формула полягає в іншому: після вирішення практичних гуманітарних питань — пошуку останків, ексгумацій та поховань — відносини мають розвиватися за принципом «пробачати, але пам’ятати».

    І саме ця теза є, ймовірно, найважливішою частиною його заяви. Експрем’єр фактично пропонує відокремити історичну пам’ять від щоденного політичного протистояння: сторони можуть зберігати власні оцінки минулого, але ці розбіжності не повинні блокувати співпрацю в питаннях безпеки, економіки, логістики та європейської інтеграції України.

    Такий заклик звучить у момент, коли тема історичної пам’яті знову стала одним із найчутливіших елементів українсько-польських відносин.

    Однак ситуація вже не перебуває в глухому куті. Навпаки, останні місяці принесли конкретні зрушення у питанні пошуково-ексгумаційних робіт.

    25 серпня у Львові на території старого Голосківського кладовища розпочалася нова українсько-польська операція з пошуку та ексгумації останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року під час оборони Львова. Роботи триватимуть до 2 жовтня.

    Польський Інститут національної пам’яті повідомляє, що дослідження проводяться спільно з українськими партнерами. До них залучені представники польського ІПН, фахівці Вроцлавського медичного університету, представники Міністерства культури та національної спадщини Польщі й Генерального консульства Польщі у Львові. Українську сторону представляють фахівці, які займаються пошуком військових поховань.

    Ідеться не про символічні роботи. За попередніми даними пошуковців, на Голосківському кладовищі можуть перебувати приблизно 110–120 окремих поховань польських військових. Ці могили або їхні ознаки виявили під час попередніх досліджень у 2010 та 2019 роках.

    Нинішній етап передбачає археологічне відкриття та документування могил, ексгумацію останків, антропологічні дослідження, а також відбір матеріалів для можливої генетичної ідентифікації. Фахівці також документуватимуть предмети, знайдені поряд із останками, які можуть допомогти встановити особи загиблих.

    Важливо й те, що ці роботи проводяться не як одностороння польська ініціатива, а відповідно до домовленостей Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.

    Посол України у Польщі Василь Боднар заявив 25 серпня, що процес ексгумацій уже не зупиниться і надалі будуть видаватися нові дозволи на проведення таких робіт. Це є важливим сигналом для Варшави, оскільки саме обмеження навколо пошукових та ексгумаційних робіт протягом багатьох років залишалися одним із ключових подразників у двосторонніх відносинах.

    Однак паралельно тон польської політичної риторики щодо України останнім часом став жорсткішим.

    Президент Польщі Кароль Навроцький у листі Володимиру Зеленському з нагоди 35-ї річниці відновлення незалежності України побажав країні перемоги у війні проти Росії, але водночас окремо вказав на проблемні питання у двосторонніх відносинах.

    Керівник Бюро міжнародної політики польського президента Марцін Пшидач пояснював, що Навроцький наголосив на необхідності поступово усувати точки напруження між Варшавою та Києвом. Одним із фундаментальних принципів добросусідських відносин польська президентська адміністрація називає «історичну правду».

    Ще різкіша дискусія розгорнулася навколо українського Національного пантеону.

    Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький заявив, що можливе включення до нього Степана Бандери та Романа Шухевича може створити для України серйозні проблеми не лише у відносинах із Польщею, а й у процесі європейської інтеграції.

    Босацький визнав право кожної держави самостійно визначати власних національних героїв, однак водночас заявив, що присутність таких постатей у державному пантеоні, на думку Варшави, негативно позначилася б на ставленні до України в Європі.

    Саме на цьому фоні слова Бєлецького звучать дещо інакше. Він не заперечує важливості історичних питань для Польщі, але фактично застерігає від перетворення їх на постійний бар’єр для стратегічної співпраці.

    Колишній прем’єр називає себе прагматиком і переконаний, що незалежно від рішень окремих політиків інтенсивні українсько-польські контакти продовжуватимуться, оскільки вони об’єктивно потрібні обом державам.

    Одним із головних аргументів Бєлецького є економіка.

    За його словами, на деяких великих польських підприємствах українці вже становлять 20–30% персоналу. Якби вони масово залишили Польщу, це відчутно вдарило б по роботі цих компаній. Тобто взаємозалежність двох держав уже давно вийшла далеко за межі дипломатичних декларацій або військово-політичної співпраці.

    Мільйони особистих, трудових та економічних контактів між українцями й поляками створили фундамент відносин, який політичні конфлікти можуть ускладнювати, але не здатні легко зруйнувати.

    Бєлецький також звернув увагу на антиукраїнські інциденти в Польщі та назвав їх «ганебними». Він висловив сподівання, що здоровий глузд у польському суспільстві переважатиме і подібні випадки припиняться.

    Ще один фактор, який практично неможливо ігнорувати, — географія. Польща залишається для України головним сухопутним маршрутом до значної частини Європи. Через польську територію проходять важливі логістичні, торговельні та транспортні потоки, а після початку повномасштабного російського вторгнення роль цього коридору лише зросла.

    Саме тому українсько-польські відносини мають парадоксальний характер: історичні суперечки можуть регулярно спричиняти гучні політичні конфлікти, але водночас фундаментальна стратегічна взаємозалежність двох країн залишається надзвичайно сильною.

    І поточний процес ексгумацій показує, що навіть найскладніші питання можуть переходити з площини політичних ультиматумів у площину практичної роботи.

    Роботи у Львові триватимуть до 2 жовтня. Польські фахівці розраховують знайти понад сотню загиблих військовослужбовців, дослідити останки та за можливості встановити їхні особи. Український посол у Варшаві водночас обіцяє нові дозволи на аналогічні дослідження.

    Саме такий механізм, по суті, й пропонує Бєлецький: не вимагати від двох суспільств забути власну історію або погодитися на єдине її трактування, а вирішити питання, які можна вирішити практично, забезпечити загиблим право на гідне поховання і не дозволити минулому постійно диктувати майбутнє.

    У цьому сенсі його формула «пробачаємо, але пам’ятаємо» може стати не стільки історичною оцінкою, скільки політичною моделлю для Києва й Варшави: пам’ятати про трагедії, продовжувати пошук та ідентифікацію жертв, але паралельно будувати відносини, від яких сьогодні безпосередньо залежать безпека, економіка та європейське майбутнє обох держав.