Зокрема, екс-спікер Верховної Ради, народний депутат Дмитро Разумков заявив, що повноваження чинного президента нашої країни Володимира Зеленського завершуються навесні 2024 року, після чого його повноваження переходять спікеру парламенту.
“У Конституції чітко прописано, що має відбуватися: є голова Верховної Ради, він виконує функції президента до того, як буде обрано нового президента і він вступить у свої права”, – пояснив нардеп.
За словами Разумкова, вибори в Україні можуть бути проведені після завершення військового конфлікту: “Усе стандартно, усе по-демократичному. Я розумію, що це не подобається ні Зеленському, ні його офісу, але закон є закон”. Також ексспікер Ради додав, що йому хотілося б, щоб ситуація в Україні змінилася і було більше “адекватних людей у кабінетах, де ухвалюються рішення”.
Про те, що легітимність Зеленського після 21 травня – під питанням, висловлювався й екснардеп, доктор юридичних наук Валерій Карпунцов.
“Норма Конституції говорить про те, що немає заборони на вибори президента під час надзвичайного або воєнного стану. А якщо ми подивимося на парламент, то така заборона є в Конституції. Ба більше, Конституція чітко вказує, у який спосіб переходять повноваження президента до іншої особи в разі якихось ситуацій, які не є стандартними (відставка, смерть, добровільне залишення посади або за станом здоров’я). У такому разі повноваження в “обрізаному” вигляді переходять до голови парламенту”, – заявив Карпунцов.
“Якщо президент вирішить пересидіти повноваження, не піти у відставку добровільно, то в цьому випадку нічого голові Ради не переходить. І ми маємо чисту кримінальну ситуацію, коли йде узурпація влади і це вже кваліфікується за кримінальним кодексом”, – додав він.
Не дивно, що на тлі подібних заяв у політичних колах України пішли чутки про підготовку до призначення глави Офісу президента Андрія Єрмака прем’єр-міністром країни. Як свідчить фабула чуток, у Зеленського і визрів план поставити на посаду прем’єра максимально надійну людину і ключового члена своєї команди (тобто Єрмака), щоб унеможливити використання позиції глави уряду для підриву влади президента через тему про “нелегітимність”.
Ситуацію для Офісу президента погіршує той факт, що в Україні зростає невдоволення Зеленським з боку політичних еліт і простих громадян. Президенту не можуть пробачити корупцію, невдачі на фронті, а тепер і нелюдську, антинародну мобілізацію. Паралельно з цим у Зеленського і самі відмінусували собі рейтинг, відправивши у відставку популярного в країні і на Заході головкому ЗСУ Залужного, призначивши на його місце фактично слухняну маріонетку Сирського (і цей кейс політичні опоненти Зе також можуть успішно “качати” навесні 2024-го).
Попри шок, біль, тисячі загиблих та безпрецедентні руйнування, перший рік повномасштабної війни минув для українців із впевненістю у перемозі та сподіваннями на швидкий наступ у 2023 році. Ці сподівання не справдилися.
І попри те, що цивільні стали гинути рідше, кількість російських атак і руйнувань зменшилася, у другій половині року прийшло розуміння, що війна – це не лише про території, але й про витривалість.
В такій війні те, що відбувається в економіці, – скільки вона продукує доходів, які видатки вони можуть покрити, скількома мільярдами можуть допомогти союзники – є не менш важливим, ніж те, що відбувається на фронті.
Ми зібрали головні цифри про те, як Україна пережила другий рік війни.
Деякі з них також вказують, в якому напрямку можуть розвиватися події у 2024 році.
Загиблі
Впродовж другого року великої війни кількість загиблих та поранених серед цивільних зменшилася.
За даними Офісу генерального прокурора (ОГПУ), загалом від початку російського вторгнення і до кінця 2023 року загинули 11673 людини. Із них за 2023 рік – 2821. Тобто втрати серед цивільних за другий рік війни становлять близько чверті від втрат впродовж всіх двох років великої війни.
Крім того, за даними ОГПУ, за час російського вторгнення до початку 2024 року поранення отримали 18336 українців. Третина цієї цифри – 6403 – припадає на 2023 рік.
Водночас за підрахунками Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) ООН, яке документує втрати серед цивільних в Україні з 2014 року, цифри загиблих є дещо меншими. За підрахунками ООН, від початку великої війни в Україні до початку 2024 року загинули 10191 цивільних, 8260 смертей припадають на 2022 рік, та 1931 смертей – на 2023.
Втім, там наголошують, що “реальна кількість може бути більшою, оскільки деякі звіти ще очікують на підтвердження”. А отже, кількість смертей у 2023 році, очевидно, може зрости через велику кількість загиблих в останні дні 2023 року – на початку 2024, коли, за попередніми даними ООН, загинули 90 людей.
Крім того, все ще неможливо точно встановити, скільки людей загинули у перший рік війни в Маріуполі, Лисичанську, Попасній та Северодонецьку, де повідомляли про великі жертви серед цивільних, але доступу до цих територій немає через російську окупацію.
На початку 2024 року правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв цивільних в Маріуполі щонайменше у 8 тисяч. Тож очевидно, що з часом загиблих цивільних може виявитися на порядок більшою.
Як і у 2022 році, впродовж другого року війни офіційні особи не називали жодних конкретних цифр щодо втрат ЗСУ. Але і президент, і представники його офісу неодноразово говорили про 30-50 загиблих воїнів щодня.
У січні 2024 року очільник парламентської фракції “Слуга народу” Давид Арахамія заявив, що звернувся до президента Зеленського з пропозицією розсекретити дані стосовно втрат України у війні. За словами депутата, президент ще не ухвалив остаточного рішення.
Але, як каже Давид Арахамія, кількість загиблих українських військових є “набагато меншою”, ніж 100 тисяч.
Пізніше в інтерв’ю американському телеканалу Fox News президент Зеленський заявив:
“Якщо порівнювати кількість загиблих військових, то Росія втрачає п’ять солдатів на кожного вбитого українського захисника”.
При цьому він нагадав, що, за даними українського Міноборони, росіяни втратили понад 400 тисяч вояків.
Наприкінці 2022 року в Офісі президента заявляли про 10-13 тисяч вбитих.
Через рік, наприкінці 2023 року, світова преса наводила на порядок вищі цифри. Зокрема, французька Liberation написала про 200 тисяч загиблих і поранених, американський часопис Time писав про 100 тисяч загиблих з українського боку, а британський Economist у листопаді – про 70 тисяч загиблих.
За підрахунками сайту “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих або померлих воїнів від початку російського вторгнення становить понад 30 тисяч. Цю інформацію зібрали станом на середину листопада 2023 року, і вона лягла в основу створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві.
Були й спроби підрахувати кількість загиблих за оприлюдненими указами президента про нагородження військовослужбовців посмертно.
Журналісти підрахували, що до середини жовтня 2023 у таких указах згадується 14402 воїни. Проте є ще й закриті укази про нагородження посмертно, якщо вони стосуються працівників СБУ, ГУР та інших спецпідрозділів.
Після свого призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року Олександр Сирський в інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, “в 7-8 разів, за останніми даними, переважають наші втрати”.
Витрати на війну
Видатки на безпеку та оборону фінансуються виключно коштом доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. Нині фактично всі вони ідуть на фінансування цієї статті, яка “важить” половину бюджету.
За інформацією міністерства фінансів, видатки на безпеку та оборону у 2023 році становили 2,6 трлн грн, або понад 40% від очікуваного ВВП країни (остаточні дані щодо цього будуть відомі пізніше). Це на понад трильйон гривень або на 72% більше, ніж у 2022 році.
За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП.
Для порівняння: у країнах НАТО, які мають набагато міцніші економіки, ніж в України, у мирний час ця цифра становить до 2%.
Міжнародна допомога
Покривати іншу половину видатків бюджету – зарплати держслужбовцям, бюджетникам, соціальні виплати – вдавалося завдяки фінансовій допомозі міжнародних партнерів України.
Весь 2023 рік вона надходила ритмічно і у великих обсягах. Загалом, за даним міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування. Понад чверть цієї суми були грантами, тобто ці гроші не потрібно буде повертати.
Головним “спонсором” України у 2023 році став Європейський Союз, від якого надійшло понад 19,5 млрд доларів. Від США, які вели перед за обсягами допомоги у 2022, надійшло майже вдвічі менше – 10,95 млрд доларів.
Іншими великими донорами фінансової допомоги Україні були МВФ (4,475 млрд доларів), Японія (3,626 млрд доларів), Канада (1,757 млрд доларів), Велика Британія (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів).
Водночас якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, то, за даними Ukraine Support Tracker, найбільшу підтримку надають скандинавські та балтійські країни: Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія.
Зовнішнє фінансування, отримане Україною у 2023 році, перевищило і обсяги 2022 року, і очікування українського уряду.
Але, очевидно, 2023 рік так і залишиться рекордом. Убюджеті на 2024 рік спочатку записали план отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але згодом мінфін урізав цю потребу до 37,3 млрд доларів.
Руйнування та збитки
За підрахунками Київської школи економіки (KSE), яка від початку російського вторгнення веде облік економічних втрат України, станом на січень 2024 року загальна сума прямих збитків, завдана інфраструктурі України, зросла до 155 млрд доларів.
На січень 2023 ці втрати оцінювали у 138 млрд доларів.
На початок 2024 року у загальному обсязі прямих збитків найбільшою часткою залишаються втрати житлового фонду — 58,9 млрд доларів. І тут зростання збитків є найбільшим порівняно із першим роком війни.
Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, — Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області.
На другому та третьому місці за сумою збитків залишається інфраструктура та промисловість й втрати підприємств —36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно.
У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків.
Біженці за кордоном
За даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН), на середину лютого 2024 року за кордонами України перебувало 6,479 млн біженців. Левова частка з них – понад 6 млн – перебувають у Європі, при цьому тимчасовий захист там отримали 5,809 млн українців.
Якщо порівнювати ці цифри із першим роком війни, то загальна кількість українців у Європі стала трохи меншою, тоді як кількість зареєстрованих в системі тимчасового захисту, що дає право на роботу та соціальні виплати, зросла.
За опитуванням, проведеним УВКБ ООН, 80% біженців з України – жінки, у 69% з них в Україні залишився хтось із родини. Середній вік біженців з України становить 44 роки.
Найбільше українських біженців на початок лютого 2024 року року зафіксовано в Німеччині – 1,140 млн людей, із яких понад мільйон отримали тимчасовий захист.
У Польщі, яка вела перед за кількістю біженців з України у 2022-му, тепер перебувають 956 тисяч українців. Проте загалом за час війни тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців.
У Росії та Білорусі, за оцінками ООН, перебувають близько 1,252 млн українців.
Переселенці в Україні
За даними уряду, в Україні майже п’ять млн внутрішньо переміщених осіб. Із них 3,6 млн залишили домівки після початку повномасштабного російського вторгнення, заявила віцепрем’єрка, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук.
Понад половина ВПО отримують щомісячні виплати.
За даними міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету пішло понад 73 млрд грн. Це удвічі більше, ніж, наприклад, на покриття усіх комунальних субсидій в країні.
Водночас, за даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.
За даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року становила 3,689 млн людей. Із них майже половина походить із двох областей – Харківської та Донецької.
І так само близько половини переселенців знайшли притулок у двох, фактично, прифронтових областях – Харківській та Дніпропетровській (трохи менше пів мільйона в кожній). Крім того, великим осередком розселення ВПО є Київ та Київська область.
Головна причина “популярності” цих регіонів, припускають у МОМ, – це можливість знайти роботу. У західних регіонах, де навесні 2022 перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни-2023 залишилися лише 16%.
Кожним двом із п’яти переселенців довелося переїжджати не один раз, – у МОМ відзначають, що це пов’язано із неможливістю знайти роботу там, куди переїздять люди. Чоловіки частіше за жінок кажуть, що не можуть знайти роботу після переселення. Кожен десятий переїжджав понад три рази.
За оцінками МОМ, близько 4,5 млн людей повернулися до звичного місця проживання після певного періоду переміщення – по Україні чи за кордоном. При цьому 319 тисяч тих, повернувся з-за кордону, стали переселенцями в Україні.
Найбільше поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії.
Лише 37% із тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату. Решта живуть на пенсії та соцвиплати для ВПО.
На відміну від біженців за кордоном, частка жінок серед ВПО є нижчою – близько 60%, і значно вищою є частка літніх людей – серед переселенців їх майже чверть. Серед ВПО також більшою є частка людей, які кажуть, що за час війни вичерпали всі свої заощадження.
Зростання економіки?
Після падіння майже на третину за 2022 рік, з другого кварталу 2023 року український ВВП вийшов у “плюс”.
За різними оцінками, зростання за другий рік війни може становити 5-5,5%. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році стануть відомі пізніше.
Насамперед, це пояснюється низькою базою порівняння – падіння економіки у перший рік війни було таким глибоким, що на цьому тлі навіть просте припинення падіння виглядатиме як зростання. Врешті, попри відновлення росту, український ВВП приблизно на чверть менший, ніж у довоєнному 2021.
З іншого боку, українська економіка явно оговталася від перших шоків, пов’язаних із початком російського вторгнення. А деякі економічні показники виявилися кращими за прогнози.
Втім, ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і надалі відновлення йтиме повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024, коли, за підрахунками Мінекономіки, ВВП України зріс лише на 3,5% порівняно із січнем 2023-го.
Гривня, інфляція, ціни
Серед показників, які повелися краще, ніж від них очікували, – курс гривні. Національна валюта країни, яка другий рік поспіль веде повномасштабну війну, більшу частину року навіть зміцнювалася.
При тому, що уряд закладав у бюджет 2023 року середньорічний курс 42,2 грн за долар, реальний середньорічний курс був нижчим і від урядових, і від неурядових прогнозів.
Врешті, НБУ навіть вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, запровадженого з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню валютними інтервенціями з резервів.
Але наприкінці 2023 гривня почала “просідати”. І у 2024 рік увійшла з офіційним курсом у 38 грн за долар.
Весь другий рік війни так само позитивними були й новини щодо інфляції, ще одного показника зі сфери компетенції Нацбанку. Якщо 2022 рік Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то 2023-й завершувала із показником, якого не давалося досягти навіть за мирних часів, – близько 5%.
У самому Нацбанку пов’язують ці два показники так: зняти інфляційний тиск дозволила валютна стабільність. Серед інших факторів там називають гарний врожай, що сприяв зниженню цін на харчі, а також замороження комунальних тарифів.
Оглядачі ж серед головних причин курсової та цінової стабільності називають відмову від фінансування дефіциту держбюджету за рахунок “друку” грошей. А це, своєю чергою, стало можливим через масштабну допомогу міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.
Виглядає, що чим більше проблем буде із залученням міжнародної допомоги в майбутньому, тим важче буде втримати під контролем зростання цін та курс гривні.
Від експорту до імпорту
До війни українська економіка була значною мірою орієнтованою на експорт. У 2021 році саме він формував близько 40% українського ВВП і становив понад 68 млрд доларів.
Але на другому році війни доходи від нього зменшилися до 36 млрд доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 млрд доларів.
Крім того, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 млрд доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (перевищення імпорту над експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за підрахунками НБУ, зріс у понад два рази.
До цього призвели втрати підприємств на окупованих росіянами територіях (переважно металургійні), а також системні проблеми на усіх експортних шляхах – від Чорного моря до західних кордонів на суходолі з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.
Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтовувати експорт на Дунайські порти. А також опановувати і відстоювати свій власний коридор у Чорному морі, спираючись на захист ЗСУ товарних суден.
Під кінець 2023 року морський експорт зернових фактично дозволяв експортувати стільки ж, скільки на піку можливостей зернового коридору за участі Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022-му.
Крім того, цим шляхом на експорт стала надходити й продукція металургії. Це, у свою чергу, дозволило збільшити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.
Західний кордон – передусім із Польщею, від травня-2023 працював зі значними обмеженнями, а то й взагалі був закритий для українських товарів та перевезень через протести – спочатку фермерів, потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.
Попри все це Польща присутня у трійці лідерів за обсягами і українського експорту, і імпорту.
Загалом Україна найбільше експортувала до:
Польщі — на 4,7 млрд доларів;
Румунії — на 3,7 млрд доларів;
Китаю — на 2,4 млрд доларів.
При цьому найбільше доходів – із великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 млрд доларів.
Експорт металів дав у понад п’ять разів менше – майже 4 млрд доларів.
Водночас вперше за роки існування галузі експорт послуг ІТ з України скоротився – до 6,7 млрд доларів. Це на понад 600 млн доларів менше ніж за 2022 рік.
Не на тому шляху?
Порівняно із першим роком війни українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є й інституції та люди, яким більшість українців й надалі довіряють.
За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023, українці найбільше вірили ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася впродовж ще одного року війни.
Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).
Січневе опитування Центру Разумкова має схожі результати: ЗСУ довіряють 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також добровольчі загони, ДСНС, Нацгварідя, прикордонники та СБУ.
Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряють більшість українців, але їх стало значно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.
Водночас за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року Володимиру Зеленському довіряли 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри.
При цьому відставленому генералу у лютому 2024 довіряли 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.
До війни, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці війни цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати, – у грудні 2022 голові держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 – вже 77%.
Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС впродовж року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді скоротилася удвічі.
За опитуванням Центру Разумкова, Кабмін та Верховна Рада – серед лідерів недовіри. Уряду не довіряють кожні троє із п’яти опитаних.
“Наростання критики і зниження довіри владі, скоріше за все, є наслідком, з одного боку, несправджених очікувань на цей рік та, з іншого боку, претензіями щодо ефективності та прозорості діяльності”, – вважають соціологи.
Загалом, за даними КМІС, в Україні дедалі меншає тих, хто вважає, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.
При цьому суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни тих, хто вважає, що країна іде хибним напрямком, стало більше. Якщо після перших місяців війни тих, хто казав про правильний напрямок, було 68%, то до грудня 2023 їхня кількість скоротилася до 54%, а ще за два місяці – до 44%.
Досить схожі результати має і Центр Разумкова. За опитуванням центру, якщо до війни, у грудні 2021-го у правильному напрямку руху України були впевнені лише 20% населення, то після початку війни до осені 2022-го у правильності шляху були переконані понад половина українців.
Максимуму цей показник досяг у лютому-березні 2023 – 61%. Після цього впевненість знижувалася, і у січні 2024 знизилася до 41%.
Найчастіше, за даними Центру Разумкова, українці критикують такі сфери:
рівень цін і тарифів (на погіршення ситуації вказали 86%),
економічне становище країни (68%),
рівень стабільності (64,5%),
упевненість громадян у завтрашньому дні (63,5%),
рівень добробуту їхньої родини (58%),
ставлення громадян до влади (53%).
Водночас є і сфери, про які українці відгукуються позитивно. Це ліквідація наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також стала робота комунальних служб і торгівлі, забезпечення харчами.
Позитивні ж зміни останнього року, на думку українців, найбільшою мірою стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.
Українські сили продовжують активні операції на військових фронтах, намагаючись стримати наступ російських військ і завдати їм значних втрат. Згідно з повідомленням Financial Times, Україна зосереджується на використанні передових технологій, зокрема безпілотників та ракет, для нанесення ударів по військовим об’єктах у тимчасово окупованому Криму та на території Росії.
Зазначається, що українські сили успішно здійснили низку безпілотних та ракетних атак на військові об’єкти в окупованому Криму, що призвело до знищення частини Чорноморського флоту Росії та значних матеріальних збитків.
Крім того, спостерігається зростання кількості атак на російську територію, де українські ракети та безпілотники атакують військові об’єкти та інфраструктуру, що змушує Кремль переглядати свої військові стратегії.
У сфері економіки, хоча Україна зазнала серйозних економічних втрат в результаті вторгнення, вона показала певне відновлення. Атаки на Чорноморський флот Росії змусили її відвести кораблі, що дозволило українським портам відновити вантажні перевезення.
У політичній сфері, хоча український президент зіткнувся з критикою щодо своїх рішень у військовій справі та свободі слова, більшість населення вірить у перемогу України, але визнає, що міжнародна підтримка є важливою. Україна наголошує на необхідності західних поставок боєприпасів для успішного протистояння російській агресії.
Президент України Володимир Зеленський назвав правильним рішення українських військових вийти з Авдіївки, а також зазначив, що вдатися до таких дій Україну змусив брак поставок західної зброї. Про це він заявив у суботу на Мюнхенській конференції з питань безпеки, що проходить у Німеччині.
За його словами, головне завдання України – зберегти життя своїх воїнів.
“Абсолютно логічне, справедливе і професійне рішення – зберегти максимум українців”, – зазначив він.
Водночас Зеленський заперечив наявність суттєвих територіальних здобутків Росії.
“Прийняте рішення відійти на інші рубежі – це не значить, що люди відійшли на якісь кілометри і Росія щось захопила. Вона нічого не захопила”, – сказав президент.
За його словами, Росія два роки намагалась “щось зробити” на сході України – але все, що вона зробила – це зруйнувала кілька маленьких селищ і містечок.
“Але найбільше, що вони зруйнували – це наше життя”, – додав Зеленський.
Також він розповів про те, що росіяни кинули на завоювання Авдіївки дуже багато ресурсів та втратили там багато своїх військових.
“З жовтня вони атакували цю нещасну Авдіївку всією зброєю, всією потужністю, що у них була, просто тисячі їхніх військових загинули, десятки тисяч – ось чого добилась Росія”, – сказав президент і додав, що українські військові постійно виконують завдання виснаження російської армії.
При цьому, за його словами, українські втрати в Авдіївці у порівнянні з російськими були один до семи.
Але оскільки Україна, на відміну від Росії, цінує життя своїх військових, відхід з Авдіївки задля того, щоб зберегти їхні життя – це було правильне рішення, сказав Зеленський.
Після цього, додав він, українські військові будуть відновлюватися і чекати на відповідну зброю, “якої просто не вистачило”.
“Наші дії обмежуються лише достатністю та дальністю наших засобів ураження, але це не залежить від нас. І ситуація в Авдіївці це підтверджує, – сказав Зеленський. – На жаль, утримання України в штучному дефіциті зброї, зокрема в дефіциті артилерії та засобів дальнього ураження, дозволяє Путіну адаптуватися до теперішньої інтенсивності бойових дій”.
“Немає далекобійної зброї. В Росії є, а у нас дуже мало – ось усі правда. Тому наша головна зброя сьогодні – наші воїни, люди, ну і ми розраховуємо на підтримку партнерів”, – додав президент.
Він зазначив, що Україна розраховує на те, про що домовлялася з партнерами – а саме на можливість розблокувати небо, де зараз РФ має перевагу.
За його словами, українці почали отримувати системи ППО, і він вдячний за це партнерам – але їх дуже мало, щоб швидко просуватися.
“Це несправедлива війна в цілому, але й несправедлива з точки зору переваги: якщо у тебе артилерія до 20 км, а у Росії артилерія 40 км – ось вам і відповідь”, – сказав Зеленський.
“Жива людина бореться з артилерією – несправедлива і несучасна ідеологія війни”, – додав він.
При цьому президент зазначив, що Україна також почала розвивати власні технології та виробництво дронів.
“Ми здивуємо їх (росіян. – Ред.) цього року дронними системами та системами РЕБ”, – сказав Зеленський.
Також президент зазначив, що Україна зможе виграти війну, а Росія і Путін мають програти.
“Путін має лише два варіанти попереду – бути на лаві підсудним у Гаазі або бити убитим одним з його поплічників, які зараз вбивають для нього”, – сказав Зеленський і прямо звинуватив російського президента у вбивстві опозиціонера Олексія Навального, про смерть якого у колонії російська влада повідомила у п’ятницю.
“Після вбивства Олексія Навального абсурдно сприймати Путіна як нібито законного главу російської держави. Він бандит, який утримує владу за допомогою корупції та насильства”, – додав він.
Виведення військ з Авдіївки
АВТОР ФОТО,КОСТЯНТИН І ВЛАДА ЛІБЕРОВИ/GETTY IMAGES
Українські війська залишили Авдіївку, щоб уникнути оточення, та відійшли на нові рубежі оборони, заявив напередодні головнокомандувач Олександр Сирський.
“Виходячи з оперативної обстановки, яка склалася довкола Авдіївки, з метою уникнення оточення та збереження життя і здоров’я військовослужбовців, прийняв рішення про виведення наших підрозділів з міста й переходу до оборони на більш вигідних рубежах”, – сказав він.
За словами керівника ОТУ “Таврія” Олександра Тарнавського, українські військові “відповідно до отриманого розпорядження, вийшли з Авдіївки на заздалегідь підготовлені позиції”.
“Оточення не допущене, особовий склад виведений, наші воїни зайняли оборону на визначених рубежах”, – заявив Тарнавський.
Проте згодом він додав, що деякі українські військові таки потрапили в російський полон.
“На заключному етапі операції, під тиском переважаючих сил противника, деяка кількість українських військовослужбовців потрапила в полон”, – написав Тарнавський і додав, що Україна звернеться до міжнародних гуманітарних організацій та країн-посередників, щоб забезпечити гуманне поводження з військовополоненими.
Велика кривава битва за Авдіївку тривала чотири місяці. Росіяни з жовтня 2023 року розпочали масштабний наступ на Авдіївку. Сили оборони України довго захищалися, в кінці січня експерти заговорили про критичну ситуацію та необхідність виводити гарнізон, проте цього тоді не сталось.
На початку лютого ситуація стала критичною і росіянам майже вдалось перерізати шляхи постачання захисників міста.
Авдіївка – невелике промислове місто, звідки дуже близько до Донецька, захопленого проросійськими бойовиками ще майже 10 років тому – навесні 2014-го.
Всі ці роки Авдіївку утримували українські війська, які побудували там міцні оборонні укріплення. Попри близькість до лінії фронту, місто останні роки розвивалося та економічно зростало.
Повномасштабна війна все змінила. Зупинився місцевий завод, більшість мешканців залишила місто, рятуючи від щоденних руйнівних бомбардувань. А місто перетворилось на руїну.
Для обох сторін війни Авдіївка мала важливе політичне та військове значення. Росія намагалася відсунути українські війська на безпечну відстань від “столиці ДНР”.
Також у Росії не приховували – Авдіївку хотіли взяти до переобрання президентом Володимира Путіна у березні 2024 року.
Для України Авдіївка була важлива як великий залізничний вузол, потужний промисловий центр, а також як постійна потенційна загроза для Донецька.
Лише за декілька кілометрів звідси проходить дорога, що поєднує Донецьк, Горлівку та Луганськ. Перерізати її – означало б суттєво ускладнити логістику військ противника.
Багато хто в Україні незадоволений поточною ситуацією, про що можна судити зі зростаючої кількості чоловіків військового віку, які намагаються потайки покинути Україну, щоб уникнути призову, пише Time. Деякі з них платять великі гроші контрабандистам, щоб їх провезли через західний кордон, іноді сховавши в оббивці меблів. У серпні Зеленський звільнив усіх голів військкоматів за те, що вони брали хабарі з тих, хто намагався ухилитися від служби в армії. Але незручна правда полягає в тому, що це робили десятки тисяч людей.
Низка нещодавніх скандалів в Україні також не сприяє зміцненню морального духу. Серед них корупційний скандал із закупівлею зброї на $40 млрд. Інший скандал пов’язаний із п’ятьма чиновниками державної атомної компанії “Енергоатом”, звинуваченими в привласненні $2,65 млн із проєкту, що фінансується США. Ще більш показово, що член парламенту від власної політичної партії Зеленського був спійманий на підробці медичних документів, щоб отримати дозвіл на виїзд із країни, але був помічений на сімейному відпочинку на Мальдівах. Іншого депутата, члена партії Зеленського до 2021 року, виявили на відпочинку в Барселоні зі своєю дівчиною.
На цьому тлі зростають побоювання з приводу стану української демократії та верховенства закону. Найочевиднішим є перенесення виборів на невизначений термін – парламентські вибори мали відбутися до 29 жовтня, але їх не було проведено, а президентський термін Зеленського закінчується у квітні 2024 року. Воєнний стан означає обмеження свобод, економічних свобод, а також бюрократичних і юридичних процедур. Це передбачає злиття всіх національних телеканалів у єдину платформу, а також заборону всіх опозиційних політичних партій, нібито пов’язаних із Росією.
Наші джерела в команді Залужного розповіли, що колишній головком погодився відмовитися від будь-якої критики Зеленського та Офісу президента, щоб не провокувати політичну кризу в Україні. Залужний усвідомлює свою відповідальність перед країною і військовими, ось чому поступився зараз.
Залужний продемонстрував принциповість і державницький підхід, не дивлячись на відставку і можливість заробити політичні дивіденди. Усі розуміють, що Офіс Президента готується до вакууму легітимності та прибирає конкурентів, причому робить це максимально грубо, вішаючи на Залужного провину в провалі контрнаступу, проти якого він виступав навесні. В Україні люблять і підтримують несправедливо покараних, а тепер час на боці пригнобленого, якому залишається тільки чекати.
Наше джерело в ОП розповіло, що Офіс Президента збирається зачистити все військове керівництво, яке орієнтувалося на Залужного, залишать тільки відданих Зеленському генералів. Андрій Єрмак хоче завершити всі перестановки до вакууму легітимності, щоб утримати владу у своїх руках.
Провідні світові видання у статтях про відставку Валерія Залужного і рішення президента Зеленського призначити на посаду головнокомандувача Олександра Сирського згадують не лише операції, якими – переважно успішно – керував генерал, але й прізвиська, яка він отримав впродовж своєї кар’єри.
Планування і дисципліна
Washington Post пише, що генерал Олександр Сирський перебирає командування у складний час – війна входить у свій третій рік, українське військо знову стикнулося із нестачею боєприпасів і людей, а Київ має проблеми із залученням допомоги Заходу.
Те, що президент Зеленський обрав генерала Сирського новим Головнокомандувачем не є несподіванкою, вважає американське видання, – мало хто із військового керівництва країни має такий досвід, щоб стати наступником надзвичайно популярного Валерія Залужного. І те, що попри свою популярність, він намагався триматися в тіні, дозволяючи президенту одноосібно з’являтися “у світлі софітів”, не запобігло його відставці.
WP нагадує, що ще від 2014, коли Росія анексувала Крим, Сирський керував військами на сході України. І вже тоді стали відомі його скрупульозне планування та залізна дисципліна.
Водночас, нагадує WP, саме генерал Сирський стоїть за кількома великими успіхами України у цій війні. Наприклад, на тлі того, що багато хто в Україні відкидав попередження Заходу про підготовку Росії до війни, йому вдалося організувати успішну оборону Києва у перші дні російського вторгнення. За це він отримав звання Героя України.
На рахунку Сирського й успішний контрнаступ на Харківщині у вересні 2022, коли вдалося повернути окуповані росіянами Куп’янськ та Ізюм.
Але він також керував боями під Бахмутом – найдовшою та найкривавішою операцією, у якій українська сторона зазнала найбільших втрат.
Але тактика стримування росіян у незначній з міркувань стратегії точці дозволила виснажити російські сили і запобігти їхньому наступу на більш важливих напрямках.
Великі зміни в найскладніший час
Про те, що заміна у найвищому військовому керівництві України відбулася у найскладніший з початку війни час, пише і Wall Street Journal.
Усунення Залужного, надзвичайно популярного як серед цивільних, так і військових, відбулося тоді, коли країна стикнулася із зростаючими викликами на полі бою – нестачею людей та боєприпасів, а схвалення додаткової допомоги в США заблоковано в Конгресі, нагадує видання.
Цей крок, пише WSJ, несе значні ризики для українського президента, адже, за опитуваннями, Залужному довіряють найбільше українців, і він міг би скласти успішну конкуренцію Зеленському, хоча генерал ніколи публічно не озвучував якісь політичні амбіції.
Радянський “барс”
Про оборону Києва, звільнення Харківщини та Бахмут пише і Reuters. Але там також нагадують, що генерал Сирський народився під російським Володимиром та вчився у Москві у Вищому загальновійськовому командному училищі, і живе в Україні лише з 1980-х.
Деякі військові аналітики, зазначає видання, вважають, що саме його навчання та перші роки кар’єри у радянській армії визначають його стратегію на полі бою і зараз.
З іншого боку, те, яким чином Сирський керував бойовими діями на сході України від 2014, принесло йому прізвисько “Сніжний барс”, додає Reuters. Сам генерал колись пояснював, що тоді українські війська застосовували тактику, дуже схожу на те, як полює цей звір – “дуже уважний, хитрий і сміливий”.
Згадуючи тривалі бої під Бахмутом, де з обох боків полягли тисячі солдатів, Reuters звертає увагу на реакцію Сирського, який пояснив, що український спротив там дозволив нейтралізувати групу Вагнера. Агенція також зазначає, що Москва очевидно сприймає його як реальну загрозу, про що можуть свідчити кілька замахів на нього.
Агенція також звертає увагу на принцип, який сам Сирський після вдалого контрнаступу 2022 називав “штучною перевагою” у бою, коли є дуже добре укріплені райони, і не дуже добре, і що уміння знайти шпаринку в обороні у правильний момент “і досі не втратило значення”.
“М’ясник” і “генерал 200”
New York Times згадує битву за Бахмут минулої зими з іншого ракурсу, зазначаючи, що коли вже було зрозуміло, що Україна програє цю битву, генерал Сирський наполягав, що рішення про захист Бахмута було правильним, бо росіяни втратили більше солдатів, ніж українці.
Проте коли Бахмут таки втратили, а в боях на нього полягли тисячі вояків, це не додало Сирському популярності серед рядових військових, а в армії за ним поширилося прізвисько “м’ясник”.
А Politico навіть виносить це прізвисько у заголовок свого матеріалу – “Залужний пішов, “м’ясник” прийшов”. Видання згадує успіх Сирського в обороні Києва та звільненні Харківщини, але зосереджується на Бахмуті, де генерал посилав вояків під вогонь “хвилю за хвилею” – “як у м’ясорубці”, але, врешті, вагнерівці захопили місто.
Саме через цей та інші подібні накази Сирський є вкрай непопулярним у військах, твердить видання, посилаючись на власні джерела, які анонімно розповіли Politico, що крім прізвиська “м’ясник”, генерала Сирського також називають “генерал 200”.
50-літнього Валерія Залужного, який понад два роки обіймав посаду головнокомандувача збройних сил України, відправив у відставку президент Володимир Зеленський. Про це він заявив у спеціальному зверненні.
За пів години до цього Зеленський зустрівся із Залужним і подякував йому за роботу.
А ввечері президент присвоїв Залужному звання Героя України.
Суперечки між Зеленським та головкомом серйозно посилились ще в листопаді 2023 року, проте тоді відставки так і не сталось. 29 січня 2024 року Зеленський викликав Залужного та повідомив йому, що планує звільнити. Тоді указ президент так і не підписав, але це сталось 8 лютого.
Перед звільненням Залужний ще встиг опублікувати свою програмну колонку на CNN, в якій виклав бачення війни та план змін в армії на найближчі пів року.
Давній конфлікт
Розмови про відставку Залужного, який має більший рейтинг підтримки населення за президента, неабияк збурювали суспільство останніми місяцями. А українські та західні оглядачі писали про велику кризу довіри між військовим та політичним керівництвом України.
Залужний – кадровий військовий з понад 20-річною військовою кар’єрою. У липні 2021 року Володимир Зеленський призначив його головнокомандувачем ЗСУ.
“Це був не просто удар нижче пояса, це був нокаут”, – згадуватиме Залужний свої перші емоції від призначення в інтерв’ю Time.
Саме Залужний керував українським військом, коли в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення.
І хоча на адресу української влади часто звучала критика щодо того, що країна недостатньо готувалася до війни і, можливо, тому росіянам так стрімко вдалося дістатися Києва та окупувати південний схід України, експерти та можновладці визнають, що багато в чому те, що держава втрималася в перші місяці – заслуга Залужного.
Мовляв, саме він подбав про таємну передислокацію української авіації, засобів ППО, не дозволивши їх знищити. А також таємно готував план відбиття агресії.
Журнал New Yorker стверджує, що Залужний приховував військові приготування навіть від Володимира Зеленського і американських партнерів Києва.
Зеленському він нічого не казав нібито через побоювання, що той, не вірячи у можливість вторгнення, попросить його згорнути приготування. Американцям – бо ті могли розповісти про ці приготування Зеленському та іншим.
За майже два роки повномасштабної війни з Росією Залужний став популярним і в українському суспільстві, і на Заході.
Його високо оцінювали західні колеги, а в мережі охоче постили фотоколажі та меми із Залужним, віддаючи йому належне за перші видимі перемоги України – це поразка росіян під Києвом, потоплення російського крейсера “Москва”, звільнення Херсона і Харківської області восени 2022 року.
На цьому тлі почались розмови про перспективи Залужного як політика та ймовірного конкурента президента Володимира Зеленського.
За останній рік успіхи України на фронті фактично зникли – очікуваний контрнаступ, під час якого українська влада обіцяла звільнити якщо не Крим, то всю Херсонщину та Запорізьку область, не дав результатів.
Відставка була неминуча?
У листопаді 2023 року вийшла стаття та інтерв’ю Залужного в британському виданні The Economist, які викликали бурю і запустили процес, який зрештою призвів до звільнення.
У зверненні Залужний вперше визнав, що український наступ завершився без очікуваних успіхів, а розрахунок на те, що великі втрати виснажать росіян, був від початку помилковим.
Він поділився баченням, що країні слід зробити в технологічному плані, які помилки врахувати і що саме необхідно з боку західних партнерів.
Доля війни, зі слів Залужного, залежить від позиції та поставок Заходу, але багато чого, як можна прочитати між рядків, залежить і від політичного керівництва України.
Тоді одразу пішли чутки про можливу відставку Залужного і його конфлікт з президентом Зеленським, який мав інший погляд на перебіг війни.
Команда президента цю інформацію усіляко заперечувала, але конфлікт поглиблювався. Олії у вогонь додавало те, що соцопитування і надалі фіксували падіння рейтингу президента і стабільну підтримку Залужного.
Останнім видимим протистоянням Зеленського та Залужного був законопроєкт щодо посилення мобілізації. Президент не надто хотів брати на себе відповідальність за ці рішення і намагався перекласти її на військове керівництво.
Зрештою закон не ухвалили і його знову внесли на розгляд парламенту, а коли ухвалять – невідомо.
На рішення президента могла вплинути і ситуація з можливим збиттям ЗСУ російського літака Іл-76 біля Бєлгорода. За твердженням росіян, там могли бути українські полонені. Генштаб обтічно визнав, що збити літаки могли ЗСУ. Росія не надала доказів перебування полонених на борту.
На фоні чуток про неминуче звільнення 1 лютого американське видання CNN опублікувало колонку головкома, в якому той виклав своє бачення війни та змін у військах, а також розкритикував нездатність держави забезпечити мобілізацію та роботу оборонної промисловості.
Раніше політологи вказували, що звільнення Залужного буде великою політичною помилкою Зеленського і він своїми руками створить собі сильного політичного конкурента.
“Це була б найбільш фатальна помилка президента – спроба звільнити Залужного. Це найгірше, що можна зробити. Це автоматично зробить його головним конкурентом Зеленського”, – наполягав восени 2023 року політолог Володимир Фесенко.
За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023, українці найбільше вірили ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася впродовж ще одного року війни.
Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряють більшість українців, але їх стало значно менше, – якщо у грудні 2022 голові держави довіряли 84%, то наприкінці 2023 – вже 62%.
Окремим питанням, яке соціологи ставили українцям у 2023 році, стала довіра до головнокомандувача Валерія Залужного. На другому році війни йому довіряли 88% українців. Одночасно йому та президенту Зеленському довіряють 59%.
Як сприйме відставку популярного головкома, “батька Залужного” українське суспільство? Вже згадане грудневе опитування КМІС показало, що 72% українців не підтримують заміну Залужного на іншого генерала (підтримують 2%).
Міський голова Києва Віталій Кличко виступив на підтримку головнокомандувача Збройних Сил України (ЗСУ) Валерія Залужного у зв’язку з повідомленнями про можливу відставку військового керівництва. Він вважає, що завдяки Залужному українці повірили в ЗСУ, і закликав припинити політичні інтриги та внутрішню боротьбу.
Кличко написав у своєму телеграм-каналі: “Необхідне перезавантаження. Я говорю про заміну низки керівників держави, не тільки в армійському секторі”. Він підкреслив важливість збереження боєздатності та злагодженості ЗСУ в умовах загрози з боку Росії.
Зазначимо, що президент України Володимир Зеленський також розглядає можливість відправлення у відставку головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Він заявив про це у інтерв’ю італійському телеканалу Rai News 24. Зеленський призначив Залужного головнокомандувачем ЗСУ у липні 2021 року.
Це не перший раз, коли Кличко виступає на підтримку Залужного. У грудні 2023 року він погодився з його заявами про складність воєнного становища та необхідність перегляду стратегії ведення бойових дій.
Українська громадськість у цій ситуації розділилася на дві протилежні думки щодо можливої відставки головнокомандувача. Одні вважають, що це може нашкодити боєздатності ЗСУ, інші підтримують зміни в військовому керівництві в умовах військової агресії Росії.
Екс-посол України в Німеччині Андрій Мельник раптово розвернувся на 180 градусів і закликав західних лідерів, зокрема Олафа Шольца, якого неодноразово ображав, провести переговори з Путіним, щоб закінчити війну в Україні. На його думку, “розмова може творити чудеса”.
“Можливо, це просто моє прийняття бажаного за дійсне, але я вважаю, що зараз варто було б витягнути і дипломатичний кийок… Чому б пану Шольцу не зустрітися з Путіним? Можливо, йому не потрібно просто зараз запрошувати його в Німеччину на пиво або летіти до Москви. Але зустрічі були і під час холодної війни, наприклад, в Ісландії…”.
На думку Мельника, світ має замислитися, як знайти підхід до російського керівництва, а темою переговорів могла б стати роль Росії після закінчення війни, оскільки Путіну ця тема не байдужа:
“Я хотів би бачити сильнішу дипломатичну ініціативу з боку Заходу за участю інших гравців, зокрема з глобального півдня, особливо Китаю і, можливо, Бразилії… Йдеться про пошук вагомих аргументів, зрозумілих Путіну, навіть таких, які можуть здатися божевільними. Я вважаю, що Путін, як і раніше, розумна людина”.
Крім того, Мельник заявив, що виявляється “ніхто в Україні не хоче вести цю війну до останнього солдата. Для нас це питання збереження нашої державності”.
Цими висловлюваннями не варто зачаровуватися, не може міжнародно визнаний антидипломатичний радикал раптом почати мислити раціонально і людяно:
– це й елемент емоційної демократії – експосол говорить те, що не міг сказати, будучи на посаді, і те, що не може сказати Зеленський, у якого єдина формула миру – це повернення територій до кордонів 1991 року;
– це і тригер для Шольца, який обов’язково зверне увагу на згадку Мельником;
– це і прогрів громадської думки українців, що переговори – непоганий варіант. А отже, перспектива завершення конфлікту мирними переговорами дедалі реальніша.
