Khreshchatyknews.com

Категорія: ВАЖЛИВО

  • «Пустити Путіна до кордонів Польщі»: антиукраїнська заява Чарнека розколола «ПіС»

    «Пустити Путіна до кордонів Польщі»: антиукраїнська заява Чарнека розколола «ПіС»

     

    Заява кандидата на посаду прем’єр-міністра Польщі від партії «Право і справедливість» Пшемислава Чарнека про можливе припинення фінансування українського озброєння спричинила масштабний політичний скандал. Пропозицію розкритикували не лише представники чинної польської влади, а й впливові політики самої «ПіС», включно з її лідером Ярославом Качинським та колишнім прем’єром Матеушем Моравецьким.

    Конфлікт виявився значно серйознішим за звичайну суперечку навколо України. Він оголив внутрішню боротьбу за вплив у найбільшій опозиційній партії Польщі, поставив під сумнів політичне майбутнє Чарнека та посилив припущення, що «Право і справедливість» може знову змінити свого кандидата на главу уряду перед парламентськими виборами.

    Приводом для кризи стали слова Чарнека в ефірі Telewizja Republika. Політик заявив, що Європейський Союз, зокрема під тиском Польщі, повинен тимчасово зупинити фінансування озброєння України та її післявоєнної відбудови. Такі обмеження він запропонував зберігати доти, доки українська влада, за його формулюванням, не повернеться на шлях «гуманних цінностей».

    Свою пропозицію Чарнек пов’язав із польськими претензіями до української політики історичної пам’яті, зокрема з темою ОУН, УПА та Степана Бандери. Представники «ПіС» і раніше погрожували блокувати вступ України до Європейського Союзу через історичні суперечки. Однак ідея використати військову допомогу як інструмент тиску стала значно радикальнішим кроком. На початку липня Качинський також заявляв, що його партія не погодиться на вступ України до ЄС без зміни українського підходу до цих історичних питань, але тоді не закликав припиняти постачання зброї.

    Реакція польської влади

    Представники уряду Дональда Туска звинуватили Чарнека у проведенні політики, яка суперечить безпековим інтересам Польщі. Сам Туск назвав висловлювання політика «ідіотичними» та охарактеризував боротьбу польських правих сил за найбільш жорстку позицію щодо України як небезпечне «змагання в антиукраїнськості».

    Міністр закордонних справ Радослав Сікорський заявив, що реалізація подібного плану фактично наблизила б Росію до польських кордонів. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш також наголосив: ті, хто переконує, що підтримка України шкодить Польщі, насправді діють проти польської безпеки та інтересів НАТО.

    Ще різкіше висловився міністр-координатор польських спеціальних служб Томаш Сємоняк. На його думку, Чарнек почав говорити мовою Кремля, оскільки припинення допомоги Україні відповідає стратегічним інтересам Москви.

    Однак справжнім ударом для Чарнека стала не критика політичних опонентів, а реакція керівництва його власної партії.

    Качинський публічно відмежувався

    Лідер «Права і справедливості» Ярослав Качинський заявив, що військова допомога Україні, включно з підтримкою через механізми Європейського Союзу, є безумовно необхідною. За його словами, це питання безпосередньо пов’язане з польськими державними інтересами та національною безпекою.

    Качинський також повідомив, що висловлювання Чарнека окремо розгляне керівництво партії. Таким чином, він не лише дистанціювався від заяви свого кандидата на посаду прем’єра, а й фактично визнав, що між позиціями провідних представників «ПіС» виникла серйозна суперечність.

    Пізніше представники партії намагалися применшити масштаб конфлікту. У «ПіС» стверджували, що ситуацію вже з’ясовано і відкритого спору між Качинським та Чарнеком нібито немає. Сам Чарнек заявив, що ніколи не заперечував стратегічної зацікавленості Польщі у перемозі України над Росією. Водночас він не відмовився від ідеї зупинки європейського фінансування української зброї і запевнив, що готовий повторити свої слова.

    Така позиція створила для партії ще одну проблему. З одного боку, Качинський підтвердив необхідність військової допомоги Україні. З іншого — офіційний кандидат «ПіС» у прем’єри продовжив просувати протилежну пропозицію.

    Лідер «Конфедерації» Славомір Менцен використав цей конфлікт, щоб поставити під сумнів політичну самостійність Чарнека. Він іронічно заявив, що кандидат від «ПіС» може самостійно вирішувати хіба що, яке вино — біле чи червоне — пити на офіційних прийомах, тоді як справжні рішення все одно ухвалює Качинський.

    Моравецький пішов проти Чарнека

    Скандал дозволив відкрито виступити колишньому прем’єр-міністру Польщі Матеушу Моравецькому, який тривалий час конкурує з Чарнеком за вплив у «Праві і справедливості».

    Моравецький наголосив, що Польща підтримувала Україну не через наївність і не в очікуванні вдячності, а виходячи з холодного геополітичного розрахунку. За його словами, в інтересах Варшави, щоб між Польщею та Росією існувала держава, здатна стримувати російський імперіалізм. Тому Україна має продовжувати захищатися, зокрема за кошти Європейського Союзу.

    Експрем’єр також публічно застеріг свою партію від копіювання риторики «Конфедерації» та ультраправого середовища Гжегожа Брауна. Моравецький заявив, що, говорячи мовою радикальних правих, «ПіС» лише відкриває власним виборцям шлях до відмови від підтримки партії.

    Це стало прямою атакою на стратегію, яку уособлює Чарнек. Його жорстка риторика мала допомогти «ПіС» повернути виборців, що перейшли до «Конфедерації» та ще радикальніших політичних сил. Проте тепер усередині партії побоюються, що така тактика може дати протилежний результат: помірковані прихильники відійдуть, а радикальний електорат усе одно залишиться з оригінальними ультраправими партіями.

    Внутрішня боротьба загрожує розколом

    Суперечка навколо України наклалася на вже наявний конфлікт між різними групами впливу у «ПіС». Навколо Моравецького сформувалося об’єднання «Розвиток Плюс». Конкурентне середовище, пов’язане з Чарнеком та Яцеком Сасіним, створило організацію «Насамперед Польща».

    Керівництво «ПіС» ухвалило рішення заборонити членам партії участь у політичних асоціаціях, фондах та інших подібних структурах. Політикам дали сім днів, щоб припинити таку діяльність. Речник партії Рафал Бохенек підтвердив, що рішення стосується, зокрема, об’єднань Моравецького та Сасіна.

    Представники «Насамперед Польща» погодилися виконати вимогу Качинського. Водночас серед прихильників Моравецького пролунали сигнали, що вони можуть не підкоритися. Польські ЗМІ повідомляли, що після завершення семиденного терміну керівництво «ПіС» може розпочати процедуру виключення непокірних політиків із партії.

    Така ситуація підсилює припущення про можливе створення Моравецьким окремого політичного проєкту. Навіть якщо формального розколу не станеться найближчим часом, боротьба між колишнім прем’єром і кандидатом Качинського вже стала публічною.

    Чи замінять Чарнека

    Польські медіа повідомляють, що восени Чарнек може втратити статус кандидата «Права і справедливості» на посаду прем’єр-міністра. Його слабким місцем називають не лише суперечливі висловлювання, а й обмежену здатність залучати виборців за межами найбільш відданого партійного електорату.

    Серед можливих альтернатив раніше згадували керівника канцелярії президента Польщі Збігнева Богуцького. Качинський підтверджував, що його кандидатуру дійсно розглядали, однак домовленості тоді досягти не вдалося. До ширшого списку потенційних кандидатів також потрапляли Анна Крупка та Тобіаш Бохенський.

    Заміна кандидата не означатиме автоматичного повернення «ПіС» до проукраїнської риторики. Партія зберігає жорсткі претензії до Києва в питаннях історичної пам’яті та європейської інтеграції. Проте скандал навколо Чарнека показав межу, яку навіть значна частина польських консерваторів поки не готова перейти: військову допомогу Україні у «ПіС» усе ще розглядають як інструмент захисту не лише Києва, а й самої Польщі.

    Саме тому спроба Чарнека використати зброю як засіб політичного шантажу перетворилася для нього на серйозну загрозу. Заява, яка мала сподобатися радикальним виборцям, натомість послабила його позиції, загострила внутрішню боротьбу та поставила перед Качинським питання, чи здатен нинішній кандидат привести партію до перемоги на наступних парламентських виборах.

  • Навчала рятувати життя, але сама загинула від ракети РФ: Одеса прощається з волонтеркою Червоного Хреста

    Навчала рятувати життя, але сама загинула від ракети РФ: Одеса прощається з волонтеркою Червоного Хреста

    Під час російської ракетної атаки на Одесу загинула волонтерка та інструкторка з першої допомоги Українського Червоного Хреста Олена Архіпова. У момент удару жінка разом зі своїми трьома дітьми намагалася дістатися до укриття. Діти вижили, однак врятувати їхню матір не вдалося.

    Про загибель волонтерки 17 липня повідомив Український Червоний Хрест. В організації розповіли, що Олена Архіпова була не лише активною учасницею гуманітарних ініціатив, а й професійною інструкторкою, яка навчала інших людей діяти в ситуаціях, коли від правильних рішень залежать життя і здоров’я постраждалих.

    Російський удар по Одесі стався пізно ввечері 16 липня. За оновленими даними Одеської обласної військової адміністрації, внаслідок атаки загинули двоє мирних жителів, ще десятеро людей зазнали поранень. Серед постраждалих були троє дітей. Пошкоджень зазнали житлові будинки, дитячий садок, релігійна споруда, сквер, автомобілі та інша цивільна інфраструктура.

    Однією із загиблих виявилася Олена Архіпова. Під час оголошеної повітряної тривоги вона перебувала разом із дітьми та поспішала до безпечного місця. Усі троє дітей залишилися живі. У Червоному Хресті повідомили, що їм надають необхідну допомогу, однак додаткових подробиць про їхній стан з міркувань приватності не оприлюднювали.

    Хто така Олена Архіпова

    Олена Архіпова жила в Одесі та самостійно виховувала трьох дітей. До команди Українського Червоного Хреста вона приєдналася у 2023 році. Її основним напрямом стала перша допомога — вона пройшла необхідну підготовку та почала працювати інструкторкою.

    За час волонтерської діяльності Олена проводила навчання для працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій, співробітників Національної поліції, дорослих і дітей. Під час таких тренінгів вона пояснювала, як оцінювати стан постраждалого, викликати екстрені служби, зупиняти кровотечу, проводити серцево-легеневу реанімацію та діяти до прибуття медиків.

    Її робота була особливо важливою в умовах повномасштабної війни, коли вміння надати базову допомогу може стати вирішальним після обстрілу, аварії або іншої надзвичайної події.

    У 2026 році Олена також стала інструкторкою з першої допомоги для тварин. Вона навчала людей правильно реагувати у випадках травмування домашніх або безпритульних тварин, зокрема під час обстрілів, пожеж та евакуації.

    Саме 17 липня, у день, коли стало відомо про її загибель, волонтерка мала розпочати ще один етап навчання. Вона планувала здобути кваліфікацію інструкторки з першої допомоги для роботи з людьми з фізичною інвалідністю. Цей напрям передбачав адаптацію навчальних програм до потреб слухачів, які мають порушення мобільності або інші особливості.

    Однак до запланованого навчання Олена вже не дісталася.

    Колеги згадують її як людину, яка завжди приходила на допомогу

    В Українському Червоному Хресті Олену Архіпову назвали світлою, щирою та відповідальною людиною. Колеги наголосили, що вона була готова допомагати не лише в межах своїх безпосередніх обов’язків.

    Окрім проведення навчань, волонтерка брала участь в інших гуманітарних проєктах Одеської обласної організації. Йшлося про підтримку людей, які постраждали від війни, допомогу вразливим категоріям населення, участь у заходах і поширення знань, необхідних для порятунку життя.

    В організації зазначили, що Олена щодня власним прикладом доводила важливість людяності, небайдужості й турботи. Вона вчила інших рятувати життя, але сама стала жертвою російського удару по цивільному місту. Український Червоний Хрест висловив співчуття її рідним, друзям, колегам і всій волонтерській спільноті.

    Що відомо про атаку на Одесу

    Російські війська атакували Одесу ракетами ввечері 16 липня. У місті пролунали вибухи, після яких стало відомо про влучання та руйнування у цивільній забудові.

    Унаслідок удару пошкоджень зазнав триповерховий житловий будинок. Також були понівечені інші будинки, дитячий садок, церква, сквер та припарковані автомобілі. На місцях працювали рятувальники, медики, поліцейські та комунальні служби.

    Спочатку повідомлялося про двох загиблих і шістьох поранених, однак упродовж ранку кількість постраждалих збільшилася до десяти. Серед них троє дітей. Частині поранених допомогу надали на місці, інших доправили до медичних закладів.

    Окремо російські війська атакували Одеський район. Там була зруйнована будівля станції технічного обслуговування, однак, за даними місцевої влади, обійшлося без загиблих і поранених.

    Росія запустила по Україні ракети та 130 дронів

    У ніч проти 17 липня Росія здійснила комбіновану повітряну атаку на Україну. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, противник застосував одну протирадіолокаційну ракету Х-31П, сім керованих авіаційних ракет Х-59/69 та 130 безпілотників різних типів.

    Серед запущених дронів були ударні апарати типу Shahed, зокрема реактивні версії, а також «Гербера», «Італмас» і безпілотники-імітатори. Запуски здійснювалися з території Росії, тимчасово окупованого Донецька та окупованого Криму.

    До відбиття повітряного нападу залучали авіацію, зенітні ракетні війська, мобільні вогневі групи, підрозділи радіоелектронної боротьби та безпілотних систем.

    Станом на ранок Сили оборони збили або придушили п’ять ракет Х-59/69 і 115 безпілотників. Протирадіолокаційна ракета Х-31П, за даними військових, не досягла своєї цілі. Водночас було зафіксовано влучання двох ракет та восьми ударних дронів на семи локаціях, а також падіння уламків збитих цілей у п’яти місцях.

    Діти Олени залишилися без матері

    Найболючішим наслідком атаки стала доля трьох дітей Олени Архіпової. Вони вижили під час удару, проте втратили матір, яка виховувала їх сама.

    Червоний Хрест повідомив, що дітям надають усю необхідну допомогу. В організації не уточнили, хто надалі опікуватиметься ними, а також не розкрили їхній вік чи медичний стан.

    Загибель Олени стала важкою втратою для її родини, одеської волонтерської спільноти та людей, яких вона встигла навчити першої допомоги. Її знали як інструкторку, яка пояснювала, як не розгубитися в критичну мить і врятувати людину до приїзду лікарів.

    Вона присвятила свою роботу порятунку інших, допомагала правоохоронцям, рятувальникам, дітям, дорослим і власникам тварин бути готовими до надзвичайних ситуацій. Проте російська ракета забрала її життя, коли вона сама намагалася врятувати найдорожчих — своїх дітей.

  • Росія готує нову хвилю дронового терору: під прицілом АЗС, автобуси та цивільні авто — ГУР

    Росія готує нову хвилю дронового терору: під прицілом АЗС, автобуси та цивільні авто — ГУР

    Російське військове командування віддало наказ посилити удари безпілотниками по автозаправних станціях, цивільному транспорту та іншій інфраструктурі у прифронтових і прикордонних районах України. Про нову загрозу повідомило Головне управління розвідки Міністерства оборони України, закликавши жителів небезпечних регіонів не ігнорувати повітряні тривоги та максимально обмежувати перебування поблизу потенційних цілей.

    За інформацією української воєнної розвідки, російські підрозділи отримали вказівку активніше атакувати заправки, вантажівки, автобуси та легкові автомобілі. Йдеться не лише про транспорт, який може використовуватися військовими, а про фактичне розширення кампанії терору проти цивільного населення. Особливо високою залишається небезпека у населених пунктах, розташованих поблизу лінії фронту та російського кордону.

    Безпосередніми виконавцями наказу, за даними ГУР, визначили російський центр перспективних безпілотних технологій «Рубікон», а також операторів дронів зі складу лінійних підрозділів окупаційної армії. Удари мають здійснюватися безпілотниками, якими пілоти можуть керувати в режимі реального часу та перенаправляти їх уже після виявлення конкретної цілі.

    У переліку систем, які росіяни планують застосовувати для таких атак, розвідка назвала дрони «Молнія-1» і «Молнія-2», модифікації «Герань-сікер» та «Гербера-сікер», баражуючий боєприпас «Ланцет», безпілотник V2U та інші подібні апарати. Частина таких дронів оснащується камерами та системами наведення, які дозволяють оператору шукати автомобілі, коригувати траєкторію польоту та намагатися завдати точкового удару.

    Саме ця особливість робить загрозу особливо серйозною для цивільного транспорту. На відміну від масованих атак далекобійними дронами по заздалегідь визначених координатах, керовані апарати можуть тривалий час перебувати в повітрі, вести пошук цілі вздовж доріг і переслідувати окремі автомобілі.

    Найвищий ризик стосується Сумської, Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та Чернігівської областей, а також окремих районів інших регіонів, які розташовані неподалік від кордону або потрапляють у радіус дії російських тактичних безпілотників. Водночас ГУР не публікувало закритого або вичерпного переліку конкретних районів, тому твердження про безпеку інших територій було б передчасним.

    Українська розвідка також звернула увагу на низький рівень підготовки частини російських операторів. Через помилки в орієнтуванні та ідентифікації цілей окупанти періодично атакують власний транспорт і військовослужбовців.

    Один із таких випадків стався поблизу населеного пункту Глушкове в Курській області Росії. За даними ГУР, оператори 1427-го мотострілецького полку втратили орієнтування та навели дрон «Молнія-2» на цивільний автомобіль УАЗ, відомий як «Буханка». Безпілотник не влучив безпосередньо в машину та вибухнув приблизно за десять метрів від неї.

    Інший інцидент зафіксували на Запорізькому напрямку. Там російські оператори помилково вдарили по пікапу, в якому перебували військовослужбовці окупаційної армії. У розвідці назвали цей випадок черговим проявом так званого дружнього вогню.

    Водночас у ГУР застерігають, що окремі атаки на території самої Росії можуть бути не випадковістю. Українська розвідка допускає, що російські спецслужби іноді навмисно організовують або інформаційно перекручують такі інциденти, щоб звинуватити Україну, посилити антиукраїнську пропаганду та виправдати подальшу ескалацію.

    Повідомлення ГУР з’явилося на тлі посилення заходів безпеки навколо українських автозаправних станцій. Після російських атак на паливну інфраструктуру влада Коростенського району Житомирської області заборонила роботу всіх АЗС під час повітряної тривоги. Працівники й відвідувачі повинні залишати територію станцій та переходити до укриттів або інших безпечних місць. Голова Житомирської ОВА Віталій Бунечко пояснив рішення підвищеною загрозою для цивільного населення після ударів по паливних об’єктах на півночі області.

    Особливий режим роботи раніше запровадила й мережа WOG. Із 1 липня обмеження діють на заправних комплексах у Сумській, Чернігівській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Херсонській областях, а також на частині станцій у Полтавській області. У цих регіонах окремі АЗК не працюють із 21:00 до 07:00, уночі вимикають зовнішнє освітлення, а під час повітряної тривоги припиняють відпуск пального, зокрема через дистанційний сервіс.

    У компанії також рекомендували водіям не залишати автомобілі та не планувати нічні стоянки великогабаритного транспорту поруч із заправками. Це пов’язано з тим, що скупчення машин, цистерни з пальним і добре помітне освітлення можуть збільшувати ризики під час російських атак.

    Окрему небезпеку становлять вантажівки та автобуси на відкритих ділянках доріг. У прифронтових районах водіям радять за можливості не зупинятися надовго на узбіччях, уникати скупчень транспорту та стежити за повідомленнями місцевих військових адміністрацій. Під час оголошення повітряної тривоги необхідно припинити рух, якщо це можна зробити безпечно, залишити автомобіль і пройти до найближчого укриття.

    У разі появи дрона над дорогою не варто залишатися всередині машини або намагатися знімати безпілотник на телефон. Автомобіль є помітною ціллю, а вибух навіть за кілька метрів може спричинити тяжкі поранення уламками та ударною хвилею. Потрібно відійти від транспорту, сховатися за міцною перешкодою або в заглибленні місцевості та повідомити про побачене військовим чи правоохоронцям, не публікуючи точне місце роботи українських сил у соцмережах.

    У ГУР наголошують, що наказ російського командування створює реальну та безпосередню загрозу цивільному населенню. Цілеспрямовані атаки на автобуси, легковики, вантажний транспорт і заправки можуть мати не лише людські жертви, а й ширші наслідки — перебої з постачанням пального, ускладнення евакуації, доставки гуманітарної допомоги та роботи екстрених служб.

    Офіційно підтверджена інформація наразі свідчить саме про намір Росії активізувати дронові удари по транспортній і паливній інфраструктурі. Точні строки, масштаби кампанії та перелік конкретних населених пунктів розвідка не розкриває. Тому жителям прифронтових і прикордонних громад рекомендують сприймати попередження серйозно, стежити за офіційними повідомленнями та не ігнорувати сигнали небезпеки.

  • Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Німецький письменник і публіцист Крістоф Брумме у сатиричній колонці для видання Frankfurter Allgemeine Zeitung проаналізував головну формулу російської пропаганди — твердження Кремля про те, що війна проти України нібито продовжує розвиватися «за планом». На його думку, ця фраза давно втратила будь-який зв’язок із реальністю, але залишається незамінною для російського режиму, який змушений видавати колосальні втрати, військові невдачі та економічні проблеми за частину продуманої стратегії.

    Авторський матеріал про «успіхи» Путіна в Україні вийшов в Frankfurter Allgemeine Zeitung під заголовком «Кожен день успішний з усіх точок зору»

    Український переклад матеріалу опублікував «Главком» під назвою «План Путіна. Що не день – то нові успіхи». Автор іронічно описує війну, яку російське керівництво планувало провести блискавично, але яка триває вже п’ятий календарний рік. Брумме використовує популярний жарт про «перші чотири роки триденної війни», щоб підкреслити величезну прірву між початковими очікуваннями Кремля та фактичними результатами російського вторгнення.

    За логікою російської пропаганди, зазначає автор, практично будь-яку подію можна оголосити частиною великого задуму президента РФ. Знищення російської техніки стає доказом самовідданості армії, удари дронів по нафтопереробних заводах — можливістю перевірити роботу протиповітряної оборони, а вибухи в Москві чи ліквідації російських генералів — черговими епізодами боротьби з нібито всесильним Заходом.

    Особливо показовою Брумме називає ситуацію з Чорноморським флотом РФ. Росія, яка ще до повномасштабного вторгнення мала значну перевагу на морі, втратила частину кораблів і була змушена відвести основні сили від окупованого Севастополя. Україна при цьому не мала класичного великого військового флоту, однак завдяки ракетам, безпілотним системам і морським дронам змогла істотно обмежити можливості російських кораблів у західній частині Чорного моря.

    Не менш промовистою є ситуація на суші. Кремль регулярно заявляє про успіхи «на всіх напрямках», хоча реальні темпи російського просування залишаються надзвичайно повільними порівняно з масштабами людських і матеріальних ресурсів, які Москва кидає у війну. За оцінкою Інституту вивчення війни, у червні 2026 року російські війська просувалися в середньому приблизно на один квадратний кілометр на добу.

    Дані українського аналітичного проєкту DeepState також свідчать, що за червень російські сили захопили близько 84 квадратних кілометрів української території. Водночас, якщо враховувати ділянки, звільнені Силами оборони України, чистий результат для РФ міг бути значно меншим, а за окремими підрахунками — навіть від’ємним другий місяць поспіль.

    Водночас головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський наприкінці червня заявив, що від початку 2026 року українські підрозділи повернули під контроль понад 670 квадратних кілометрів території. Ці цифри не означають завершення російського наступу чи зникнення загрози, однак демонструють, наскільки пропагандистське уявлення про безперервне просування РФ відрізняється від складної та мінливої ситуації на фронті.

    Брумме наголошує, що для путінського режиму визнання поразки або навіть серйозної невдачі є майже неможливим. Російська пропаганда роками переконувала населення, що українці не є окремою нацією, Україна нібито не здатна самостійно ухвалювати рішення, а її керівництво повністю контролюється Заходом. Тому нездатність швидко перемогти країну, яку Кремль зображав слабкою та неспроможною чинити опір, стала б руйнівним ударом по міфу про «непереможну російську армію».

    Саме через це офіційна Москва постійно змінює пояснення причин і цілей війни. Спочатку йшлося про так звані «демілітаризацію» та «денацифікацію», згодом російська пропаганда почала стверджувати, що РФ воює не з Україною, а з усім блоком НАТО. Така інтерпретація дозволяє Кремлю пояснювати, чому війна, яку планували як коротку операцію, затягнулася на роки й потребує дедалі більшої кількості військових, грошей і техніки.

    Водночас теза про війну проти НАТО має очевидну суперечність: країни Альянсу підтримують Україну зброєю, фінансами та розвідданими, але їхні регулярні армії не беруть безпосередньої участі у бойових діях проти Росії. НАТО не зазнає втрат на фронті, тоді як основний тягар війни несуть українські військові та цивільне населення.

    Щоб виправдати затягування війни та величезні втрати, російська пропаганда дедалі частіше використовує релігійну й апокаліптичну риторику. Державні телеведучі називають вторгнення «священною війною», а західні країни — силами «сатанізму». Така мова допомагає перевести обговорення з площини конкретних військових результатів у площину міфічного протистояння добра і зла. Якщо війна оголошена священною, будь-які втрати можна представити як необхідну жертву, а будь-які переговори — як зраду.

    Автор також звертає увагу, що невизначеність російських цілей є не випадковістю, а важливим елементом політичної конструкції. Коли цілі не сформульовані чітко, Кремль може змінювати критерії перемоги залежно від ситуації. Захоплення Києва не вдалося — значить, це нібито й не було головним завданням. Росія не змогла встановити контроль над усією Україною — отже, перемогою можна оголосити утримання сухопутного коридору до Криму чи частини окупованих областей.

    Подібний механізм уже простежується в матеріалах про можливу інформаційну підготовку російського суспільства до завершення війни без досягнення максимальних цілей. У травні 2026 року видання The Telegraph повідомило про внутрішній документ, який свідчив, що Путін не має чіткої стратегії виходу з війни, а його найближче оточення перебуває у стані політичного паралічу й не може відкрито заперечувати президентові.

    За описом Брумме, Кремль здатен оголосити перемогою навіть вимушене перемир’я. Російському населенню можуть заявити, що країна здобула нові території, ресурси, вихід до Азовського моря та сухопутний коридор до окупованого Криму. Величезні людські втрати, санкції, руйнування економіки та нездатність підкорити Україну при цьому будуть винесені за межі офіційної картини.

    Окрему увагу автор приділяє імперській суті російської політики. На його переконання, кінцевою метою Москви залишається не лише захоплення територій, а й позбавлення України політичної суб’єктності. Кремль прагне отримати можливість впливати на українську внутрішню та зовнішню політику, обмежити її зв’язки із Заходом і примусити Київ існувати в межах російської сфери контролю.

    Брумме також нагадує про історичну практику радянської та російської влади використовувати депортації, примусове переселення та зміну демографічного складу територій як засоби підкорення народів. Саме тому риторика російських чиновників про «перевиховання», освоєння Сибіру або переселення населення окупованих регіонів сприймається в Україні не як абстрактна пропаганда, а як реальна загроза.

    У колонці підкреслюється, що російська агресія проти України не є історичним винятком. У додатках до російського закону «Про ветеранів» перелічені десятки військових кампаній і бойових операцій, у яких після Другої світової війни брали участь радянські та російські військові. До них належать події в Угорщині, Китаї, Кореї, В’єтнамі, Афганістані, Анголі, Мозамбіку, Сирії, Чечні, Грузії та інших країнах.

    Російський соціолог Лев Гудков пояснював агресивну антизахідну риторику комплексом меншовартості та відчуттям історичної образи, яке систематично підтримує державна пропаганда. Після розпаду СРСР Росія не змогла перетворитися на сучасну демократичну державу та сприйняла успіхи сусідніх країн не як приклад, а як загрозу власній імперській моделі.

    У цій системі Захід постає одночасно слабким, розбещеним і надзвичайно небезпечним. Російська пропаганда переконує громадян, що західні держави десятиліттями мріють знищити Росію, але водночас нібито не здатні витримати тривалу конфронтацію. Кремль розраховує на політичну втому, суперечки між союзниками України та прагнення європейців якнайшвидше повернутися до звичного життя.

    Саме тому Брумме критикує й західні країни, які досі не сформували єдиного довгострокового плану протидії російській агресії. Москва прагне нав’язати світу порядок, заснований на силі, шантажі та праві великих держав контролювати слабших сусідів. Європа ж декларує захист міжнародних правил, але часто діє повільно та нерішуче.

    Головний висновок автора полягає в тому, що легендарний «план Путіна» — це не детально продумана стратегія перемоги, а механізм збереження влади. Його суть полягає у тому, щоб ніколи не визнавати помилок, постійно змінювати цілі, пояснювати невдачі втручанням Заходу та оголошувати будь-який результат історичним досягненням.

    За такої моделі війна може тривати доти, доки російське суспільство погоджується приймати пропагандистську картину світу. Кораблі можуть тонути, нафтобази — палати, економіка — втрачати технології, а армія — витрачати місяці на захоплення невеликих населених пунктів. Проте державне телебачення щодня повторюватиме незмінну формулу: Росія знову досягла успіху, а все відбувається точно за планом.

  • «МоЛоЧКа» перемелює російську логістику: українські дрони за ніч уразили ще 12 суден у Чорному морі

    «МоЛоЧКа» перемелює російську логістику: українські дрони за ніч уразили ще 12 суден у Чорному морі

    Сили безпілотних систем Збройних сил України повідомили про новий масштабний удар по російському судноплавству в Чорному морі. У ніч проти 17 липня безпілотні комплекси підрозділів, які командувач СБС Роберт «Мадяр» Бровді називає «Птахами», уразили 12 суден, залучених до перевезення російських вантажів, нафтопродуктів та палива.

    Серед атакованих цілей, за даними Бровді, були дев’ять суховантажів, один нафтовий танкер, один танкер-газовоз та один буксир. Усі вони стали цілями в межах операції під назвою «МоЛоЧКа», яку Сили безпілотних систем проводять в Азовському та Чорному морях із 6 липня.

    Командувач СБС заявив, що загальна кількість уражених протягом 12 днів суден сягнула 159. Із них 117 цілей перебували в Азовському морі, ще 42 — у Чорному. Водночас важливо уточнити: українська сторона говорить саме про ураження або виведення суден із ладу, а не обов’язково про їхнє затоплення чи повне фізичне знищення. Незалежно перевірити стан усіх 159 суден на момент публікації неможливо, а Росія повного переліку втрат не оприлюднила.

    За словами Бровді, метою операції є створення «невиліковного паралічу логістики» для нафти, пального та інших вантажів, які Росія перевозить морем, зокрема в обхід міжнародних санкцій. Українські оператори намагаються завдавати ударів так, щоб судна втрачали можливість самостійно рухатися, але не отримували великих пробоїн у вантажних відсіках. Така тактика має зменшувати ризик масштабного витоку нафти та забруднення морської акваторії.

    Що означає назва операції

    Назву «МоЛоЧКа» Бровді розшифрував як «Москва ляже через Крим». За його поясненням, удари по морській логістиці є частиною ширшої кампанії з позбавлення Росії можливості стабільно забезпечувати окупаційне угруповання та утримувати захоплений Крим.

    Перший масштабний етап операції розгортався переважно в Азовському морі. З 6 до 14 липня Сили безпілотних систем заявили про ураження 116 суден, серед яких були танкери, суховантажі, пороми та буксири. Лише в ніч проти 14 липня українські дрони атакували п’ять танкерів, п’ять суховантажів і один буксир.

    15 липня операція вийшла на новий рівень і поширилася на Чорне море. Тоді Бровді повідомив про ураження 20 суден за одну ніч — 17 нафтових танкерів, двох газовозів та одного буксира. Звіт про нові 12 цілей 17 липня свідчить, що удари в Чорному морі набувають системного, а не разового характеру.

    Чому Україна атакує саме суховантажі, танкери й буксири

    Судна цих типів є основою російської морської логістики. Танкерний флот перевозить нафту, нафтопродукти та пальне, газовози — зріджені гази, суховантажі — зерно, вугілля, сировину, техніку та інші масові вантажі. Буксири забезпечують маневрування суден у портах, супровід барж і роботу портової інфраструктури.

    Reuters зазначає, що значна частина атак припала на так званий фідерний флот — невеликі та середні судна, які перевозять вантажі з портів Азовського моря і системи Волго-Донського каналу до більших кораблів у Чорному морі. Пошкодження таких суден розриває не одну окрему поставку, а весь ланцюг перевалки вантажів.

    Росія використовує морські маршрути не лише для експорту нафти та зерна, а й для забезпечення окупованого Криму. Пальне, будівельні матеріали, військові вантажі та цивільні товари доставляються півострову морем, залізницею та автомобільними шляхами. Якщо морське постачання скорочується, навантаження переходить на Кримський міст і сухопутний коридор через окуповані райони півдня України — маршрути, які також регулярно стають цілями українських атак.

    Українська стратегія полягає в тому, щоб змусити Росію одночасно захищати порти, судна, мости, залізниці, нафтобази та склади. Чим більше ресурсів Москва витрачає на охорону тилу, ремонт техніки й перенаправлення вантажів, тим менше можливостей залишається для підтримки наступальних операцій на фронті.

    Безпрецедентна концентрація морських атак

    Масштаб нинішньої кампанії привернув увагу міжнародних фахівців із морської безпеки. Старший аналітик компанії Ambrey Томас Алекса у коментарі Financial Times назвав темп українських ударів безпрецедентним. За його словами, такої концентрації атак на судноплавство за настільки короткий період не спостерігалося навіть під час «танкерної війни» між Іраном та Іраком у 1980-х роках, коли сотні нападів розтягнулися на сім років.

    На оприлюднених раніше відео дрони завдавали точкових ударів по житлових надбудовах, елементах керування, машинних відділеннях та трубопроводах, через які здійснюється завантаження. Такі пошкодження можуть не потопити корабель, але вивести його з експлуатації на тривалий час та вимагати складного ремонту в сухому доці.

    Саме тому кількість уражених цілей не можна прирівнювати до кількості суден, які назавжди втрачені Росією. Частину з них можуть відбуксирувати й відремонтувати. Однак навіть тимчасова втрата ходу створює затори, підвищує страхові ризики, змушує судновласників змінювати маршрути та скорочує доступний тоннаж.

    Наслідки вже виходять за межі війни

    Після попередніх ударів Росія була змушена обмежувати рух суден в Азовському морі та перенаправляти частину зернових вантажів до інших портів. Близько чверті російського зернового експорту традиційно проходить через азовські порти, зокрема Маріуполь і Бердянськ, які Москва використовує після їхньої окупації. Україна також звинувачує Росію у вивезенні цим маршрутом зерна із захоплених українських територій.

    Загострення морської війни вже вплинуло на міжнародний ринок. Після взаємних атак Росії та України по суднах, портах і логістиці котирування пшениці в Європі та США різко зросли. Reuters повідомляв, що ф’ючерси на продовольчу пшеницю в Парижі піднімалися приблизно на 7%, а в Чикаго — на 5%.

    Міжнародна морська організація засудила атаки на торговельне судноплавство з обох сторін, наголосивши, що вони створюють небезпеку для екіпажів, глобальних ланцюгів постачання та свободи навігації. Росія у відповідь на українську кампанію посилила удари по українських портах і цивільних суднах, що заходять до портів Великої Одеси.

    Чи весь атакований флот справді є «тіньовим»

    Українські військові використовують поняття «тіньовий флот» широко — для позначення суден, які обслуговують російську нафтову, паливну та вантажну логістику й допомагають обходити санкційні обмеження. Однак не кожне атаковане судно обов’язково перебуває під персональними санкціями США, ЄС чи Великої Британії.

    Після попередньої серії атак Reuters перевірив частину суден і встановив, що лише два з дванадцяти танкерів, заявлених українською стороною як елементи тіньового флоту, були включені до західних санкційних списків. Решта могли працювати на російських маршрутах або постачати пальне окупованому Криму, але не мати формального санкційного статусу.

    Тому остаточна оцінка законності та військової доцільності кожного удару залежить від належності судна, його вантажу, маршруту та фактичної участі в забезпеченні російської воєнної машини. Повного списку назв усіх 159 уражених кораблів Україна наразі не оприлюднила.

    Російська логістика опинилася під постійним тиском

    Новий удар 17 липня демонструє, що Сили безпілотних систем перейшли від окремих атак до тривалої кампанії. Після ураження понад сотні суден в Азовському морі українські дрони почали системно діяти в Чорному, розширюючи район небезпеки для російських перевізників.

    Поки немає незалежного підтвердження повного знищення всіх заявлених суден, а точний рівень їхніх пошкоджень залишається невідомим. Проте навіть підтверджені міжнародними медіа атаки вже змусили Росію змінювати маршрути, обмежувати морські перевезення та спрямовувати додаткові ресурси на захист портів і флоту.

    Головним результатом «МоЛоЧКи» стає не видовищне затоплення кораблів, а поступова втрата Росією впевненості, що Азовське й Чорне моря залишаються безпечними транспортними коридорами. Кожен пошкоджений танкер, суховантаж або буксир означає ремонт, затриманий вантаж, дорожчу страховку та новий розрив у системі забезпечення окупованого півдня.

    Якщо нинішній темп ударів збережеться, Москва буде змушена обирати між дорогим посиленням захисту сотень цивільних і допоміжних суден, скороченням перевезень або перенесенням вантажів на сухопутні маршрути. Саме такого ефекту, за заявами українського командування, й має досягти операція «МоЛоЧКа»: не дозволити російській логістиці відновитися та перетворити морські шляхи довкола окупованого Криму на постійну зону ризику.

  • Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Україна провела черговий етап репатріаційних заходів і повернула 501 тіло загиблих, які, за твердженням російської сторони, можуть належати українським військовослужбовцям. Тепер розпочинається тривалий та надзвичайно відповідальний процес встановлення особи кожного репатрійованого загиблого. До нього залучать слідчих правоохоронних органів, судово-медичних експертів і фахівців експертних установ.

    Про повернення тіл 16 липня повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. У відомстві наголосили, що інформація про належність тіл українським оборонцям поки що базується на твердженні російської сторони. Тому до завершення досліджень не можна автоматично вважати, що всі репатрійовані останки належать військовослужбовцям Сил безпеки та оборони України.

    Після доправлення тіл до України їх передадуть визначеним державним установам. Там слідчі разом із судово-медичними експертами проведуть огляд, зафіксують особливі прикмети, особисті речі та можливі документи, а також відберуть біологічний матеріал. Основним способом встановлення особи у складних випадках є молекулярно-генетична експертиза та порівняння отриманого ДНК-профілю зі зразками близьких родичів зниклих безвісти.

    У Координаційному штабі повідомили, що нинішню репатріацію вдалося провести завдяки спільній роботі представників самого штабу, Об’єднаного центру при Службі безпеки України, Збройних сил, Міністерства внутрішніх справ, Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших структур сектору безпеки й оборони.

    Репатріація тіл не є звичайним обміном за принципом «один на один». Це окремий гуманітарний механізм повернення загиблих, який може проводитися після переговорів і погодження сторонами технічних деталей. Для української сторони головним завданням після такого заходу стає не лише транспортування останків, а й точна ідентифікація, встановлення обставин смерті та передача загиблого родині для гідного поховання.

    МВС пояснювало, що процес може складатися з кількох етапів. Спочатку фахівці проводять ретельний огляд, перевіряють відбитки пальців, фотографії, зубну формулу, татуювання, шрами, елементи одягу, жетони та особисті речі. Якщо цих даних недостатньо, відбирається матеріал для формування ДНК-профілю. У спеціалізованих лабораторіях можуть досліджувати зразки тканин, кісток, зубів, волосся та речей, на яких зберігся біологічний матеріал.

    Навіть встановлений збіг ДНК не завжди означає миттєве завершення процедури. Результати мають бути перевірені, процесуально оформлені та зіставлені з інформацією у кримінальному провадженні щодо зникнення людини. Після підтвердження особи слідчий, який веде справу, повідомляє родину. Саме тому державні органи закликають близьких зниклих військовослужбовців підтримувати контакт зі слідчим і за необхідності надавати біологічні зразки для порівняння.

    Тривалість ідентифікації залежить від стану тіл, наявності зразків родичів, якості отриманого генетичного матеріалу та повноти супровідної інформації. У деяких випадках потрібні повторні або додаткові експертизи. Українські відомства раніше попереджали, що масштабні партії репатрійованих останків можуть опрацьовуватися місяцями, а повна ідентифікація особливо складних випадків — понад рік.

    Окремою проблемою є те, що дані, передані російською стороною, не завжди підтверджуються. Після попередніх репатріацій українські експерти знаходили серед останків тіла у формі російських військових, документи, жетони та інші предмети, які вказували на можливу належність загиблих до армії РФ. Якщо експертизи та сукупність доказів підтверджують, що останки не належать українському захиснику, їх можуть повернути російській стороні в межах наступних гуманітарних процедур.

    Нинішня репатріація стала вже не першою великою операцією протягом 2026 року. 18 червня Україна повернула тіла 522 загиблих, які, за попередніми даними Росії, могли належати українським громадянам і військовослужбовцям. У травні в межах іншого етапу повернули 528 тіл, а наприкінці січня та в лютому проводили репатріації по тисячі тіл або останків.

    Водночас ці цифри не можна механічно додавати до офіційної кількості загиблих українських військових. Частина останків може належати цивільним, російським військовим або бути фрагментами одного й того самого тіла. Остаточні висновки можливі лише після судово-медичних і молекулярно-генетичних досліджень.

    Для родин зниклих безвісти новини про чергову репатріацію несуть одночасно надію і важке очікування. Держава не оприлюднює списки до підтвердження особи, оскільки попередня інформація може бути помилковою. Родичам рекомендують не покладатися на неофіційні Telegram-канали або російські списки, а звертатися до слідчого, Координаційного штабу, Національної поліції та уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти.

    Координаційний штаб наголошує, що після отримання підтвердженого ДНК-збігу саме слідчий має повідомити близьких. Родина також може порушити питання про проведення додаткового чи повторного дослідження, якщо має обґрунтовані сумніви щодо результатів ідентифікації. Такі можливості представники державних органів регулярно роз’яснюють під час зустрічей із сім’ями військовослужбовців, які зникли на різних напрямках фронту.

    Україна також продовжує вдосконалювати систему встановлення особи загиблих. Наприкінці 2025 року на базі Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ розпочав роботу спеціальний Центр ідентифікації тіл загиблих. Його створили для посилення міжвідомчої координації, прискорення експертиз і систематизації роботи з великими обсягами репатрійованих останків.

    Попереду — складна робота експертів, слідчих і лабораторій. Кожне з 501 повернутого тіла необхідно дослідити окремо, сформувати генетичний профіль, перевірити можливі збіги та лише після цього робити остаточний висновок. Для сотень українських родин ця процедура може поставити крапку в багатомісячному або багаторічному пошуку, дати можливість попрощатися з близькою людиною та поховати її з належними військовими почестями.

  • «У такій конструкції перемогти неможливо»: Федоров розповів, як пропонував Зеленському замінити Сирського і Гнатова

    «У такій конструкції перемогти неможливо»: Федоров розповів, як пропонував Зеленському замінити Сирського і Гнатова

    Міністр оборони Михайло Федоров уперше публічно підтвердив, що на початку своєї роботи в оборонному відомстві пропонував президенту Володимиру Зеленському змінити головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова. За словами Федорова, він вважав оновлення вищого військового керівництва необхідною умовою для системного реформування армії та досягнення Україною переваги над Росією. Однак президент відкинув цю пропозицію та вирішив залишити чинну військову вертикаль без змін.

    Про це Федоров заявив 16 липня під час брифінгу для представників медіа, на якому прокоментував свою роботу в Міністерстві оборони, конфлікт із військовим командуванням, майбутню відставку та пропозицію залишитися в команді президента вже в іншому статусі.

    За словами міністра, ідею заміни головнокомандувача та начальника Генштабу він озвучив Зеленському ще на старті роботи в Міноборони. Водночас Федоров наголосив, що не наполягав на конкретних кандидатурах і вважав, що остаточне рішення повинен ухвалювати саме президент як Верховний головнокомандувач.

    Федоров пояснив, що для оцінки можливих претендентів держава має необхідні аналітичні інструменти. На його думку, можна було проаналізувати результати роботи командирів, провести відповідні співбесіди та після цього визначитися з новим головнокомандувачем і начальником Генерального штабу. Водночас Зеленський, за словами міністра, одразу дав зрозуміти, що не планує змінювати Сирського.

    Після відмови президента Федоров нібито прийняв це рішення і погодився будувати робочі відносини з чинним головнокомандувачем. Він заявив, що вважав своїм обов’язком навчитися взаємодіяти із Сирським, оскільки головним отримувачем результатів роботи державної системи є українське суспільство, а не окремі посадовці.

    Раніше інформація про те, що Федоров виступав за заміну військового керівництва, вже з’являлася у ЗМІ з посиланням на анонімні джерела. РБК-Україна повідомляло, що після призначення у Міноборони він нібито пропонував розглянути на посаду головнокомандувача Андрія Білецького або Михайла Драпатого, а начальником Генштабу міг бачити Ігоря Оболенського. Сам Федоров під час брифінгу конкретних прізвищ можливих наступників Сирського і Гнатова не назвав, наголосивши, що кадровий вибір мав залишатися за президентом.

    Водночас міністр заявив, що після рішення Зеленського залишити Сирського на посаді його команда зіткнулася із системним блокуванням запропонованих змін. За його словами, за шість місяців Міністерству оборони так і не вдалося повноцінно створити заплановані центри компетенцій та змінити організаційну структуру відомства.

    Федоров стверджує, що частина рішень не впроваджувалася через відсутність погодження з боку Генерального штабу. Зокрема, за його словами, блокувалося залучення нових фахівців, які могли б створювати сучасні управлінські, технологічні та аналітичні рішення для оборонного сектору.

    Міністр визнав, що його команда намагалася обходити ці обмеження за допомогою нестандартних механізмів, проте наголосив: окремі ситуативні рішення не здатні замінити повноцінну реформу великої військової системи. Він назвав ненормальною ситуацію, за якої під час повномасштабної війни фахівців неможливо оперативно перевести на роботу до Міністерства оборони через внутрішнє блокування.

    Публічні заяви Федорова фактично підтвердили існування глибоких розбіжностей між цивільним керівництвом Міноборони та військовою вертикаллю. Раніше повідомлялося, що сторони мали різні погляди на розподіл коштів, оборонні закупівлі, цифровізацію, організаційну структуру ЗСУ та пріоритетність окремих напрямів.

    Водночас у червні Федоров, Сирський і Гнатов публічно демонстрували спільну роботу над першим етапом трансформації Сил оборони. Тоді йшлося про нові контракти для військових, зміни у системі виплат, рекрутинг, мобілізацію та оновлення моделі управління. Запропоновані Міноборони зміни уряд запускав у межах експериментальних рішень, однак частина глибших організаційних реформ, судячи із заяв Федорова, так і не була реалізована.

    Окремо міністр звинуватив своїх опонентів у поширенні неправдивої інформації про його нібито причетність до розслідувань навколо підрозділу «Скеля». Федоров заявив, що не був ініціатором створення цього підрозділу, не відповідав за події всередині нього і не замовляв медійну кампанію. На його думку, культура взаємних звинувачень, маніпуляцій та перекладання відповідальності має бути викорінена, оскільки за таких умов Україна не зможе ефективно протистояти ворогу.

    Ще однією гучною заявою Федорова стало повідомлення про пропозицію Володимира Зеленського залишитися його радником після звільнення з Міністерства оборони. Міністр розповів, що відмовився від цієї посади. За його словами, він уже провів телефонну розмову з президентом і мав заплановану ще одну особисту зустріч.

    Коментуючи масові акції на свою підтримку, які відбулися у Києві та низці інших міст, Федоров заявив, що люди вийшли не особисто за нього, а за власне право вимагати ефективної державної системи. Він наголосив, що питання полягає не в його посаді, а в глибшій проблемі взаємодії між Міністерством оборони, Генеральним штабом та військовим керівництвом.

    Саме конфлікт між Федоровим і Сирським джерела українських медіа називали однією з головних причин рішення президента не залишати міністра в новому складі уряду. За даними журналістів, Зеленський пояснював депутатам, що не може допустити фактичної «війни» між Міністерством оборони та Генштабом у країні, яка протистоїть повномасштабній російській агресії.

    Ситуація навколо відставки Федорова викликала реакцію не лише в Україні, а й серед європейських партнерів. Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс назвав його можливе звільнення великою несподіванкою. Він зазначив, що Європейський Союз тісно співпрацював із командою Федорова у питаннях оборонного виробництва, далекобійних спроможностей та фінансування української оборонної промисловості. У Брюсселі очікують пояснень щодо причин кадрового рішення та гарантій, що започатковані проєкти будуть продовжені.

    На цьому тлі заяви Федорова перетворили кадрову перестановку на відкриту дискусію про модель управління українською армією. Колишні кулуарні суперечки тепер уперше прозвучали безпосередньо від одного з учасників конфлікту. Міністр фактично заявив, що технологічні та структурні зміни неможливо реалізувати без оновлення військової вертикалі та готовності Генштабу впускати в систему нових людей.

    Офіційної розгорнутої відповіді Олександра Сирського чи Генерального штабу на звинувачення Федорова станом на час публікації не було. Тому його твердження щодо блокування ініціатив, кадрових переведень і внутрішніх конфліктів наразі залишаються позицією самого міністра. Водночас публічний характер заяв свідчить, що протистояння у керівництві оборонного сектору вийшло на новий рівень і може мати наслідки не лише для складу уряду, а й для подальшого реформування Збройних сил України.

  • Кадрова хвиля накрила Міноборони: уряд звільнив ключового переговорника з Європою

    Кадрова хвиля накрила Міноборони: уряд звільнив ключового переговорника з Європою

    Кабінет Міністрів України звільнив Сергія Боєва з посади заступника міністра оборони з питань європейської інтеграції. Відповідне рішення уряд ухвалив у понеділок, 13 липня, на тлі масштабних кадрових змін у виконавчій владі та підготовки до чергового перезавантаження Кабміну. Згідно з урядовим розпорядженням №683-р, Боєв залишив посаду за власним бажанням. Інших причин звільнення в офіційному документі не зазначено. Також поки що невідомо, хто замінить його та надалі відповідатиме за європейський напрям у Міністерстві оборони.

    Звільнення Сергія Боєва привернуло увагу через роль, яку він відігравав у переговорах із західними партнерами. Посадовець відповідав за інтеграцію українського оборонного сектору до європейської системи, залучення міжнародного фінансування, розвиток спільних виробництв і координацію частини програм військової допомоги. Рішення було ухвалене в особливо насичений для української оборонної дипломатії день. Саме 13 липня українська делегація в Парижі обговорювала з партнерами створення антибалістичної коаліції, постачання винищувачів Rafale, ракет і систем протиповітряної оборони, а також ліцензування виробництва західного озброєння в Україні.

    Формулювання «за власним бажанням», використане в урядовому розпорядженні, означає, що звільнення офіційно не пов’язують із дисциплінарними порушеннями, службовими розслідуваннями або незадовільними результатами роботи. Сам Сергій Боєв станом на вечір 13 липня публічно не пояснив причин свого рішення та не повідомив про подальші професійні плани. Міністерство оборони також не оголосило, кому тимчасово передадуть його повноваження.

    Боєв приєднався до команди Міністерства оборони восени 2024 року. Кабінет Міністрів призначив його заступником міністра з питань європейської інтеграції за поданням тодішнього очільника відомства Рустема Умєрова. До цього посадовець працював у Міністерстві з питань стратегічних галузей промисловості та був залучений до розвитку українського оборонно-промислового комплексу.

    29 квітня 2025 року Сергія Боєва призначили першим заступником міністра оборони. На цій посаді він мав координувати роботу інших заступників, забезпечувати єдиний курс від нагальних потреб фронту до довгострокової трансформації українського війська, а також відповідати за міжнародні партнерства й залучення інвестицій в оборонну промисловість. Після подальших кадрових змін у керівництві Міноборони Боєв знову обійняв посаду заступника міністра з питань європейської інтеграції, зберігши напрям міжнародної взаємодії, залучення партнерів і оборонної співпраці з Європейським Союзом.

    Упродовж роботи в Міністерстві оборони Боєв був одним із посадовців, які регулярно представляли Україну на переговорах із представниками ЄС, НАТО, держав Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» та міжнародними оборонними компаніями. Одним із ключових напрямів його роботи було залучення фінансування для української оборонної промисловості. Він закликав партнерів не обмежуватися передаванням готової зброї, а вкладати кошти у виробництво техніки, боєприпасів, ракет і безпілотників безпосередньо в Україні.

    Під час засідань Контактної групи Боєв неодноразово наголошував, що найгострішими потребами української армії залишаються боєприпаси, системи протиповітряної оборони, важка та інженерна техніка. Він також просував створення спільних підприємств між українськими та західними виробниками, які мали б забезпечити довгострокове й стабільне постачання необхідного озброєння.

    Сергій Боєв брав участь у переговорах із Європейською службою зовнішньої діяльності щодо програм підтримки України. Серед пріоритетів називалися ракети-перехоплювачі, системи протиповітряної та протиракетної оборони, реактивні системи залпового вогню, озброєння для бойової авіації та боєприпаси різних калібрів. Він також проводив консультації з представниками Франції щодо довгострокових оборонних проєктів, промислової співпраці та фінансування українського ОПК. Ці переговори стосувалися не лише термінових постачань для фронту, а й запуску виробництв, здатних працювати протягом багатьох років.

    Одним із найпомітніших проєктів за участю Боєва стало започаткування співпраці між Міністерством оборони України та Європейською комісією у сфері оборонних інновацій. У квітні 2026 року Україна та ЄС оголосили про програму обсягом понад 160 мільйонів євро для розвитку інноваційних технологій подвійного призначення. Вона передбачала підтримку рішень, які вже продемонстрували ефективність у бойових умовах, зокрема безпілотних систем, програмного забезпечення, засобів зв’язку та інших технологій.

    Боєв тоді заявляв, що метою програми є створення системної співпраці з Європейською комісією та залучення інвестицій у технології, які визначають перевагу в сучасній війні. Іншим важливим напрямом було фінансування українського виробництва дронів. За словами посадовця, виготовлення безпілотників в Україні могло бути приблизно втричі дешевшим, ніж у державах Європейського Союзу. Він закликав партнерів спрямовувати більше коштів на українські підприємства, щоб швидше масштабувати виробничі потужності та забезпечувати потреби фронту.

    Сергій Боєв народився в Алчевську Луганської області. Він здобув ступінь бакалавра з міжнародної економіки в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, а згодом отримав ступінь MBA у Вортонській бізнес-школі Університету Пенсильванії у Сполучених Штатах Америки. Професійну кар’єру він розпочинав у міжнародному фінансовому секторі. Боєв працював у JPMorgan Chase і Credit Suisse у Великій Британії, а після повернення до України — у Boston Consulting Group. Згодом він обіймав керівні посади в «Укргазвидобуванні» та НАК «Нафтогаз України», де займався стратегією, розвитком і корпоративними трансформаціями.

    У 2023 році Боєв став радником міністра з питань стратегічних галузей промисловості, а пізніше — заступником міністра з питань європейської інтеграції. На цій посаді він був залучений до переговорів із міжнародними компаніями щодо створення виробництв озброєння в Україні. Після переходу до Міністерства оборони його досвід у фінансах, консалтингу та управлінні державними компаніями використовували для залучення іноземного капіталу в оборонний сектор.

    Відставка Боєва відбулася на тлі ширшої кадрової динаміки в українському уряді. Президент Володимир Зеленський напередодні анонсував значні зміни в Кабінеті Міністрів, пояснивши їх необхідністю оновити політичну та управлінську стратегію держави. Паралельно повідомлялося, що прем’єр-міністерка Юлія Свириденко подала до Верховної Ради заяву про відставку. Голова парламенту Руслан Стефанчук заявив, що депутати мають розглянути це питання найближчим часом.

    Відставка глави уряду відповідно до Конституції України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів, однак уряд продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи нового складу. У таких умовах звільнення окремих заступників міністрів може бути частиною підготовки до ширшого переформатування центральних органів влади. Водночас офіційного підтвердження того, що рішення щодо Сергія Боєва безпосередньо пов’язане із запланованим оновленням Кабміну, немає.

    Посада заступника міністра оборони з питань європейської інтеграції має особливе значення під час повномасштабної війни. Від цієї посадової особи значною мірою залежить координація переговорів із Євросоюзом, розвиток спільного виробництва, залучення фінансування та інтеграція України до європейської оборонної архітектури. Україна поступово переходить від моделі разових пакетів допомоги до довгострокових угод, які передбачають ліцензійне виробництво ракет, створення спільних підприємств, постачання бойових літаків, розвиток протиракетної оборони та участь українських компаній у європейських програмах.

    Людина, яка замінить Сергія Боєва, повинна буде швидко долучитися до переговорів і забезпечити безперервність уже запущених ініціатив. Особливо це важливо на тлі домовленостей із Францією щодо винищувачів Rafale, ракет SCALP, перехоплювачів Aster-30 і керованих авіабомб AASM, створення антибалістичної коаліції та збільшення фінансування українського оборонно-промислового комплексу. Станом на вечір 13 липня Кабінет Міністрів і Міністерство оборони не назвали нового відповідального за європейську інтеграцію. Також залишається невідомим, чи буде посада заповнена окремим кадровим рішенням, чи її функції тимчасово розподілять між іншими членами керівництва оборонного відомства.

  • Стус і «піратський» шрифт: нова купюра НБУ потрапила у скандал

    Стус і «піратський» шрифт: нова купюра НБУ потрапила у скандал

    Нова банкнота номіналом 2000 гривень із портретом Василя Стуса ще не встигла потрапити до гаманців українців, а навколо її дизайну вже розгорівся гучний скандал. Українські графічні та шрифтові дизайнери заявили, що в написі «Дві тисячі гривень» Національний банк нібито знову використав неофіційну кириличну версію відомого американського шрифту Bickham Script, створену російською дизайнеркою.

    Ініціатором нової хвилі обговорення став український шрифтовий дизайнер Богдан Гдаль. Він порівняв літери на презентованій банкноті з офіційною версією Bickham Script Pro 3 та старою неофіційною кирилізацією, яка поширювалася в інтернеті ще до появи ліцензійного кириличного набору. На його думку, характерні форми літер свідчать, що НБУ використав саме неліцензійну адаптацію.

    На момент підготовки матеріалу Національний банк не оприлюднив окремої відповіді на нові звинувачення. Тому твердження про використання «піратського» шрифту поки залишається висновком дизайнерів, а не юридично встановленим фактом. Водночас ця історія майже дослівно повторює скандал семирічної давнини.

    Що дизайнери побачили на новій банкноті

    10 липня НБУ презентував банкноту номіналом 2000 гривень, присвячену українському поету, дисиденту та політв’язню Василю Стусу. Регулятор повідомив, що нова купюра продовжує загальну стилістику модифікованої серії гривень зразка 2014–2019 років. На її лицьовому боці розміщено портрет Стуса, а на зворотному — будівлю філологічного факультету Донецького університету, де навчався поет. В обіг банкноту мають ввести 4 вересня 2026 року.

    Саме наступність дизайну й стала джерелом проблеми. За словами Гдаля, напис із назвою номіналу виконаний гарнітурою, яка візуально збігається не з сучасною офіційною кирилицею Bickham Script, а з неофіційною версією Bickham Script One.

    Особливо показовими дизайнер називає форму літери «в» та поєднання знаків у слові «гривень». Він оприлюднив графічні порівняння, на яких напис із нової банкноти поставили поруч із двома версіями шрифту. На думку автора аналізу, подібність до старої російської адаптації є очевидною.

    Що таке Bickham Script

    Оригінальний Bickham Script створив американський шрифтовий дизайнер Річард Ліптон для Adobe. Це декоративний каліграфічний шрифт, натхнений роботами англійських майстрів письма XVIII століття та гравюрами Джорджа Бікема. Adobe офіційно вказує Ліптона автором гарнітури.

    Початково шрифт мав латинський набір. Повноцінну офіційну кириличну версію Adobe випустила значно пізніше — у 2016 році. Однак ще у 2005-му в мережі з’явилася кирилізована версія Bickham Script One, авторство якої приписувалося Олександрі Гофман. У метаданих цієї версії вона зазначалася як правовласниця, хоча основа гарнітури фактично повторювала роботу Ліптона.

    Саме цю адаптацію українські дизайнери називають піратською. Йдеться не про «російський шрифт» у сенсі походження оригінального дизайну — Bickham Script є американською розробкою. Російською є неофіційна кирилізація, яку, за версією Гдаля, використали для українських написів.

    Скандал уже спалахував у 2019 році

    Уперше проблему помітили після презентації банкноти 1000 гривень із портретом Володимира Вернадського у 2019 році. Тоді Богдан Гдаль і дизайнер Андрій Шевченко звернули увагу на напис «Одна тисяча гривень».

    Допис Богдана Гдаля у Facebook

    Порівняння показало, що форми українських літер відрізнялися від офіційного Bickham Script Pro 3, але відповідали старій неофіційній версії. Згодом дизайнери заявили, що подібний шрифт застосовували також на банкнотах номіналом 20, 100 і 500 гривень.

    У дискусію долучився дизайнер Adobe Франк Грісхамер. За інформацією українських профільних видань, після вивчення зображень він підтвердив, що на гривні була використана не офіційна кирилична версія Bickham Script Pro 3, а стара стороння адаптація. Він також пояснив, що проста заміна знаків була б складною, оскільки для цього довелося б переробляти друкарські форми банкнот.

    Як тоді відповів Нацбанк

    НБУ у 2019 році не погодився зі звинуваченнями. Представники регулятора заявляли, що написи на банкнотах є «авторською графікою», яку створили художники Банкнотно-монетного двору.

    За версією Нацбанку, фахівці могли вивчати різні відкриті джерела та каліграфічні зразки, але підсумкові написи нібито не були безпосереднім використанням неліцензійного шрифтового файлу.

    Після значного суспільного резонансу НБУ також говорив про намір переглянути підходи до дизайну грошей, залучати незалежних експертів і провести відкритий конкурс на майбутнє оформлення банкнот. Дизайнери, які нині поновили дискусію, стверджують, що обіцяного загальнонаціонального конкурсу так і не відбулося.

    Чому скандал зі Стусом сприйняли особливо гостро

    Новий випадок спричинив сильнішу реакцію не лише через можливе порушення авторських прав. Значну роль відіграла символічна постать Василя Стуса.

    Допис @alexkorchevski у Threads

    Поет став жертвою радянської репресивної системи, був переслідуваний за українську культурну та громадянську позицію і помер у таборі 1985 року. НБУ наголосив, що дизайн банкноти містить також відсилання до мистецької спадщини шістдесятників та українського Донбасу.

    Саме тому критики вважають парадоксальним можливе використання російської неофіційної кирилізації поруч із образом людини, яку радянська імперія фактично знищила за спротив русифікації та політичному насильству.

    У дискусії йдеться вже не лише про технічну помилку. Для багатьох дизайнерів це питання того, чи здатна держава формувати власну візуальну мову під час війни та деколонізації.

    Чому шрифт на грошах має значення

    Банкнота є одним із найбільш масових державних носіїв. На відміну від логотипів установ або офіційних сайтів, гроші щодня проходять через руки мільйонів людей.

    На купюрах поєднуються портрети, архітектура, орнаменти, герби, номінали та шрифти. Усі ці елементи формують образ держави не меншою мірою, ніж прапор чи паспорт.

    Українська шрифтова традиція має достатньо історичних джерел — від графіки Георгія Нарбута й Василя Кричевського до робіт сучасних дизайнерів. Частина елементів банкноти 2000 гривень, за описом НБУ, уже спирається на українську художню спадщину. Проте саме напис номіналу, як стверджують критики, продовжує старе й суперечливе рішення.

    Чого вимагають дизайнери

    Богдан Гдаль та інші учасники дискусії закликають НБУ нарешті провести відкритий конкурс на створення єдиної шрифтової системи гривні.

    Йдеться не про зміну портретів або повний редизайн усіх грошей. Українські шрифтовики пропонують розробити власну гарнітуру для написів, цифр, позначення номіналів і службових елементів. Такий шрифт міг би спиратися на українську каліграфічну традицію, відповідати вимогам захисту банкнот та юридично належати державі.

    Критики наголошують, що в Україні працюють десятки фахівців із міжнародним досвідом, тому створення оригінальної системи є цілком реальним завданням. Проблемою вони вважають не відсутність виконавців, а брак прозорого рішення з боку НБУ.

    Чи доведено порушення авторського права

    Попри гострі формулювання у соцмережах, юридична сторона справи залишається невизначеною.

    Візуальна схожість напису з неліцензійним шрифтом не завжди автоматично доводить використання конкретного цифрового файлу. Для юридичного висновку необхідно дослідити робочі матеріали, метадані, ліцензії, ескізи та процес створення напису.

    НБУ у 2019 році наполягав, що йдеться про авторську графіку. Дизайнери натомість вказували на надто точні збіги окремих форм, щоб вважати їх випадковими.

    У новій ситуації регулятор поки не пояснив, чи створювався напис заново, чи використовувалися старі форми, успадковані від попередньої серії банкнот.

    НБУ опинився перед незручним вибором

    Національний банк може знову відкинути звинувачення або провести незалежну експертизу. Другий варіант дозволив би встановити, як саме створювали напис і чи є підстави говорити про порушення ліцензії.

    Навіть якщо юридичної проблеми немає, питання культурної доцільності залишиться. Після семи років дискусій, повномасштабного вторгнення та масштабної відмови України від російських культурних маркерів повторення тієї самої суперечки виглядає для НБУ репутаційним ударом.

    Банкнота із Василем Стусом задумувалася як символ спротиву, української Донеччини та незламності культури. Проте її презентацію затьмарила розмова про чужий шрифт, сумнівну кирилізацію та невиконану обіцянку провести конкурс.

    Тепер від реакції Нацбанку залежить, чи залишиться історія черговою суперечкою у соцмережах, чи стане початком реального оновлення візуальної мови українських грошей.

  • Воєнний стан продовжать до осені: Зеленський подав закони до Ради

    Воєнний стан продовжать до осені: Зеленський подав закони до Ради

    Президент України Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради два законопроєкти, якими пропонує продовжити строк дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації. Документи зареєстровані у парламенті 13 липня під номерами №15401 і №15402.

    Перший проєкт стосується затвердження президентського указу про продовження воєнного стану, другий — указу про продовження загальної мобілізації. Станом на момент появи законопроєктів їхні повні тексти та супровідні документи на сайті Верховної Ради ще не були оприлюднені.

    Очікується, що обидва режими продовжать ще на 90 діб. Нинішній період воєнного стану та мобілізації завершується на початку серпня, тому в разі підтримки парламентом нові строки діятимуть орієнтовно до кінця жовтня 2026 року.

    Рішення не означає оголошення нової хвилі мобілізації або автоматичне запровадження додаткових обмежень. Йдеться про продовження правового режиму, який уже діє в Україні через повномасштабну збройну агресію Росії.

    Що саме подав Зеленський

    Законопроєкт №15401 має затвердити указ президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні». Документ №15402 стосується продовження строку проведення загальної мобілізації.

    За українським законодавством президент видає відповідні укази, але вони повинні бути затверджені Верховною Радою. Для ухвалення кожного законопроєкту необхідно щонайменше 226 голосів народних депутатів.

    Подібна процедура проводиться регулярно від початку повномасштабного вторгнення. Попереднього разу Зеленський підписав укази про продовження воєнного стану та мобілізації 27 квітня 2026 року. Тоді їх продовжили з початку травня на 90 діб. Верховна Рада затвердила відповідні рішення законами №4857-IX та №4858-IX.

    Попередній указ про мобілізацію прямо пояснював необхідність рішення триваючою широкомасштабною агресією Росії, потребою забезпечувати оборону держави та підтримувати боєздатність Збройних сил й інших військових формувань.

    До якої дати продовжать воєнний стан

    Чинне продовження набрало сили на початку травня 2026 року і розраховане на 90 діб. За попередніми підрахунками, наступний період має тривати до 31 жовтня або початку листопада — залежно від точного формулювання президентських указів.

    Остаточну дату можна буде назвати після оприлюднення повних текстів законопроєктів та указів. Тому інформація про 31 жовтня наразі є прогнозованою, а не остаточно встановленою.

    Зазвичай воєнний стан і мобілізацію продовжують на однаковий термін, щоб їхні строки не розходилися. Попереднє рішення передбачало продовження мобілізації з 4 травня на 90 діб.

    Що означає продовження воєнного стану

    Воєнний стан є спеціальним правовим режимом, який дозволяє органам державної влади, військовому командуванню та місцевим адміністраціям застосовувати заходи, необхідні для оборони країни.

    У межах цього режиму можуть діяти комендантська година, особливий порядок в’їзду та виїзду, перевірки документів, обмеження руху, трудова повинність у передбачених законом випадках, евакуація населення й майна та інші безпекові заходи.

    Однак саме продовження режиму не означає, що всі можливі обмеження автоматично запроваджуються по всій Україні. Конкретні правила встановлюють компетентні органи з урахуванням ситуації в окремих регіонах.

    Воєнний стан в Україні вперше запровадили о 05:30 24 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії. Відтоді президент і парламент регулярно продовжують його дію.

    Попереднє січневе продовження передбачало дію режиму з 3 лютого 2026 року протягом 90 діб, після чого у квітні парламент підтримав наступний період.

    Що означає продовження мобілізації

    Загальна мобілізація — це комплекс державних заходів для переведення економіки, органів влади, підприємств і військових формувань на функціонування в умовах особливого періоду, а також комплектування Сил оборони.

    Її продовження зберігає правову основу для призову військовозобов’язаних, поповнення підрозділів, бронювання працівників критично важливих підприємств, ведення військового обліку та інших мобілізаційних заходів.

    Правові засади цих процесів визначає закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Він встановлює повноваження президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування, підприємств та обов’язки громадян у період мобілізації.

    Продовження мобілізації не означає, що всі військовозобов’язані автоматично отримають повістки або будуть негайно призвані. Рішення щодо призову конкретної людини залежить від її віку, військово-облікової спеціальності, стану здоров’я, наявності відстрочки або бронювання та потреб Сил оборони.

    Чи зміняться правила виїзду за кордон

    Саме ухвалення двох законопроєктів не створює нових правил перетину державного кордону. Воно лише продовжує дію чинного правового режиму.

    Обмеження на виїзд для окремих категорій громадян, зокрема більшості військовозобов’язаних чоловіків, зберігатимуться на підставі вже чинних нормативних актів. Категорії осіб, які мають право виїжджати, також не змінюються автоматично.

    Для зміни переліку підстав або документів потрібні окремі рішення Кабінету Міністрів, закони чи інші нормативні акти. У поданих президентом проєктах, за доступною інформацією, йдеться тільки про строки воєнного стану та мобілізації.

    Чи вплине рішення на відстрочки та бронювання

    Чинні відстрочки не повинні автоматично анулюватися лише через продовження мобілізації. Право на них визначається законом та обставинами конкретної людини.

    Водночас строк окремих документів або рішень про бронювання може бути пов’язаний із періодом мобілізації чи воєнного стану. Тому підприємствам і військовозобов’язаним варто перевіряти строки дії своїх документів у реєстрах або в роботодавця.

    У травні 2026 року уряд оновлював окремі питання бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та воєнного стану. Отже, продовження цих режимів зберігатиме основу для роботи системи бронювання, але саме по собі не гарантує безстроковості кожного конкретного рішення.

    Коли Верховна Рада розгляне документи

    Точної дати голосування поки не оголошено. Очікується, що законопроєкти розглянуть у найближчі дні, оскільки парламент має встигнути ухвалити рішення до завершення чинного строку.

    Спочатку документи має опрацювати профільний комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Після цього їх винесуть до сесійної зали.

    Практика попередніх голосувань свідчить, що такі законопроєкти розглядають оперативно. У квітні 2026 року президентські укази були видані 27 квітня, а вже 28 квітня Верховна Рада затвердила їх відповідними законами.

    Серйозного ризику провалу голосування наразі не прогнозують, адже продовження воєнного стану й мобілізації регулярно підтримує парламентська більшість.

    Чи можна проводити вибори під час воєнного стану

    Продовження воєнного стану також означатиме, що до завершення нового строку загальнонаціональні вибори не проводитимуться.

    Українське законодавство забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів у період дії воєнного стану. Повноваження відповідних органів та посадових осіб продовжуються до формування нового складу після скасування особливого режиму.

    Останнім часом у політичному середовищі знову обговорювали можливість виборів у разі припинення вогню або мирної домовленості. Однак нові законопроєкти свідчать, що держава щонайменше на найближчі місяці виходить із необхідності зберігати воєнний правовий режим.

    Чому рішення подають саме зараз

    Чинні строки завершуються на початку серпня, а Верховна Рада після завершення пленарного періоду може працювати з меншою інтенсивністю. Подання документів у середині липня дає депутатам час пройти всі необхідні процедури без ризику правової перерви.

    Крім того, Росія не демонструє готовності припиняти агресію. Українська влада й військове командування попереджають про продовження бойових дій, масштабні повітряні атаки та необхідність підтримувати чисельність і боєздатність Сил оборони.

    Законодавче продовження мобілізації потрібне не лише для призову, а й для роботи всієї системи оборони: військового обліку, підготовки резервів, бронювання працівників, постачання військ і виконання мобілізаційних планів.

    Що буде після голосування

    Після підтримки Верховною Радою закони має підписати президент. Вони набудуть чинності в порядку, зазначеному в їхніх текстах, а відповідні укази будуть офіційно оприлюднені.

    Якщо парламент підтримає запропонований 90-денний строк, воєнний стан і загальна мобілізація діятимуть упродовж усієї ранньої осені та приблизно до кінця жовтня.

    Для більшості громадян це означатиме продовження чинних правил без автоматичного запровадження нових обов’язків. Комендантські години, військовий облік, мобілізаційні процедури, бронювання та обмеження на виїзд діятимуть за поточними нормами, якщо влада не ухвалить окремих змін.

    Головне рішення тепер залишається за Верховною Радою. Однак з огляду на попередню практику та продовження повномасштабної війни обидва законопроєкти, найімовірніше, отримають необхідну кількість голосів.