Khreshchatyknews.com

Позначка: оборона України

  • Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Одним із найбільш помітних елементів майбутньої системи стримування Росії може стати розміщення в Україні багатонаціональних сил європейських держав. Їхнє завдання відрізнятиметься від класичної моделі військової допомоги: присутність іноземних військовослужбовців безпосередньо на території України має створити додатковий ризик для Росії у разі нової агресії. Потенційний удар по об’єкту, де перебувають британські чи французькі військовослужбовці, вже не можна розглядати виключно як напад на Україну — наслідки такого рішення можуть безпосередньо зачепити державу, яка направила свій контингент. Саме тому значення таких сил визначатиметься не лише їхньою чисельністю, а й завданнями, які вони отримають.

    Паризька декларація передбачає створення багатонаціональних сил, які мають брати участь у довгостроковому стримуванні, підтримувати відновлення українських сил та діяти в кількох доменах — на суші, у повітрі та на морі. Водночас передбачається наявність власного командування, координації з українським Генеральним штабом та окремих об’єктів для розміщення озброєння і резервів. Однак сама декларація не є остаточною угодою про розміщення військ: для повноцінного розгортання знадобляться подальші юридичні та політичні рішення держав-учасниць.

    Саме тому питання полягатиме не стільки в кількості військовослужбовців, скільки в тому, де вони перебуватимуть і які завдання виконуватимуть. Контингент, розташований далеко від потенційно вразливих об’єктів і залучений виключно до підготовки українських військових, створює один рівень стримування. Підрозділи, безпосередньо пов’язані з аеродромами, портами, складами, ремонтними об’єктами чи системами ППО, створюють зовсім іншу ситуацію. У такому разі потенційна атака Росії від самого початку може зачепити військовослужбовців країн НАТО, а отже, політична ціна удару стає іншою.

    Водночас присутність іноземних сил не перетворює Україну на члена НАТО і не створює автоматичного механізму колективної оборони. Кожна країна зберігає власні правила ухвалення рішень, а командування контингентами залишається пов’язаним із національними урядами. Тому важливим елементом стане заздалегідь узгоджений порядок дій у разі нападу, включно із захистом особового складу, техніки та об’єктів. Окреме питання — реакція держав на можливі втрати серед їхніх військовослужбовців і готовність продовжувати місію після такого розвитку подій. Москва вже розглядає потенційну появу західних військ в Україні як окремий фактор військового протистояння. Це означає, що майбутня система працюватиме одночасно у двох напрямках: присутність іноземних сил може підвищувати ціну нової агресії, але водночас сама їхня присутність стає частиною військового розрахунку Росії.

  • Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Американо-українську угоду підписали 13 червня 2024 року. Строк — десять років. Якщо станеться збройний напад або виникне його загроза, сторони «на прохання будь-якої зі сторін і згідно з їхнім відповідним законодавством» проводять зустрічі «за можливості протягом 24 годин» на найвищому рівні. Завдання зустрічі — визначити подальші кроки й додаткові оборонні потреби. Сторони готові одразу обмінюватися наявною розвідінформацією і консультуватися з підписантами декларації G7 2023 року. Санкції, експортний контроль, військову і політичну підтримку вони можуть ухваляти «за взаємною згодою».

    Вашингтон не має права просто відмахнутися від звернення Києва. З тексту не випливає наказу американським військам воювати з Росією. У додатку США мають намір «координувати потенційну потребу в швидкому збільшенні» допомоги — після запиту Києва і після консультацій із союзниками. Уся робота йде «згідно з відповідним національним законодавством» і «за наявності коштів». Вийти з угоди можна письмово, вихід набирає чинності через шість місяців.

    Французький і німецький документи 2024 року влаштовані подібно: консультації за добу, «швидка і стійка» допомога з огляду на конституцію, участь у створенні витрат для Росії. Британська угода січня 2024 року і «столітнє партнерство» 2025 року повторюють ту саму схему. Палата громад окремо фіксувала: взаємної оборонної статті, як у НАТО, у цих текстах немає. Слово «юридично обов’язковий» тут покриває консультацію і спрямування допомоги. Кількість ракет, літаків і строк їх прибуття документами не зафіксовані.

    Паризька декларація 2026 року описує систему, яка має увімкнутися після припинення вогню. У ній — моніторинг перемир’я, сконструйований за участі США, і спеціальна комісія щодо порушень, довгострокова підтримка ЗСУ, включно з доступом до складів при новій атаці, багатонаціональні сили на землі, в повітрі і на морі, майбутні зобов’язання на випадок нового нападу — військові спроможності, розвідка, логістика, санкції, промислове співробітництво.

    При паризькому штабі коаліції створено координаційну комірку США–Україна–Коаліція. Декларація називає гарантії обов’язковими і водночас повертає кожну державу до своєї конституції. Французька стаття 35, німецький парламентський мандат, британська практика голосування в Палаті громад і американський бюджетний цикл із цих текстів не зникають.

    Після нового удару Київ не почне розмову з чистого аркуша: є підписані документи, канали зв’язку, штаб у Парижі й уже чинне планування. Рішення про найризикованішу форму допомоги й надалі залишатиметься за національними урядами. Десятирічний строк сам по собі не гарантує, що на восьмому році приїде попередній обсяг американської зброї. Уряди змінюються. Склади союзників теж мають межу.

    Власна оборона до нової агресії

    Києву не потрібен нічий дозвіл, щоб відбивати перший удар своїми силами. Якщо атака почнеться з масованих ударів по енергетиці, ППО, портах, аеродромах і промисловості, зовнішні механізми встигнуть увімкнутися лише якщо країна не буде паралізована в перші дві-три доби. Літо 2026 року показало, як швидко змінюється повітряна загроза.За оцінками українських військових і радників, у липні застосували близько 1 500 реактивних ударних дронів, у серпні — понад 2 500.

    Представник Повітряних сил Юрій Ігнат говорив про більш ніж 2 800 реактивних апаратів за місяць. Їхня швидкість — близько 320–400 км/год, приблизно вдвічі вища за поршневі «шахеди». Перехоплення реактивних машин оцінювали трохи вище 60%, поршневих і хибних цілей — у діапазоні 90–95%. Розвідка називала виробництво Geran-4/5 приблизно 3 000 на місяць. Загальний серпневий план щодо ударних і хибних БПЛА — близько 11 000. За оцінкою розвідки, нові апарати йшли в удар майже одразу з виробництва.

    Кілька додаткових дивізіонів Patriot не закривають горизонт п’яти років, якщо противник змінює швидкість і щільність залпу. Рахується вже щомісячний потік перехоплювачів, а не лише число комплексів. Близько 95% ракет для Patriot, включно з PAC-3, надходять через механізм PURL. Європейські країни оплачують американську зброю зі складів США пакетами приблизно по $500 млн. До середини 2026 року внески 29 країн оцінювали приблизно в $6,7 млрд. Найбільші донори — Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Канада, Швеція. Чек європейський. Дозвіл відпустити виріб і сама наявність ракет залишаються за США.

    8 вересня 2026 року Борис Пісторіус оголосив термінову передачу PAC-2 із запасів бундесверу. Київ паралельно контрактував близько 1 000 ракет Patriot, більша частина яких надійде пізніше. Виробництво PAC-2 GEM-T для України через COMLOG у Шробенгаузені чекають не раніше 2027 року. Поставки PAC-3 MSE і надалі зав’язані на американські потужності й довгий цикл збирання. Європейські країни готові оплачувати нові ракети, однак значна частина замовлень буде вироблена лише 2027 року і пізніше.

    Далекобійні системи підвищують ціну нової війни для Москви: логістика, склади, ремонтні бази і частина виробництва стають досяжними. Європа намагається перейти від передачі окремих зразків до серійного випуску. На саміті НАТО в Анкарі в липні 2026 року союзники оголосили €70 млрд допомоги, озброєння і навчання на 2026 рік і зіставний орієнтир на 2027-й. У декларації сказано, що європейці й Канада фінансують основну частину допомоги Україні. У тому ж тексті союзники окремо вітають багаторічне фінансування через кредит ЄС. Політичний заголовок великий. Обсяг нового виробництва менший, ніж здається з цифри.

    Американська компанія Covenant планує випускати крилаті ракети Anthem у Саксонії з 2027 року: близько 1 000 одиниць у перший рік і темп 5 000 у 2028-му. Понад 95% комплектуючих мають бути європейськими. Поки це контракт і будівництво заводу. Якщо війна почнеться раніше, знову доведеться спиратися на американські склади і на те, що вже лежить в Україні. Якщо Москва виходить із того, що Україна втримає повітря і зможе відповідати в перші тижні, розрахунок на швидкий політичний ефект слабшає. Угоди дають Києву канали для отримання допомоги, але самі по собі не зупиняють перший удар. Це завдання й надалі має вирішувати українська армія.

    Міжнародні сили та стримування Росії

    Контингент союзників не замінює ЗСУ. Він змінює ціну удару. Британські чи французькі підрозділи на українській території змушують Кремль ураховувати зіткнення з державами НАТО ще до великого пакета допомоги. Паризька деклараціяописує MNF-U як силу «готових» країн для відновлення армії і стримування. Розгортання — на запит України після «достовірного припинення бойових дій». Керівництво європейське, за участі неєвропейських членів коаліції і «передбачуваної підтримки США».

    Планування уже йшло місяцями: понад 200 офіцерів із приблизно 30 країн, оперативний штаб у Парижі. У липні 2026 року командування прийняв британський генерал-лейтенант Том Бейтман. Французький офіцер став заступником. При розгортанні окремий штаб планують у Києві. Восени коаліція готувала навчання з перекидання. Декларація про наміри Великої Британії, Франції та України від 6 січня 2026 року проговорює деталі, які зазвичай залишають у додатках. Сторони мають намір розмістити підрозділи «в усіх доменах».

    Україна дає право застосовувати силу для виконання місії і захисту особового складу, техніки та інфраструктури MNF-U і України — «відповідно до міжнародного права і в координації» з Генштабом ЗСУ. Переміщення й операції йдуть під контролем об’єднаного штабу MNF-U. Окремо названі захищені об’єкти для зброї і резервів. Правовий статус хочуть будувати на НАТО SOFA 1951 року і PfP SOFA 1995 року. Сама декларація договором про розміщення не є. Вона запускає переговори про міжнародну угоду.

    Стримувальний ефект з’являється, якщо іноземці прив’язані до аеродромів, портів, складів чи вузлів ППО і якщо Москва вважає, що загибель їхніх військових не закінчиться евакуацією. Контингент у тилу, який лише навчає українські частини, можна обійти ударами по українських об’єктах. Удар по об’єкту, який охороняють британці чи французи, коштує інакше. Москва читає ту саму конструкцію навпаки.

    15 липня 2026 року Марія Захарова заявила: розміщення будь-яких контингентів «коаліції охочих» «неприйнятне» і «де-факто є іноземною інтервенцією». Такі підрозділи Росія розглядатиме як «законні військові цілі». Ще раніше МЗС Росії поширювало ту саму формулу на частини й об’єкти. У вересні Сергій Лавров сказав, що появу західних військ на українській території Москва розцінить як «оголошення прямої війни». Це сигнал, як російське командування кодуватиме ціль.

    IFOR у Боснії після Дейтона налічував близько 60 тисяч осіб і спирався на згоду сторін конфлікту та мандат, який Росія в Радбезі не блокувала. Україну в цю рамку важко вписати: ядерний сусід заздалегідь оголошує іноземців ціллю. Південна Корея тримається на десятках тисяч американців і на договорі, який Вашингтон трактує як зобов’язання воювати. В України немає ні статті 5, ні зіставного американського контингенту. Західна Німеччина була плацдармом НАТО всередині ядерної архітектури Альянсу.

    Балтія сьогодні стоїть на передових групах НАТО і на статті 5. Із цих історій на Україну переноситься заздалегідь розгорнута інфраструктура — штаб, склади, ППО, ремонт, план посилення. Чисельність і юридична автоматика звідти не переносяться. Чисельність MNF-U тому вторинна. Важливіше місце стоянки, об’єкт відповідальності, правила застосування сили і те, як Москва оцінює реакцію Лондона і Парижа на перші втрати.

    США та Європа у новій системі безпеки

    Європа більше не може вважати американські запаси автоматично доступними. Анкарська декларація НАТО фіксує: європейські союзники і Канада «беруть на себе більшу відповідальність за оборону Альянсу» і вже фінансують основну частину допомоги Україні. У 2025 році вони наростили вкладення в базові оборонні потреби більш ніж на $139 млрд. На 2026–2027 роки оголошено орієнтир €70 млрд на рік. Серед пріоритетів Альянсу названі глибокий високоточний удар, інтегрована ППО і ПРО, безпілотники і розвідка.

    PURL показує і прогрес, і стелю. Європа навчилася платити за американські вироби. Швидко робити їхній еквівалент вона поки не може. У вересні 2026 року Єврокомісія дозволила Україні витрачати частину кредиту підтримки на Patriot, зробивши виняток із правила «купуй європейське». Європейського аналога потрібного масштабу немає. За оцінкою комісара Андрюса Кубилюса, контракти ділилися приблизно так: третина українським виробникам, третина європейським, близько 30% — третім країнам.

    Розвідка і космос закриваються декларацією найгірше. Європейські угруповання ростуть, але частина цілевказання і раннього попередження й надалі зав’язана на американські системи. У Паризькій декларації моніторинг перемир’я названо «запропонованим механізмом під керівництвом США». Координаційна комірка в паризькому штабі тристороння. Відмова Вашингтона дати канал чи дозвіл на реекспорт змінює швидкість навіть за європейського контингенту на землі.

    Після війни США радше залишаться держателем дефіцитних спроможностей: перехоплювачі й експортний режим, частина високоточних боєприпасів, космос, дозаправка, шмат раннього попередження. Президент може прискорити поставки із запасів і розширити обмін розвідданими в межах уже наявних повноважень. Нове велике фінансування, нові правила застосування сили і розміщення військ упираються в Конгрес. Угода 2024 року сама відсилає до «наявності асигнованих коштів».

    Лондон і Париж, якщо їхні люди вже стоять в Україні, будуть під тиском захищати свій контингент. Берлін залишиться вузлом грошей, промисловості і ППО, але не отримає права розпоряджатися французькими чи британськими силами. Для Києва питання не в американських бригадах під Дніпром. Питання в тому, чи залишаться за кілька років доступними ті американські вироби і дані, без яких європейська система ще не тримає удар сама.

    Реалізація гарантій у разі нової агресії

    Перевірка гарантій почнеться не на церемонії. Вона почнеться, коли удар уже йде. У перші години працює те, що вже увімкнено. Українська ППО, авіація, РЕБ і далекобійні засоби не чекають союзників. Київ сам відповідає і водночас розсилає запити за угодами. Якщо MNF-U на той момент розгорнуто, його підрозділи діють у заздалегідь узгоджених рамках: захист персоналу, техніки, інфраструктури і виконання місії з правом застосовувати силу в координації з Генштабом ЗСУ. Обмін наявною розвідінформацією за американо-українською угодою може початися одразу: формулювання — «готові негайно обмінюватися». Нові дивізії з Європи за ці години не з’являться. Нові перехоплювачі із заводу теж.

    Далі вмикається консультаційний контур. США, Франція, Велика Британія, Німеччина і ЄС проводять зустріч або консультації «за можливості / протягом 24 годин». Якщо перемир’я формально існувало, моніторинг і комісія коаліції мають кваліфікувати порушення. За очевидного масованого удару атрибуція простіша. За «інциденту» на лінії комісія сама стає полем боротьби за час. Доба в договорах — строк до політичної розмови, не до вступу союзників у війну.

    Київ вирішує застосування своєї армії, удари на доступну глибину і запит до партнерів. Президент Франції як головнокомандувач може почати зовнішню операцію. Стаття 35 вимагає повідомити парламент не пізніше ніж через три дні. Дебати за цією інформацією голосу не мають. Якщо втручання триває понад чотири місяці, потрібна парламентська авторизація. Поставка зброї під статтю 35 не підпадає. Розміщення контингенту MNF-U Париж майже напевно оформить як зовнішню операцію. Військові години і конституційні тоді роз’їдуться. Британський уряд спирається на королівську прерогативу, але в останні роки склалася практика голосування Палати громад до розгортання. 7 січня 2026 року Кір Стармер сказав: якщо війська підуть за підписаною декларацією, він внесе питання на голосування. Це не заборона. Це зайві години в момент, коли ракети вже летять.

    Німеччина пов’язана жорсткіше. Конституційний суд у 1994 році і Закон про участь парламенту вимагають попереднього мандата Бундестагу на збройне застосування бундесверу за кордоном. Навіть гіпотетична стаття 5 НАТО голосування не скасовує. Термінова передача PAC-2 із запасів, яку Пісторіус оголосив у вересні, такого мандата не потребує. Відправка бригади потребує. Президент США може розпорядитися обміном розвідданими, відпуском уже оплачених через PURL виробів і частиною санкцій. Нове фінансування і нові правила застосування сили йдуть через Конгрес. Угода 2024 року цього не обходить.

    НАТО як організація військову відповідь усіх союзників одним рішенням не запускає. Статті 5 немає. Анкарські цифри щодо допомоги Україні — політичні й бюджетні. Коаліція охочих — не альянс. Її штаб готує плани. Наказ кожному контингенту віддає національний командувач. За три доби можна зрушити заздалегідь підготовлене: зброю зі складів, до яких декларація обіцяє доступ, розвіддані, санкції, якщо тексти вже написані, те, що можна зняти з європейських полиць, дії MNF-U із захисту своїх об’єктів. Великі нові формування за цей час не перекидають. Тисячі нових перехоплювачів не виробляють.

    До кінця тижня з’являється те, що потребує окремого рішення: розширення мандатів, перекидання додаткових сил, нові закупівлі, узгодження застосування далекобійної зброї з території союзників. Якщо українська система на той момент тримає удар, тиждень дає час на посилення. Якщо перший удар обвалив ППО і енергетику, той самий тиждень дає Москві час на політичний тиск.

    У чинній системі немає органу, який одним рішенням запускає військову відповідь усіх союзників. Договори читаються через французьку, німецьку, британську й американську процедури. Заздалегідь можна зібрати плани, склади, правила вогню, розвідувальні канали, оплачені пакети і штаб, який уже існує. Прямий спосіб оцінити міцність системи — порахувати, скільки рішень партнерам доведеться ухвалювати після початку атаки. Якщо їм залишиться вибрати масштаб уже підготовленої відповіді, документи працюють. Якщо спочатку треба вирішити, чи допомагати взагалі, які сили створювати, хто ними командує і хто заплатить за боєприпаси, папір залишиться політично вагомим і військово тонким.

    Нової статті, яка автоматично втягне весь Захід у війну з Росією, немає — ні в двосторонніх текстах, ні в Паризькій декларації, ні в анкарських формулюваннях НАТО. Росія не повинна отримати кілька тижнів на закріплення першого результату, поки кабінети сперечаються про мандат. Україна відбиває перший удар сама. Європа нарощує звичайну підтримку тим, що вже вироблено і складовано. Іноземні сили мають сенс, коли їхня безпека пов’язана з українськими об’єктами. США залишаються держателем того, що Європа поки не замістила. Угоди варті стільки, скільки з них уже переведено в метал, штаби і правила. Усе інше доведеться винаходити вже під ударом.

  • Кілометр уздовж Росії та Білорусі закривають за спецрежимом: що тепер заборонено українцям

    Кілометр уздовж Росії та Білорусі закривають за спецрежимом: що тепер заборонено українцям

    В Україні почав діяти спеціальний прикордонний режим у смузі завширшки один кілометр уздовж державного кордону з Росією та Білоруссю. Нові правила запроваджені на весь період воєнного стану й суттєво обмежують вільний в’їзд, перебування, проживання, пересування людей та проведення робіт у безпосередній близькості до кордону. У Державній прикордонній службі пояснюють рішення необхідністю посилити оборону, зменшити ризики диверсій і захистити самих громадян у районах, де зберігається підвищена військова небезпека.

    Підставою стала постанова Кабінету Міністрів №1049 від 17 серпня 2026 року, якою уряд змінив пункт 2-1 постанови №1147 «Про прикордонний режим». Документ уже набув чинності, а підрозділи ДПСУ почали застосовувати нові норми. В оновленому тексті прямо передбачено встановлення на період воєнного стану спеціального режиму на земельних ділянках шириною один кілометр уздовж кордону України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

    У межах цієї смуги забороняється вільний в’їзд, перебування, проживання та пересування осіб. Окремо обмежено виконання робіт, якщо вони не пов’язані з відсіччю російської агресії, обороною України або охороною державного кордону. Важлива деталь полягає в тому, що нова норма сформульована щодо земельної смуги завширшки один кілометр загалом і не обмежує її лише ділянками, переданими ДПСУ для облаштування фортифікацій.

    Саме цим нововведення відрізняється від режиму, який існував раніше. Після змін 2023 року законодавство вже передбачало спеціальний режим на земельних ділянках завширшки 30–50 метрів уздовж більшості сухопутного кордону, а на напрямках Росії та Білорусі — до двох кілометрів. Але там ішлося про землі, надані в постійне користування військовим частинам ДПСУ для будівництва та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд. Постанова №1049 окремо встановила на час воєнного стану кілометрову спеціальну зону вздовж двох найбільш небезпечних напрямків.

    Це не означає, що вся прикордонна територія України в інших регіонах раптом стала закритою. В Україні й раніше існувало поняття прикордонної смуги, для перебування в якій потрібен відповідний дозвіл Держприкордонслужби. За чинними правилами громадяни України, іноземці та особи без громадянства в’їжджають, перебувають, проживають і проводять роботи у прикордонній смузі з дозволу відповідного органу ДПСУ та за наявності документів, що посвідчують особу. Під час мобілізації та воєнного стану чоловіки-громадяни України віком від 18 до 60 років також повинні мати військово-обліковий документ.

    Заяву для отримання дозволу можна подавати відповідному прикордонному органу в паперовій або електронній формі. Для неповнолітніх дозвіл оформлюється за зверненням одного з батьків, опікуна чи іншого законного представника. Крім того, нормативні акти передбачають окремі категорії осіб, які можуть в’їжджати до прикордонної смуги без такого дозволу — зокрема низку вищих посадових осіб держави.

    Однак нове рішення щодо кордону з Росією та Білоруссю має насамперед безпековий характер. У ДПСУ пояснюють, що безпосередньо біля державного рубежу необхідно мінімізувати неконтрольоване перебування цивільних, роботу сторонніх осіб і діяльність, яка може заважати оборонним заходам. Умови повномасштабної війни роблять такі ділянки особливо чутливими до проникнення диверсійно-розвідувальних груп, ведення розвідки та інших загроз.

    Окремий фактор — Білорусь. Саме з її території російські війська у лютому 2022 року наступали на Київ та північні області України. Білоруські війська безпосередньо у повномасштабну війну не вступили, однак Мінськ залишається найближчим військово-політичним союзником Москви та продовжує надавати Росії можливості для військової співпраці. Reuters у червні нагадував, що Білорусь дозволяла РФ використовувати свою територію під час вторгнення, а також розміщує російську військову інфраструктуру та тактичну ядерну зброю.

    У 2026 році українська сторона також звернула увагу на зростання розвідувальної активності на північному напрямку. The Guardian у червні повідомляв із українсько-білоруського прикордоння, що військові фіксували приблизно 20-відсоткове збільшення кількості російських розвідувальних безпілотників, які заходили з білоруського напрямку. Одночасно Україна посилювала північний кордон протитанковими ровами, бетонними загородженнями типу «зуби дракона», колючим дротом та іншими інженерними спорудами.

    Президент Володимир Зеленський у червні також заявляв про використання білоруської території для забезпечення російських дронових операцій. Зокрема, Київ вимагав демонтувати ретрансляційне обладнання, яке, за українськими даними, допомагало російським безпілотникам. Пізніше головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що Україна готується до можливих загроз із півночі, хоча ознак повторення сценарію наступу на Київ з території Білорусі тоді не було.

    І зараз Держприкордонслужба не заявляє про безпосередню підготовку білоруської армії до вторгнення. Ще 2 вересня речник ДПСУ Андрій Демченко повідомляв, що безпосередньо біля українського кордону не фіксується формування чи нарощування білоруського ударного угруповання. Водночас він наголошував: загроза з білоруського напрямку нікуди не зникла, тому Україна повинна постійно стежити за ситуацією й утримувати укріпленим увесь північний рубіж.

    На особливу увагу заслуговує розбудова білоруської військової інфраструктури в Гомельській області. Біля села Якимівка приблизно за 40 кілометрів від українського кордону планують створити залізничну інфраструктуру для військового полігону. За проєктною документацією, там передбачена окрема під’їзна колія, розрахована на 60 вагонів, а також вантажна платформа з пандусом, яка дозволить розвантажувати колісну та важку гусеничну техніку.

    Поряд із цим білоруська армія формує нову 37-му окрему десантно-штурмову бригаду неподалік Гомеля. У серпні командувач білоруських Сил спеціальних операцій Олександр Ільюкевич повідомляв, що частину підрозділів уже сформовано, набрано офіцерів та особовий склад і триває їхня підготовка. За доступними даними, завершення повного формування з’єднання розраховане не на найближчі місяці, тому сама поява бригади не є доказом підготовки нового наступу на Україну.

    Не менш небезпечним залишається безпосередньо російський кордон. Начальник українських Збройних сил улітку говорив про необхідність готуватися до потенційних дій Росії з північного сходу, зокрема з Брянської області. За оцінкою Сирського, можливий удар на цьому напрямку міг би бути спрямований не стільки на повторний прорив до Києва, скільки на захоплення частини Чернігівської області та розтягування українських резервів уздовж величезної лінії фронту й кордону.

    Тому запровадження кілометрової спеціальної смуги має одразу кілька практичних завдань. Це створення контрольованого простору для військових і прикордонників, безпечніше будівництво фортифікацій, ускладнення роботи ворожої розвідки та диверсантів і зниження ризику того, що цивільні випадково опиняться у небезпечних районах.

    У ДПСУ окремо наголошують, що обмеження тимчасові. Спеціальний режим саме в однокілометровій смузі вздовж Росії та Білорусі прив’язаний до дії воєнного стану. Після його припинення ця норма в нинішньому вигляді перестане застосовуватися, тоді як загальне законодавство про прикордонний режим продовжить діяти.

    Важливо й те, що нове рішення не слід трактувати як оголошення неминучого наступу з боку Білорусі. Українські прикордонники прямо заявляють, що ударного угруповання там наразі немає. Водночас досвід 2022 року, розбудова військової інфраструктури, розвідувальна активність і тісна військова співпраця Мінська з Москвою змушують Україну розглядати північний кордон як стратегічно небезпечний напрямок навіть за відсутності ознак безпосереднього вторгнення.

    Саме тому влада переходить від окремих обмежень на землях ДПСУ до ширшого режиму в однокілометровій зоні. Для жителів прикордонних громад це означає, що перед поїздкою, виконанням господарських робіт чи іншою діяльністю безпосередньо біля кордону варто уточнювати правила у відповідному прикордонному загоні. Порушення прикордонного режиму може тягнути адміністративну або іншу передбачену законом відповідальність.

  • У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО поступово змінюється саме сприйняття України: від держави, якій союзники допомагають протистояти російській агресії, до країни, яка сама робить внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Ця зміна вже зафіксована не лише в політичних заявах — відповідне формулювання з’явилося в офіційних документах Альянсу на рівні лідерів держав.

    Про це розповіла глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в інтерв’ю РБК-Україна. За її словами, йдеться про своєрідний «ментальний злам» усередині Альянсу щодо того, яку роль Україна відіграє в системі євроатлантичної безпеки.

    «Вперше країни-члени НАТО на рівні лідерів зафіксували в декларації, що Україна є контрибутором євроатлантичної безпеки», — заявила дипломатка.

    Йдеться про декларацію саміту НАТО 2026 року в Анкарі. В офіційному документі союзники прямо записали, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку. Одночасно країни Альянсу підтвердили єдність у підтримці України в захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

    Це формулювання важливе не лише з політичної точки зору. Воно фактично змінює логіку, за якою всередині НАТО може розглядатися подальша військова та фінансова підтримка Києва.

    За словами Гетьманчук, раніше Україну передусім сприймали як отримувача допомоги — країну, якій необхідно передавати озброєння, боєприпаси та іншу підтримку для протистояння Росії. Тепер дедалі сильніше закріплюється інший підхід: посилення України одночасно означає посилення безпеки самих держав НАТО.

    Цю тенденцію підтверджують і заяви керівництва Альянсу. Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у липні 2026 року заявила, що Україна стала постачальником безпеки, а відносини з нею дедалі більше набувають двостороннього характеру. За її словами, НАТО та ЄС не лише підтримують Україну, а й переймають її досвід, знання та практичні напрацювання.

    Особливого значення це набуває через досвід української армії та оборонної промисловості, накопичений під час повномасштабної війни. Серед сфер, де співпраця України та партнерів стає дедалі важливішою, — безпілотні системи, оборонні технології, протиповітряна оборона та масштабування військового виробництва.

    На рівні НАТО розвиток безпілотних систем, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, високоточних ударних можливостей, штучного інтелекту та інших нових технологій уже визначено серед напрямків модернізації Альянсу.

    Гетьманчук наголосила, що новий статус України дає Києву додатковий аргумент у переговорах із союзниками про фінансування оборони.

    «Визнання України контрибутором безпеки автоматично перетворює всі внески в підтримку України на інвестиції в євроатлантичну безпеку, в інвестиції у власну оборону країн-членів НАТО», — пояснила вона.

    Тобто логіка поступово змінюється з «допомоги Україні» на «інвестиції у спільну безпеку». За словами дипломатки, сьогодні мова дедалі частіше йде не просто про передачу готового західного озброєння зі складів, а про фінансування конкретних систем і вкладення у виробничі можливості українського оборонно-промислового комплексу.

    Передумови для такого підходу були закладені ще на саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року.

    Тоді союзники ухвалили масштабне рішення про збільшення оборонних витрат. До 2035 року країни НАТО зобов’язалися спрямовувати на оборонні та пов’язані з безпекою потреби 5% ВВП. Щонайменше 3,5% мають іти на основні оборонні потреби та виконання цільових показників НАТО, а до 1,5% — на ширші безпекові витрати, зокрема критичну інфраструктуру, стійкість, інновації та зміцнення оборонно-промислової бази.

    Для України принциповим став ще один пункт Гаазької декларації: союзники погодилися враховувати прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку власних оборонних витрат.

    Таким чином, країна НАТО, яка вкладає кошти у виробництво озброєнь для України або безпосередньо підтримує український ОПК, може одночасно виконувати частину власних зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат. В офіційній декларації це пояснювалося тим, що безпека України сприяє безпеці самих союзників.

    Саме це рішення Гетьманчук назвала одним із важливих механізмів, які вдалося зробити практичними.

    Зміна стала ще помітнішою після саміту НАТО в Анкарі в липні 2026 року. Лідери Альянсу вже безпосередньо записали в підсумковій декларації: «Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку». Там же зазначено, що європейські союзники та Канада фінансують переважну частину безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.

    Крім того, союзники взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання. На 2026 рік країни НАТО пообіцяли надати Україні військове обладнання, допомогу та навчання загальною вартістю 70 млрд євро. Водночас у декларації закріплено намір підтримувати щонайменше еквівалентний рівень допомоги й у 2027 році.

    Заступниця генсека НАТО Радміла Шекерінська пізніше окремо наголосила: сума на 2027 рік є мінімальною планкою, а не максимально можливою межею допомоги.

    Нинішній підхід став результатом кількарічної еволюції політики Альянсу. Ще на Вашингтонському саміті 2024 року союзники ухвалили довгострокове зобов’язання щодо безпекової допомоги Україні. Тоді НАТО заявляло про намір забезпечити базове фінансування на рівні щонайменше 40 млрд євро протягом наступного року. До підтримки, яка могла враховуватися в межах цього механізму, входили закупівля військового обладнання, передача техніки, логістика, навчання українських військових, а також інвестиції в українську оборонну інфраструктуру та промисловість.

    У Гаазі в 2025 році був зроблений наступний крок: витрати на Україну фактично пов’язали з оборонними зобов’язаннями самих союзників. А в Анкарі у 2026-му Україну вже прямо назвали державою, яка робить внесок у трансатлантичну безпеку.

    Таким чином, слова Гетьманчук про «ментальний злам» мають під собою цілком конкретні рішення НАТО. Якщо раніше дискусія переважно будувалася навколо того, скільки ресурсів Альянс готовий витратити на допомогу Україні, то тепер дедалі більше йдеться про те, яку користь сама Україна, її військовий досвід, технології та оборонна промисловість можуть дати спільній системі безпеки.

    При цьому таке визнання саме по собі не означає членства України в НАТО і не замінює політичних рішень, необхідних для вступу до Альянсу. Однак воно свідчить про важливу зміну позиціонування України: від держави, безпеку якої потрібно забезпечувати, до партнера, зміцнення якого розглядається як частина зміцнення оборони всього євроатлантичного простору.

  • Неочікуваний жест Зеленського: Ілон Маск отримав один із найвищих орденів України

    Неочікуваний жест Зеленського: Ілон Маск отримав один із найвищих орденів України

    Президент України Володимир Зеленський нагородив американського підприємця та керівника SpaceX і Tesla Ілона Маска орденом Свободи — однією з найвищих державних нагород України. Відповідний указ №835/2026 глава держави підписав 26 серпня. Рішення привернуло особливу увагу через складну історію відносин Києва з Маском та триваючі переговори щодо можливостей використання супутникової системи Starlink українськими військовими.

    В офіційному указі зазначено, що Маска відзначили «за визначні особисті заслуги у захисті життя людей та свободи, розвиток відносин між народами України і Сполучених Штатів Америки». У документі він представлений як підприємець, інженер і керівник компаній SpaceX та Tesla.

    Сам факт нагородження є примітним з огляду на роль технологій SpaceX у війні. Starlink став критично важливою частиною української комунікаційної інфраструктури фактично від перших тижнів повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Супутниковий інтернет використовувався не лише цивільними службами та критичною інфраструктурою, але й Силами оборони для зв’язку, координації підрозділів і роботи безпілотних систем. Reuters називає Starlink одним із ключових елементів українських військових комунікацій.

    SpaceX почала активно постачати термінали в Україну невдовзі після початку великої війни, коли російські удари та бойові дії пошкоджували традиційні системи зв’язку. Згодом мережа стала настільки глибоко інтегрованою у військову інфраструктуру, що рішення самої компанії щодо географії роботи Starlink почали безпосередньо впливати на можливості українських підрозділів.

    Саме це неодноразово ставало причиною суперечок між Києвом і Маском.

    Американський мільярдер дозволяв використання системи на території України, зокрема на окупованих територіях у певних конфігураціях, однак обмежував її роботу безпосередньо на території Росії. Це створило проблему для Києва в контексті далекобійних операцій проти російських військових об’єктів. Associated Press раніше повідомляло, що Зеленський навіть звертався до Дональда Трампа та американських посадовців із проханням сприяти переговорам із Маском щодо розширення можливостей Starlink для українських операцій.

    Особливо важливим для України є питання використання супутникового зв’язку для роботи далекобійних безпілотників та ураження російських пускових установок і військової інфраструктури.

    За даними Reuters, Київ останнім часом намагався домогтися розширення покриття Starlink на російській території. Маск раніше негативно ставився до такого сценарію, побоюючись ескалації війни. Водночас українська сторона останнім часом отримує більш позитивні сигнали щодо можливого пошуку компромісу.

    Раніше The Atlantic, як повідомляла «Українська правда», писав із посиланням на людей із оточення колишнього міністра оборони Михайла Федорова, що Маск не хотів дозволяти Україні використовувати Starlink для ударів по території Росії. За даними видання, підприємець вважав, що Києву варто рухатися до мирної угоди з Москвою.

    Саме тому указ Зеленського виглядає особливо показовим. Попри публічні розбіжності щодо меж використання технологій SpaceX, Київ фактично визнав внесок Маска у стійкість України після початку повномасштабної війни.

    Є й інша важлива частина цієї історії. Україна та SpaceX останнім часом також співпрацювали у протидії використанню Starlink російськими військовими. За даними Reuters, компанія блокувала тисячі несанкціонованих російських терміналів, що негативно вплинуло на можливості російських підрозділів.

    Таким чином, роль Маска у війні не вкладається у просту схему «союзник» або «опонент України». З одного боку, технології його компанії стали критично важливими для української оборони. З іншого — особисті рішення власника SpaceX щодо роботи Starlink неодноразово створювали для Києва політичні та військові труднощі.

    Михайло Федоров, який багато років був одним із головних контактів України з технологічними компаніями США, зокрема SpaceX, продовжує підтримувати комунікацію з Маском щодо Starlink. Reuters повідомляв, що Федоров планував поїздку до США для залучення інвестицій у нові оборонні технології та українські стартапи.

    Окремий інтерес викликає сам статус нагороди.

    Орден Свободи є державною нагородою України, якою відзначають громадян України, іноземців та осіб без громадянства за особливі заслуги у зміцненні суверенітету і незалежності держави, розвитку демократії, захисті прав і свобод людини та розвитку міжнародних відносин.

    Лише за кілька днів до нагородження Маска Зеленський таким самим орденом відзначив прем’єр-міністра Швеції Ульфа Крістерссона — за зміцнення українсько-шведського співробітництва та підтримку суверенітету і територіальної цілісності України.

    Для Маска ж формулювання нагородження дещо інше — акцент зроблено саме на «захисті життя людей та свободи» і розвитку відносин між українським та американським народами.

    Водночас поки немає інформації про те, чи відбулася особиста церемонія вручення ордена і чи прокоментував сам Маск рішення українського президента. Указ лише юридично закріплює факт нагородження.

    Відносини Зеленського і Маска за останні роки переживали різні етапи. Ще у 2022 році президент України під час виступу на DealBook Summit The New York Times публічно запрошував підприємця відвідати Україну, аби той на власні очі побачив наслідки російської агресії.

    Після цього між Києвом і Маском виникало чимало публічних розбіжностей — від його пропозицій щодо можливого завершення війни до обмежень у роботі Starlink. Проте співпраця зі SpaceX не припинилася.

    І це, ймовірно, найважливіший контекст нинішньої нагороди. Для України Starlink залишається не просто комерційним сервісом, а технологією, яка фактично стала частиною сучасної війни. Її доступність впливає на зв’язок, розвідку, безпілотні системи й ефективність окремих бойових операцій.

    Тому рішення Зеленського нагородити Ілона Маска орденом Свободи можна розглядати не тільки як символічне визнання його допомоги Україні з 2022 року, а й як важливий дипломатичний жест у момент, коли Київ продовжує переговори щодо подальшого використання технологій SpaceX.

    Показово, що саме 26 серпня міжнародні агентства звернули увагу на цей контраст: Україна нагороджує людину, від рішень якої значною мірою залежить функціонування одного з найважливіших технологічних інструментів української армії, навіть попри те, що між сторонами залишаються серйозні суперечності щодо меж його використання.

    У підсумку указ №835/2026 став не просто черговим нагородженням іноземця. Він підкреслив складний і водночас стратегічно важливий характер відносин України з Ілоном Маском: від Starlink, який допоміг країні вистояти у перші місяці вторгнення, до суперечок навколо ударів по Росії — і тепер до одного з найвищих державних орденів України.

  • Норвегія готує Україні ще $9,2 млрд: більшість коштів піде на оборону

    Норвегія готує Україні ще $9,2 млрд: більшість коштів піде на оборону

    Уряд Норвегії планує зберегти надзвичайну підтримку України у 2027 році на рівні 85 млрд норвезьких крон, що становить близько $9,2 млрд. Такий самий обсяг фінансування передбачено і на 2026 рік. Більша частина майбутнього пакета має бути спрямована на військову допомогу Україні.

    Про це 23 серпня повідомив уряд Норвегії. Остаточно кошти має схвалити норвезький парламент — Стортинг. Прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре передав пропозицію уряду президенту України Володимиру Зеленському під час зустрічі в Києві.

    За словами Стьоре, Норвегія має намір і надалі підтримувати Україну як у військовій, так і в цивільній сферах.

    «Норвегія продовжуватиме підтримувати оборонну боротьбу України. Україну чекає важка зима. Зараз ми даємо чіткий сигнал, що Норвегія й надалі буде поруч — як у цивільній, так і у військовій сферах», — заявив прем’єр.

    Стьоре наголосив, що допомога Україні має значення не лише для самої країни, а й для всієї європейської системи безпеки. За його словами, підтримка та майбутнє відновлення України напряму пов’язані зі стабільністю Європи.

    Фінансування здійснюватиметься через Програму Нансена для України — довгостроковий механізм норвезької підтримки, який охоплює військову, гуманітарну та фінансову допомогу. Програму започаткували у 2023 році, а згодом суттєво розширили та продовжили до 2030 року. Загальний фінансовий обсяг програми на 2023–2030 роки наразі становить 274,5 млрд норвезьких крон.

    Норвезький уряд уточнив, що основна частина 85 млрд крон у 2027 році, як і раніше, має бути спрямована на військову підтримку. Серед іншого передбачається фінансування закупівель продукції безпосередньо в української оборонної промисловості. Точне співвідношення між військовою та цивільною допомогою уряд оголосить пізніше.

    У 2026 році Норвегія також виділяє Україні 85 млрд крон. Із цієї суми 70 млрд крон спрямовуються на військову підтримку, а 15 млрд — на цивільні потреби. Серед пріоритетних напрямків військової допомоги цього року Осло називав безпілотники, протиповітряну оборону, артилерійські боєприпаси, а також підготовку й оснащення українських військових підрозділів.

    Таким чином, якщо Стортинг схвалить нову пропозицію уряду, Норвегія другий рік поспіль збереже допомогу Україні на одному з найвищих рівнів від початку повномасштабної війни.

    Оголошення пролунало під час візиту Стьоре до Києва 23 серпня. Норвезький прем’єр прибув до української столиці разом із лідерами інших країн Північної Європи та Балтії напередодні 35-ї річниці Незалежності України. Візит має продемонструвати подальшу політичну та практичну підтримку Києва на тлі російської агресії.

    Норвегія є одним із найбільших донорів України у співвідношенні з розміром власної економіки та населення. Програма Нансена спочатку передбачала 75 млрд крон протягом п’яти років — з 2023 до 2027 року, однак після продовження війни її неодноразово розширювали. У 2024 році норвезькі політичні партії домовилися продовжити програму до 2030 року, а наступними рішеннями її загальний бюджет був суттєво збільшений.

    Значна частина норвезької військової допомоги останніми роками спрямовувалася на посилення української ППО, закупівлю боєприпасів, безпілотних систем, підтримку морських спроможностей, навчання військовослужбовців та спільні оборонні проєкти.

    Стьоре наголосив, що Осло розглядає допомогу Україні не як короткостроковий захід, а як стратегічну інвестицію у безпеку Європи. Уряд Норвегії також сигналізує, що готовий зберігати значні обсяги допомоги незалежно від тривалості війни та паралельних дипломатичних процесів.

  • «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    Будь-які переговори з Росією без сильної, технологічної та деполітизованої української армії можуть перетворитися на пастку. Таку позицію висловив посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у колонці до 35-річчя Незалежності України. Він пов’язав нинішню велику війну з десятиліттями роззброєння, занепадом оборонної промисловості та надмірною вірою у зовнішні гарантії, а також закликав перетворити воєнний досвід України на нову систему національної та європейської безпеки.

    У своєму великому тексті Залужний фактично підбиває підсумок перших 35 років української незалежності й намагається відповісти на питання, чому країна врешті опинилася у найбільшій війні в Європі за десятиліття. На його думку, однією з головних причин стали втрачені можливості після 1991 року. Замість швидкого формування сильних інституцій, економіки, оборонної промисловості, науки й технологічної бази Україна багато років скорочувала військовий потенціал і втрачала стратегічні підприємства.

    Ексголовком ставить питання, наскільки виправданими були масове роззброєння, скорочення оборонних видатків і рішення, які послаблювали військовий потенціал молодої держави. Він наголошує: Україна втрачала не лише озброєння, а й заводи, виробничі компетенції, наукові школи та технології. Саме дефіцит такої бази сьогодні ускладнює створення повноцінної власної ракетної та протиракетної галузі.

    Окремий акцент Залужний робить на Будапештському меморандумі. На його переконання, головний урок цього документа полягає не просто в історії ядерного роззброєння, а в розумінні того, що безпека держави не може триматися лише на міжнародних запевненнях. Навіть найгучніші політичні гарантії не замінять власної здатності країни чинити опір і вести довготривалу боротьбу, якщо напад усе ж станеться.

    Залужний фактично проводить пряму лінію від подій 1990-х до 2014 року. Тоді, за його оцінкою, Україна вперше гостро відчула наслідки попередньої неготовності. Анексія Криму та початок війни на Донбасі змусили суспільство по-справжньому переоцінити роль Збройних сил. Армія почала відновлюватися, а безпека поступово стала однією з головних державних тем.

    Однак Мінські домовленості, на думку колишнього головнокомандувача, дали Україні лише обмежений час. Залужний формулює цей урок жорстко: шанс дається один раз. Якщо держава використовує паузу не для фундаментального посилення, а для відкладання проблем, у якийсь момент ці проблеми повертаються вже у формі війни. Саме так він оцінює дипломатичні маневри навколо Росії перед початком повномасштабного вторгнення.

    Ця логіка підводить Залужного до одного з найгучніших висновків його колонки — питання нинішніх переговорів із Москвою. Він не стверджує, що дипломатія сама по собі непотрібна. Навпаки, як можливий вихід із війни він згадує припинення вогню. Однак попереджає, що навіть переговорний процес може стати небезпечним, якщо Україна підійде до нього ослабленою.

    За його словами, найбільша пастка — це не сам факт переговорів, а слабка, деморалізована та заполітизована армія. Саме вона, в разі провалу домовленостей або нового нападу, може позбавити державу можливості вирватися з небезпечної ситуації. Тобто головною гарантією будь-якого мирного процесу має бути не документ, а здатність України завдати противнику неприйнятної ціни у разі повторної агресії.

    Залужний також наголошує, що після 2022 року сама природа війни радикально змінилася. Сучасне поле бою — це вже не тільки танки, артилерія, літаки та ракети. Дедалі більшу роль відіграють безпілотні системи, штучний інтелект, автономне управління, роботизовані комплекси, аналіз величезних масивів даних і стійкий супутниковий зв’язок.

    Саме тому Україна, за його словами, фактично стала одним із головних центрів військово-технологічної революції XXI століття. Чотири з половиною роки повномасштабного протистояння з Росією дали ЗСУ досвід ведення масштабної технологічної війни проти чисельно більшого противника — досвід, якого наразі немає навіть у більшості армій НАТО.

    Із цього Залужний робить стратегічний висновок: український воєнний досвід не можна втратити після завершення бойових дій. Його необхідно перетворити на доктрину, військові розробки — на потужний сектор економіки, а армію — на постійну систему стримування майбутньої агресії.

    Колишній головнокомандувач підкреслює, що для цього недостатньо просто купувати зброю. Справжня система безпеки має починатися значно раніше — з освіти, науки, підготовки інженерів, математиків, фізиків, конструкторів та фахівців із нових технологій. Саме наукова та виробнича спроможність визначатиме, чи зможе Україна самостійно створювати ракети, системи ППО, дрони, роботизовані комплекси й інші засоби війни майбутнього.

    Залужний також критично ставиться до спроб замінити справжню державну стратегію красивими інформаційними кампаніями. На його думку, маркетинг чи політичні гасла не здатні компенсувати відсутність системного планування. Потрібні чітка політична мета, науково обґрунтовані рішення та військова стратегія, підпорядкована довгостроковій меті держави.

    Водночас він розглядає Україну вже не як буфер між Росією та Заходом, а як одного з потенційних архітекторів нової європейської системи безпеки. За його оцінкою, саме український спротив остаточно показав неспроможність старої концепції «сірих зон», коли країни між Росією та НАТО фактично залишалися в геополітичній невизначеності.

    Україна, пише Залужний, уже опинилася в епіцентрі процесу формування нової безпекової архітектури Європи. Її Збройні сили мають унікальний бойовий досвід, а український оборонний сектор випробовує рішення, які згодом можуть визначати розвиток армій усього континенту. Питання, за його словами, лише в тому, чи готові самі європейські держави визнати ці нові реалії та відмовитися від підходів часів холодної війни.

    Особливе місце в колонці займає думка про те, що Росія не відмовилася від фундаментального заперечення української незалежності. Поки в Кремлі розпад СРСР сприймають як історичну помилку, Москва, за оцінкою Залужного, не матиме стимулу до справжнього довготривалого компромісу з Україною. Саме тому будь-яка система миру повинна будуватися з урахуванням можливості нової агресії.

    Водночас ексголовком переконаний, що Росія не здатна здобути стратегічну перемогу у великій війні. Проте для України цього недостатньо: завдання полягає не лише у виживанні під час нинішнього вторгнення, а й у створенні такої державної системи, яка зробить повторення подібної війни максимально малоймовірним.

    Саме тому головною метою найближчих років Залужний називає перетворення отриманого досвіду на довгострокову систему національної безпеки. Йдеться про сильні ЗСУ, власний оборонно-промисловий і науковий потенціал, стійкі державні інституції, підготовлене до спротиву суспільство та місце України в новій архітектурі європейської безпеки.

    Фактично головний меседж його колонки зводиться до одного: мир сам по собі не може бути гарантією безпеки. Навіть після припинення вогню Україна не має повторити помилку попередніх десятиліть і почати скорочувати оборону в очікуванні, що нової війни не буде. Навпаки, саме після завершення бойових дій сильна армія, технології та оборонна промисловість мають стати одним із фундаментів держави.

    Для Залужного це не лише військова задача. Він говорить про ширшу модель країни, в якій безпека повинна бути пов’язана з економікою, освітою, наукою, технологіями та історичною пам’яттю. Лише тоді, за його логікою, українська незалежність перестане залежати від чергової міжнародної домовленості та стане незворотною реальністю.

  • Євгеній Хмара стане міністром оборони України

    Євгеній Хмара стане міністром оборони України

    Президент вніс кандидатуру Хмари до Верховної Ради, генерал уже йде за процедурою звільнення з військової служби, щоб відповідати закону про цивільний статус, а депутати підтверджують, що голосів за призначення вистачить. Голосування призначено на 19 серпня.

    Це рішення — прямий наслідок липневої кризи. Після відставки уряду Юлії Свириденко та публічного конфлікту Михайла Федорова з Головнокомандувачем Олександром Сирським у системі оборони виник управлінський вакуум. Федоров пішов після пів року роботи, його команда почала готуватися до виходу, а фронт і технологічні програми не могли чекати нового апаратного торгу.

    Зеленський під час призначення Хмари виконуючим обов’язки прямо сформулювавпріоритет: «великий, багато в чому безпрецедентний досвід проведення технологічних ударних операцій». Саме на цьому, за словами президента, має зараз зосередитися оборона. Не на внутрішніх апаратних війнах, а на здатності бити по логістиці, нафтопереробці та авіації противника так, щоб вартість українського удару становила лише невелику частку від завданої шкоди.

    Закон вимагає, щоб міністр оборони був цивільним. Хмара написав рапорт про звільнення зі служби. Документи вже підписані, і на момент голосування він виступатиме як цивільна особа. Це дозволяє дотримати вимогу цивільного контролю, яку Україна впроваджувала під стандарти НАТО, не змінюючи сам закон.

    Зараз Хмара вже формує свою команду. Двоє заступників — Сергій Боєв за міжнародним напрямом і Любов Галан за людським капіталом — призначені. Частина команди Федорова, за інформацією джерел, готується йти. Новий міністр отримує відомство в момент, коли від швидкості рішень щодо дронів, прямого фінансування бригад і координації далекобійних ударів залежить не лише темп війни, а й стійкість усієї системи оборони.

  • Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    У червні 2026 року Україна отримала від міжнародних партнерів 7,2 млрд євро військової допомоги. Це найбільший місячний обсяг підтримки після припинення американського фінансування та один із найвищих показників від початку повномасштабного вторгнення Росії.

    Про це пише Euractiv із посиланням на дані Кільського інституту світової економіки.

    За даними Ukraine Support Tracker, черневий показник став найбільшим із квітня 2024 року. Тоді міжнародні партнери надали Україні військової допомоги на 9,04 млрд євро. Водночас червень 2026 року став третім за обсягом місячної військової підтримки від початку повномасштабної війни.

    Різке зростання допомоги значною мірою пояснюється новим фінансуванням з боку Європейського Союзу. У травні та червні європейські інституції виділили Україні 4,3 млрд євро військової допомоги в межах Кредиту ЄС на підтримку України.

    Керівник проєкту Ukraine Support Tracker Таро Нішикава назвав швидкий запуск кредитного механізму позитивним сигналом для України. За його словами, нове фінансування демонструє готовність європейських партнерів збільшувати підтримку української оборони.

    Значний внесок у червневий показник зробили й окремі європейські держави. Німеччина спрямувала на підтримку української армії близько 700 млн євро, Данія — 600 млн євро, а Нідерланди — 500 млн євро.

    Таким чином, саме європейські країни та інституції стали основним джерелом різкого збільшення військової допомоги Україні в червні.

    Водночас високий показник одного місяця не означає, що загальний рівень довгострокової підтримки повернувся до попередніх значень. Після припинення американського фінансування у лютому 2025 року середньомісячний обсяг військової допомоги Україні скоротився.

    До припинення американського фінансування міжнародні донори в середньому надавали Україні близько 3,46 млрд євро військової допомоги щомісяця. Після лютого 2025 року цей показник знизився до приблизно 2,94 млрд євро на місяць.

    Отже, червневі 7,2 млрд євро суттєво перевищили середній рівень підтримки після припинення американського фінансування. Проте дослідники наголошують, що для стабільного забезпечення України важливими залишаються не лише окремі великі транші, а й передбачуваність та довгостроковість допомоги.

    Окремою проблемою залишається залежність європейських держав від американських оборонних технологій та озброєння. Попри скорочення прямої фінансової допомоги США Україні, американська зброя продовжує відігравати значну роль у забезпеченні української армії.

    Європейські країни дедалі частіше закуповують американське озброєння для подальшої передачі Україні або використовують поставки з американських запасів.

    Аналітик Ukraine Support Tracker Федеріко Мелласе зазначив, що Сполучені Штати залишаються ключовим постачальником таких систем, як Patriot. За його словами, Європа наразі має лише обмежені альтернативи для швидкого заміщення американських систем протиповітряної оборони.

    Це особливо важливо для України, яка регулярно стикається з масштабними російськими ракетними та дроновими атаками. Потреба в системах ППО та ракетах-перехоплювачах залишається однією з ключових складових міжнародної військової підтримки.

    Водночас структура допомоги поступово змінюється. Все більшого значення для партнерів набувають постачання безпілотників та інвестиції у виробництво озброєння безпосередньо в Україні.

    Раніше повідомлялося, що в перші чотири місяці 2026 року загальний обсяг фінансової та гуманітарної допомоги Україні помітно скоротився. На цьому тлі зростання саме військової підтримки у червні стало важливим сигналом для української оборони.

    Таким чином, 7,2 млрд євро військової допомоги за один місяць стали значним результатом для України після скорочення прямого американського фінансування. Однак аналітики наголошують, що головним викликом залишається забезпечення стабільних поставок у довгостроковій перспективі, зокрема критично важливих систем ППО, боєприпасів та іншого озброєння.

  • ЄС закликає терміново віддати Україні ракети для Patriot: Каллас звернулася до країн-членів

    ЄС закликає терміново віддати Україні ракети для Patriot: Каллас звернулася до країн-членів

    Європейський Союз закликає країни-члени терміново передати Україні ракети для зенітно-ракетних комплексів Patriot, які наразі зберігаються на їхніх складах. У Євросоюзі наголошують, що посилення української протиповітряної оборони залишається одним із безумовних пріоритетів на тлі російських атак.

    Про це заявила речниця Європейської комісії Аніта Гіппер під час брифінгу.

    За її словами, із закликом до урядів країн ЄС, які мають ракети для систем Patriot на власних складах, виступила висока представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.

    Європейська дипломатія наголошує на необхідності не лише збільшити обсяги допомоги Україні, а й пришвидшити її постачання. За словами Гіппер, Каллас перебуває у постійному контакті з урядами держав-членів, щоб переконати їх активніше передавати Україні необхідні боєприпаси.

    «Посилення української протиповітряної оборони є безумовним пріоритетом», — зазначила представниця Єврокомісії.

    Особливу увагу в ЄС приділяють саме ракетам до Patriot. Ці системи є одними з ключових елементів української протиповітряної оборони, оскільки дозволяють перехоплювати частину найскладніших повітряних цілей, зокрема балістичні ракети.

    Однак запаси ракет-перехоплювачів у європейських країн обмежені. Раніше ЗМІ повідомляли, що держави Європи фактично вичерпують власні можливості щодо передачі Україні боєприпасів для Patriot. Це створює додатковий тиск на союзників, які мають відповідні ракети на складах.

    Саме тому Кая Каллас закликає країни ЄС переглянути доступні запаси та, за можливості, передати частину ракет Україні вже зараз, не чекаючи тривалих процедур закупівель нового озброєння.

    Паралельно Європейський Союз працює над механізмами спільних закупівель озброєння. Зокрема, Брюссель прискорює процедури в межах програми SAFE, яка передбачає фінансову підтримку спільних оборонних закупівель та посилення оборонно-промислових спроможностей європейських держав.

    Україна також бере участь у програмі SAFE, що відкриває можливості для її залучення до відповідних оборонних проєктів і закупівель.

    Таким чином, ЄС намагається одночасно вирішити два завдання: забезпечити Україну ракетами з уже наявних запасів європейських країн та створити механізми для збільшення обсягів виробництва і закупівель у перспективі.

    Однією з країн, яка зараз розглядає можливість нової передачі ракет для Patriot, є Польща. Варшава може ухвалити відповідне рішення вже найближчими днями.

    Потреба в додаткових ракетах для української ППО особливо загострюється через інтенсивність російських повітряних атак. Росія регулярно застосовує проти України ракети та ударні безпілотники, змушуючи українські сили ППО витрачати значні запаси боєприпасів.

    Раніше Politico повідомляло, що європейські союзники практично вичерпали доступні запаси ракет для Patriot, які вони могли передати Україні. Через це Київ змушений шукати додаткові джерела постачання та буквально боротися за кожен доступний перехоплювач.

    Проблемою залишається і можливість самостійного виробництва таких ракет в Україні. Американські виробники систем Patriot наразі не поспішають передавати Києву технології, необхідні для самостійного виготовлення ракет-перехоплювачів. Серед причин називають побоювання, що Україна зможе виробляти їх швидше та дешевше.

    На цьому тлі європейські союзники намагаються знайти додаткові можливості для підтримки української протиповітряної оборони. Зокрема, Велика Британія закликала партнерів посилити українську ППО ще до початку зими, коли через опалювальний сезон та ймовірне збільшення російських ударів навантаження на систему протиповітряної оборони може зрости.

    Для України наявність достатньої кількості ракет для Patriot має критичне значення. Системи використовуються для захисту великих міст, стратегічних об’єктів та енергетичної інфраструктури від найнебезпечніших повітряних атак.

    Заклик Каллас фактично означає, що Європа намагається максимально швидко використати доступні запаси ракет у країнах-членах, поки паралельно створюються довгострокові механізми спільного виробництва та закупівель.

    Водночас конкретні обсяги ракет, які можуть бути передані Україні кожною з країн ЄС, наразі не оголошені. Рішення залежатимуть від наявних запасів, власних оборонних потреб держав та політичних домовленостей.