Khreshchatyknews.com

Позначка: Путін

  • П’ятий рік війни: що сталося з іміджем Зеленського і Путіна

    П’ятий рік війни: що сталося з іміджем Зеленського і Путіна

    За 1460 днів повномасштабної війни центральними фігурами конфлікту залишаються президент України Володимир Зеленський і глава Кремля Володимир Путін. Їхні рішення, стиль управління та поведінка на міжнародній арені суттєво вплинули на перебіг подій. Війна входить у п’ятий рік, і за цей час образи обох лідерів зазнали помітних змін.

    За оцінкою журналістів Sky News, Володимир Зеленський пройшов одну з найяскравіших трансформацій серед сучасних політичних лідерів. Якщо до 2022 року його нерідко сприймали як політика без значного державного досвіду, то після початку вторгнення він став символом опору та стійкості України.

    Рішення залишитися в Києві в перші дні вторгнення стало визначальним моментом. Саме тоді пролунала фраза про те, що йому потрібні “боєприпаси, а не транспорт”. Відтоді регулярні відеозвернення, поїздки на передову та постійна публічна присутність стали невід’ємною частиною його стилю керівництва. Змінився і зовнішній образ — замість ділових костюмів президент майже постійно з’являється у військовому одязі, що підкреслює формат воєнного часу.

    Попри втому суспільства, економічні труднощі та внутрішні політичні скандали, рівень підтримки Зеленського залишається відносно стабільним. На міжнародній арені він став ключовим комунікатором України, виступаючи в парламентах різних країн і просуваючи тезу про війну як боротьбу демократії з авторитаризмом. Йому вдалося зберегти підтримку основних союзників навіть у періоди напруження у відносинах зі США.

    Війна вплинула і на особисте життя президента. Його родину на початку вторгнення евакуювали з міркувань безпеки. Перша леді Олена Зеленська зазначала, що за цей час глава держави став більш чутливим до родинних моментів і більше цінує звичайні речі.

    Для Володимира Путіна чотири роки війни означали суттєву зміну міжнародного статусу Росії та його власної ролі. Після вторгнення країна опинилася в умовах глибокої дипломатичної ізоляції від більшості західних держав.

    Усередині Росії підтримка глави Кремля зберігається завдяки поєднанню жорсткої інформаційної політики, обмежень для опозиції та мобілізаційної риторики. Початковий сплеск схвалення після початку війни згодом частково знизився на тлі санкцій, мобілізації та зростання вартості життя. Водночас офіційні соціологічні дані продовжують демонструвати високий рівень підтримки.

    Після 2022 року в Росії суттєво посилився контроль над медіа, а публічна критика війни може мати правові наслідки. Попри це, періодично з’являються окремі прояви невдоволення, зокрема з боку родин мобілізованих.

    На міжнародному рівні Кремль звузив коло партнерів, зосередившись на співпраці з країнами, що залишилися відкритими до взаємодії з Москвою. Контакти зі США та Заходом загалом залишаються мінімальними й залежать від політичної кон’юнктури.

    Сам Путін під час однієї з пресконференцій визнав, що війна змінила його особисто: за його словами, він став “менше жартувати” і “майже перестав сміятися”. Також аналітики відзначають його більшу фізичну та дипломатичну ізоляцію порівняно з довоєнним періодом.

    Таким чином, за чотири роки повномасштабної війни іміджі двох лідерів еволюціонували в різних напрямках — один став символом спротиву на міжнародній арені, інший опинився в умовах посиленої ізоляції та жорсткішого внутрішнього контролю.

  • Похресниця Путіна Дар’я Медведчук стала громадянкою РФ

    Похресниця Путіна Дар’я Медведчук стала громадянкою РФ

    Донька обвинуваченого у державній зраді проросійського політика Віктора Медведчука та колишньої телеведучої Оксани Марченко — Дар’я — стала громадянкою Російської Федерації.

    За отриманою інформацією, 24 жовтня 2025 року 21-річна Дар’я отримала російський паспорт у Головному управлінні МВС у Москві. У документі вона зазначена під прізвищем матері — Марченко. Водночас вона має громадянство України, де її прізвище — Медведчук.

    Дар’я Медведчук є похресницею президента РФ Володимира Путіна та Світлани Медведєвої — дружини заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва.

    За даними видання «Верстка», 13 лютого 2026 року Дар’я Марченко стала генеральною директоркою російських компаній «Алмирида Инвестментс» та «Рад-Эв». Остання компанія володіє віллою Віктора Медведчука в окупованому Криму.

    Видання «Медуза» раніше повідомляло, що з 2021 року донька Медведчука проживає у Москві. Того ж року вона вступила на бакалаврат Вищої школи економіки за спеціальністю «Управління бізнесом».

    У лютому 2022 року Оксана Марченко перетнула українсько-білоруський кордон у супроводі чоловіка. Раніше повідомлялося, що Медведчук мав контакти зі спецслужбами, а проти нього в Україні тривають кримінальні провадження.

  • Російська армія на межі виснаження: що стоїть за пропозицією перемир’я

    Російська армія на межі виснаження: що стоїть за пропозицією перемир’я

    Пропозиція російського лідера Володимира Путіна щодо тижневого енергетичного перемир’я є не жестом упевненого в собі полководця, а відчайдушною спробою виграти час для армії, яка перебуває на межі виснаження. Таку оцінку висловив оглядач The Telegraph, колишній офіцер регулярної армії Великої Британії Хеміш де Бретон-Гордон.

    За його словами, нинішній стан російських збройних сил свідчить про глибоку кризу. Москва змушена шукати людський ресурс будь-де: від закупівлі солдатів у Північної Кореї до вербування найманців в Африці. Російські в’язниці, які раніше були одним із джерел поповнення армії, фактично спорожніли.

    Окреме занепокоєння, зазначає оглядач, викликають повідомлення про повернення на фронт поранених ув’язнених, зокрема тих, хто втратив кінцівки. Частині з них навіть не надали протезів — їх, за наявною інформацією, змушують повертатися до бойових дій на милицях, щоб компенсувати гостру нестачу особового складу.

    На думку Бретон-Гордона, дії російської влади демонструють дві ключові тенденції.

    По-перше, російська армія стрімко втрачає боєздатність. Незалежні оцінки свідчать, що темпи просування російських військ є повільнішими, ніж у окопних армій Першої світової війни, при цьому людські втрати мають співмірний масштаб. За останні два роки Росія захопила трохи більше одного відсотка території України, втративши понад 500 тисяч осіб убитими та пораненими. Щоденні втрати, за оцінками, сягають близько тисячі військових.

    Оглядач називає це класичною війною на виснаження, де поранених солдатів використовують як витратний матеріал, розраховуючи на те, що в України рано чи пізно закінчаться боєприпаси. Він наголошує, що такий сценарій можливий лише в разі, якщо Захід дозволить цьому статися.

    По-друге, ситуація свідчить про повне зневаження Кремля до власного населення. Поки пересічні росіяни потерпають від високої інфляції та стрімкого зростання відсоткових ставок, держава спрямовує залишки ресурсів на виробництво ракет і безпілотників для атак на українські міста.

    За словами Бретон-Гордона, для російського керівництва армія є лише витратним ресурсом. Ув’язнені та іноземні найманці, підкреслює він, коштують для Кремля ще менше, ніж мобілізовані громадяни.

    Водночас оглядач вважає, що саме нинішній момент може стати реальним важелем впливу на Москву. Якщо оцінка стану російської армії є точною, навіть відносно невелике збільшення західної військової підтримки здатне суттєво змінити хід війни на користь України.

    Бретон-Гордон наголошує, що Україна має вести переговори виключно з позиції сили, а не йти на поступки заради політичних фантазій Москви. На його думку, у момент, коли у Путіна швидко вичерпується людський ресурс, саме жорсткий міжнародний тиск може змусити Кремль піти на реальні кроки до завершення війни.

  • Воєнні цілі Путіна виходять за межі України – ISW

    Воєнні цілі Путіна виходять за межі України – ISW

    Воєнні цілі російського диктатора Володимира Путіна не обмежуються війною проти України. До такого висновку дійшли американські аналітики, проаналізувавши його останні публічні заяви.

    У звіті наголошується, що Кремль і надалі подає повномасштабну війну як нібито «прямий наслідок» ігнорування Заходом інтересів Росії. Йдеться передусім про розширення Північноатлантичного альянсу, яке Москва намагається представити як загрозу власній безпеці.

    Аналітики зазначають, що така риторика свідчить: Путіна не влаштує жодне мирне врегулювання, яке стосується лише України. На їхню думку, Кремль наполягає на значно ширших вимогах, зокрема на радикальній зміні всієї системи європейської безпеки та фактичному перегляді ролі НАТО.

    У матеріалі також пояснюється, що виконання ультиматумів, які Росія висунула наприкінці 2021 року і які Путін знову згадав у своїй промові 15 січня 2026 року, призвело б до руйнування Альянсу. Це, у свою чергу, означало б кардинальний перегляд архітектури безпеки в Європі на користь Москви.

    Аналітики наголошують, що Путін неодноразово демонстрував: його вимоги значно ширші, ніж ті, що фігурували в запропонованих мирних планах. Він залишається відданим своїм початковим воєнним цілям 2021–2022 років, які виходять за межі територіальних питань і не обмежуються лише Україною.

    Заяви Путіна

    15 січня під час церемонії прийому вірчих грамот від послів 34 країн Путін заговорив про «мир», водночас фактично пригрозив Україні продовженням війни. Він запропонував «повернутися до предметного обговорення ініціатив Росії щодо нової і справедливої архітектури безпеки» та вкотре поклав відповідальність за війну на Київ.

    За словами диктатора, «криза навколо України стала прямим наслідком ігнорування інтересів Росії» та просування НАТО до її кордонів, попри нібито публічні обіцянки Заходу цього не робити. Окремо він заявив про «деградацію» міжнародної ситуації, звинувативши західні країни в підміні дипломатії односторонніми й небезпечними діями.

    Аналітики вважають ці заяви черговим підтвердженням того, що Кремль використовує мирну риторику не для пошуку компромісу, а для просування значно ширших геополітичних цілей.

  • The Guardian пояснив, чому війна в Україні не наближається до завершення

    The Guardian пояснив, чому війна в Україні не наближається до завершення

    Попри зростання кількості дипломатичних контактів і активізацію міжнародних переговорів, кінець повномасштабної війни Росії проти України залишається далеким. Таку оцінку дала директорка Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень Гвендолін Сассе у колонці для The Guardian.

    За її словами, регулярні зустрічі між Україною, Сполученими Штатами та європейськими партнерами, а також епізодичні контакти між Вашингтоном і Москвою не змінили базової реальності: припинення вогню немає, механізми безпеки не визначені, а Росія не демонструє готовності завершувати війну.

    Кульмінацією дипломатичних зусиль останніх тижнів стала зустріч у Парижі, де 35 держав об’єдналися в так звану “коаліцію охочих”. Вони обговорювали можливі гарантії безпеки для України у разі припинення вогню. До процесу були залучені США, ключові європейські столиці та ширше коло партнерів Києва.

    Однак, як зазначає Сассе, реальних зрушень ці переговори не принесли. Формальні мирні перемовини не стартували, а навіть режим припинення вогню не був погоджений. При цьому лише Україна, за її оцінкою, публічно демонструє готовність до компромісів, тоді як Росія зберігає жорстку позицію.

    На тлі дипломатичних ініціатив Москва, навпаки, посилила ракетні та дронові удари по Україні, зокрема по енергетичній інфраструктурі. Авторка вважає, що це є частиною свідомої стратегії тиску на цивільне населення в зимовий період, покликаної підірвати стійкість країни як фізично, так і психологічно.

    Підсумкова Паризька декларація, за оцінкою Сассе, має радше символічний характер. Вона передбачає участь коаліції у механізмі моніторингу припинення вогню під керівництвом США, подальшу військову підтримку України, створення багатонаціональних сил під європейським керівництвом, зобов’язання реагувати у разі порушення домовленостей Росією та довгострокову оборонну співпрацю з Києвом. Проте жоден із цих пунктів поки не має чітких механізмів реалізації.

    Велика Британія та Франція знову підтвердили готовність розмістити свої війська в Україні після запровадження припинення вогню як запобіжник у разі його порушення. Водночас залишається невизначеним, які саме дії Росії вважатимуться порушенням і якою буде відповідь Заходу.

    Додатковим сигналом стала заява нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який уперше допустив участь німецьких військових у механізмі гарантій безпеки. Втім, він уточнив, що йдеться лише про можливе розміщення в країнах НАТО, які межують з Україною, і лише за згоди Бундестагу.

    Ключовою проблемою, за словами Сассе, залишається позиція Кремля. Володимир Путін, на її думку, не зацікавлений у справжніх переговорах і вважає, що час працює на нього. Його впевненість лише зміцнюється на тлі прямих контактів із Дональдом Трампом та підходу нової американської адміністрації, орієнтованої на короткострокові угоди.

    Термін “коаліція охочих”, який викликає суперечливі історичні асоціації, у цьому випадку відображає нову реальність міжнародної політики — формування ситуативних альянсів поза традиційними інституціями. Саме результат війни в Україні, за словами авторки, стане ключовим тестом для цього нового світового порядку.

  • Зеленський готовий до відмови від НАТО в обмін на гарантії США

    Зеленський готовий до відмови від НАТО в обмін на гарантії США

    Гарантії безпеки з боку США залишаються єдиним життєздатним шляхом до миру для України, попри бажання європейських союзників пропонувати альтернативні моделі. Про це пише Politico, наголошуючи, що без матеріально-технічної підтримки Вашингтона європейські країни навіть не здатні самостійно розгорнути багатонаціональні сили.

    Видання зазначає, що на тлі провалу Будапештського меморандуму президент України Володимир Зеленський у нинішніх переговорах змушений враховувати низку принципових моментів. Зокрема, Київ готовий розглянути відмову від прагнення до членства в НАТО в обмін на надійні й дієві гарантії безпеки.

    За інформацією Politico, серед можливих елементів таких гарантій обговорюється постачання Україні крилатих ракет Tomahawk із дальністю до 1000 кілометрів. Це дало б змогу завдавати ударів по російських політичних і військових центрах та потенційно стримувати Кремль від відновлення активних бойових дій.

    Окремий акцент робиться на юридичному статусі можливих домовленостей. На відміну від Будапештського меморандуму, який був політичною угодою виконавчої влади, нинішні гарантії, за очікуванням Києва, мають бути юридично зобов’язуючими. Йдеться про ратифікацію Палатою представників і Сенатом США та подальше схвалення президентом. У такому разі зобов’язання щодо України могли б бути прирівняні до двосторонніх безпекових договорів США з Японією та Південною Кореєю.

    У Politico зазначають, що формальна ратифікація дала б Україні додаткові можливості впливу на Конгрес і сприяла б збереженню стабільної двопартійної підтримки у США.

    Водночас видання підкреслює, що навіть такий сценарій не позбавлений ризиків. Зокрема, нагадується заява Дональда Трампа дорогою на саміт НАТО в Гаазі про те, що «існує багато визначень статті 5». Ця стаття Альянсу була навмисно сформульована так, щоб уникнути автоматичного втягування США у велику війну в Європі.

    На цьому тлі Politico сумнівається, що Вашингтон погодився б на гарантії, які зобов’язували б його до прямого військового втручання в Україні. Особливо з огляду на те, що з 2022 року США фактично блокують шлях України до вступу в НАТО та роблять пріоритетом уникнення прямої участі у війні.

    Додаткову невизначеність створюють і паралельні контакти між США та Росією, які тривають одночасно з європейськими та українськими переговорами. Видання наголошує, що позиція Володимира Путіна у будь-якому разі залишатиметься ключовою.

    Москва, за оцінкою Politico, прагне значно ширшої угоди зі США щодо всієї системи європейської безпеки, що було продемонстровано її початковим 28-пунктним «мирним планом». Водночас Путін не демонструє готовності відмовлятися від своїх максималістських вимог, через що досі незрозуміло, на які компроміси Росія може піти.

    У підсумку видання зазначає, що незалежно від того, наскільки сильними виглядатимуть американські гарантії безпеки для України, їхня реальна ефективність може залежати не лише від юридичних формулювань у США, а й від того, як ці гарантії інтерпретуватиме Москва.

  • BBC назвала фактори, які можуть зупинити агресію Путіна проти України

    BBC назвала фактори, які можуть зупинити агресію Путіна проти України

    Російський диктатор Володимир Путін давно сформувався як жорсткий автократ і майстер міжнародних маніпуляцій. Однак, як пише BBC, існують реальні фактори, які здатні вплинути на його рішення продовжувати війну проти України — попри те, що нинішню дипломатичну ситуацію Кремль сприймає як сприятливу для себе.

    Путін переконаний, що позиція Вашингтона змінюється на його користь після перемоги Дональда Трампа на виборах у США. Це, а також локальні успіхи російської армії на полі бою, лише посилює його впевненість у доцільності максималістичних вимог: визнання окупованих територій, відмова України від членства в НАТО та скорочення її армії. На думку деяких аналітиків, поки Кремль не бачить загрози своїм планам, мотивації до переговорів у нього немає.

    Один з можливих сценаріїв, на який звертає увагу BBC, полягає в тому, що Трамп може спробувати змусити Україну погодитися на перемир’я на невигідних умовах. Йдеться про потенційні територіальні поступки та відсутність гарантій безпеки. У разі відмови він натякав, що може скоротити підтримку Києва, зокрема й доступ до критично важливої американської розвідки, яка допомагає виявляти російські безпілотники та планувати удари по військових об’єктах РФ.

    Паралельно Європа шукає власні варіанти впливу на ситуацію. Під егідою так званої «коаліції охочих» там обговорюють ідею створення міжнародних військових сил для стримування можливих нових наступів Росії, а також ширші фінансові зобов’язання щодо відновлення України. Ряд західних експертів вважає, що Європа могла б активніше долучатися до захисту українського повітряного простору, зокрема через розширення «Європейського повітряного щита», щоб захистити західні регіони країни.

    Деякі пропозиції — наприклад, розміщення європейських військових підрозділів на заході України для зняття навантаження з української армії — поки що не знаходять підтримки урядів ЄС. Причина традиційна: побоювання прямого зіткнення з Росією або ескалації конфлікту. Попри це, як наголошує старший науковий співробітник Chatham House Кейр Джайлз, Захід має перестати керуватися логікою страху:

    «Єдине, що напевно зупинить російську агресію, — це присутність достатньо сильних західних сил там, де Росія планує наступ».

    Не менш помітним фактором залишаються санкції. Російська економіка працює під значним тиском: інфляція сягає 8%, ключова ставка тримається на рівні 16%, реальні доходи падають. Аналітики зазначають: ресурсів для тривалої війни у Кремля менше, ніж у 2022 році. Однак саме санкційні обмеження РФ вдається частково компенсувати — зокрема, за допомогою «тіньового» експорту нафти через незареєстровані танкери.

    Важливим інструментом стало б рішення Європейського Союзу використати заморожені російські активи. Йдеться приблизно про 200 мільярдів євро, які можуть стати підґрунтям «репараційного кредиту» Україні. Єврокомісія вже пропонувала план залучення 90 мільярдів протягом двох років, однак остаточного рішення немає — ЄС усе ще вагатиметься.

    Що стосується самої України, то, за даними BBC, країна могла б реалізувати більший мобілізаційний потенціал. Українська армія залишається однією з найсильніших і найтехнологічніших у Європі, але майже чотири роки війни призвели до виснаження особового складу та збільшення випадків самовільного залишення частин. Додатковим фактором стримування Росії стало б нарощування виробництва або імпорт ракет великої дальності — тим більше, що Україна вже помітно активізувала удари по цілях у глибокому тилу РФ.

    Втім, як наголошує аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень Мік Райан, навіть це не є вирішальним:

    «Глибокі удари надзвичайно важливі, але самі по собі вони не змусять Путіна сісти за стіл переговорів».

    Окремою змінною лишається Китай. Кремль суттєво залежить від постачання китайських товарів подвійного призначення, а Сі Цзіньпін — один із небагатьох світових лідерів, думку яких Путін реально враховує. Якщо Пекін вирішить, що війна більше не відповідає його стратегічним інтересам, це може стати одним із найпотужніших впливів на поведінку Кремля.

    Таким чином, BBC підсумовує: рішення Путіна продовжувати війну формуються під впливом багатьох чинників — від позиції США й європейської рішучості до економічного тиску та ролі Китаю. Але жоден з цих елементів поки не став критичним для змін у Кремлі, що й дозволяє Росії вести війну далі.

  • США пропонують Києву поступитися Донбасом для миру, але військові можуть не виконати наказ

    США пропонують Києву поступитися Донбасом для миру, але військові можуть не виконати наказ

    Донбас став головним об’єктом геополітичного торгу після того, як президент США Дональд Трамп розпочав спробу швидкого укладання мирної угоди з Росією. За інформацією The Times, Вашингтон намагається переконати Київ погодитися на передачу Москві всієї території Донбасу, щоб до Різдва оголосити припинення вогню.

    Регіон зазнав найбільших руйнувань і людських втрат після вторгнення Росії у 2014 році та подальшого масштабного наступу 2022-го. Особливо трагічною стала доля Маріуполя, де, за словами президента Володимира Зеленського, російські бомбардування вбили щонайменше 20 тисяч мирних жителів.

    За даними ЗМІ, Кремль не розглядає можливість припинення бойових дій без повного виведення українських військ із Донбасу, включно з укріпленими містами Краматорськ і Слов’янськ. Трамп, зі свого боку, розраховує завершити війну до Різдва і дає Києву лічені дні для відповіді щодо територіальних поступок.

    Конституція України не дозволяє передавати території без загальнонаціонального референдуму, який провести під час війни практично неможливо. Однак формально референдум не знадобився б, якби влада просто наказала військам відійти з регіону. Саме цей сценарій, як зазначає видання, викликає найбільше занепокоєння серед українських експертів.

    Аналітик фонду “Повернись живим” Микола Бєлєсков вважає, що частина військових могла б не виконати наказ про відступ, що створює ризики внутрішньої дестабілізації. Він наголошує, що вимога піти без бою для багатьох захисників буде сприйматися як національне приниження. За його словами, бої за Краматорськ і Слов’янськ можуть коштувати Росії десятків тисяч життів, і відступ без спротиву матиме серйозні наслідки для оборони України у майбутньому.

    Бєлєсков також попереджає, що навіть передача Донбасу навряд чи зупинить агресію Кремля. На думку експерта, Москва прагне не лише територій, а й зміни політичного курсу Києва, недопущення вступу України до НАТО та обмеження її армії. Тому будь-які “мирні плани”, що передбачають поступки, можуть бути використані Росією для подальшого наступу.

    Позиції Зеленського у переговорах ускладнені внутрішньою ситуацією. Після корупційного скандалу, що призвів до відставки керівника Офісу президента Андрія Єрмака, західні партнери уважно стежать за стабільністю в українській владі. Попри це, як пишуть ЗМІ, жодних сигналів про зміну переговорної позиції Києва не надходило. Політолог Володимир Фесенко зазначає, що політичний вплив Єрмака був значно меншим, ніж вважали.

    Окремим пунктом американського плану є проведення в Україні президентських виборів протягом 100 днів. Трамп заявив, що затримка з виборами означає “відсутність демократії”, але Зеленський наполягає, що голосування можливе протягом 60–90 днів за умови належної безпеки та підтримки партнерів.

    Колишній прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов, який нині живе в еміграції, вважає, що Путін одержимий ідеєю повного контролю над Донбасом і прагне домогтися міжнародного визнання своїх завоювань. Він переконаний, що для російського президента це питання демонстрації сили та недопущення враження слабкості.

    За оцінками експертів, тиск на Україну з вимогами територіальних поступок не припиняється, проте такі умови несуть в собі ризики як для безпеки держави, так і для єдності суспільства. Москва ж продовжує наполягати на сценарії, який означав би фактичну капітуляцію Києва на сході.

  • Президент Чехії закликав НАТО діяти жорсткіше та готуватися збивати російські літаки

    Президент Чехії закликав НАТО діяти жорсткіше та готуватися збивати російські літаки

    Президент Чехії, колишній голова Військового комітету НАТО та генерал у відставці Петр Павел заявив, що перемога Росії у війні проти України стала б стратегічною поразкою всього Заходу. Про це він сказав в інтерв’ю The Sunday Times, яке він дав у Празькому замку — місці, де у 1939 році Гітлер проголосив «протекторат Богемії та Моравії». Такий символізм дозволив йому провести історичні паралелі з подіями перед Другою світовою війною.

    Павел порівняв нинішню поведінку деяких західних столиць із політикою умиротворення, яка у 1938 році завершилася Мюнхенською угодою та подальшою окупацією Чехословаччини. Він застеріг, що нинішні розмови про можливі таємні переговори між США та Росією, у тому числі про передачу українських територій, небезпечно нагадують події перед світовою катастрофою.

    «Якщо ми дозволимо Росії вийти з цього конфлікту переможцем, ми всі програємо», — наголосив чеський лідер.

    Павел провів чітку історичну аналогію між тим, як нацистська Німеччина виправдовувала анексію Судет «захистом німецької меншини», та російською пропагандою про «захист російськомовних».

    «Той самий наратив використовує Володимир Путін», — заявив президент Чехії.

    Він упевнений, що Захід не зраджує Україну так, як колись зрадив Чехословаччину, однак демонструє «небажання захищати принципи, які нібито відстоює».

    Павел різко розкритикував реакцію НАТО на систематичні порушення повітряного простору російськими літаками та дронами.

    «Порушення є навмисними й добре спланованими… Росія тестує нашу рішучість», — сказав він.

    На його думку, Альянс має бути готовий до жорсткіших заходів — включно зі збиттям російського літака або безпілотника, якщо це стане необхідним.

    «Настане момент, коли нам доведеться діяти рішучіше. Росія не дозволить повторних порушень свого повітряного простору. І ми повинні зробити те саме», — заявив він.

    Після можливого повернення Дональда Трампа до Білого дому європейські лідери дедалі більше занепокоєні можливою зміною американської політики щодо НАТО. Павел попереджає, що Європа повинна бути здатною компенсувати відхід США у сфері розвідки, логістики та командування.

    Він пропонує створити «європейську опору НАТО» — систему, в якій командні посади розподілялися б між США та європейськими країнами, що дозволило б оперативно передавати командування у разі американської відсутності.

    Павел визнає, що після завершення війни Європа потребуватиме нового безпекового договору з Москвою, подібного до Гельсінкських угод 1975 року. Проте він наголошує: жодних переговорів до того часу, поки Росія не припинить агресію, не визнає територіальний суверенітет усіх держав та не погодиться на обмеження власної військової експансії.

    «Ми просто не можемо дозволити Україні програти», — наголосив він.

    Говорячи про глобальні виклики, Павел охарактеризував Китай як «системного суперника», який прагне стати світовим гегемоном за рахунок зростання військової та економічної сили. Європа, вважає він, повинна створити реальну противагу.

  • Статус окупованих територій визначить, хто заплатить за відновлення України – Reuters

    Статус окупованих територій визначить, хто заплатить за відновлення України – Reuters

    «Мирний план» для України, який передбачає відсутність деокупації й фактичне закріплення окупованих Росією територій, може дорого обійтися Європейському Союзу та створити тривалий період невизначеності. Про це пише оглядач Reuters П’єр Бріансон, оцінюючи можливі наслідки такого сценарію для регіону.

    За словами Бріансона, головний виклик полягає в тому, чи погодиться Кремль коли-небудь віддати Україні заморожені російські резерви — близько 300 мільярдів доларів, розміщених у США, Великій Британії, Японії та Європі. Саме ці кошти, на думку багатьох урядів ЄС, мали б стати ключовим джерелом фінансування відновлення.

    Проте якщо Москва на це не піде, основний тягар ляже на Європу. «Замість того, щоб Росія взяла на себе половину витрат, відмовившись від своїх заморожених резервів, союзникам України, можливо, доведеться взяти на себе більшу частину тягаря», — зазначає оглядач.

    Світовий банк нагадує, що відновлення України потребує участі іноземних урядів, міжнародних інституцій і приватних інвесторів. Але саме приватний сектор не братиме участі в інвестиціях, поки статус територій лишається невизначеним, а ризик повторної війни — занадто високим. Це означає, що фінансовий тягар ще довго залишатиметься на плечах партнерів.

    До війни на Донеччину і Луганщину припадало близько 15% ВВП України. Втрата цих регіонів і невизначеність щодо їхнього статусу робить відновлення економіки довгим і складним процесом.

    Крім того, ЄС доведеться фінансувати повернення й адаптацію українських біженців, забезпечувати їхнє навчання та соціальну підтримку, а також допомагати тисячам військових, які повернуться до цивільного життя.

    Порушення територіальної цілісності ускладнює і можливий вступ України до ЄС. Поки міжнародний статус окупованих регіонів «підвішений», шлях до членства матиме суттєві політичні й юридичні перешкоди.

    Бріансон попереджає, що навіть умовний «мир» не означатиме зниження ризиків для Заходу. Навпаки — європейські країни можуть бути змушені збільшити оборонні витрати швидше, ніж планують.

    «Інвестори, чиї акції європейських оборонних компаній впали на 5% після оголошення першого “мирного” плану Трампа, схоже, не розуміють, що Україна — не єдиний пункт призначення європейської зброї. Зростання оборонних бюджетів у регіоні має витрачатися на підготовку до потенційного конфлікту з Росією», — пише він.

    Окреме занепокоєння — можливе зняття частини американських санкцій проти РФ у разі перемир’я. Це дозволить російській економіці відновитися і направити ресурси на подальше переозброєння.

    Видання The Atlantic припускає, що «мирний план» Вашингтона може бути тактичним ходом для зниження вимог Москви. Утім у Європі ставляться до цієї ідеї з помітним скепсисом, побоюючись довготривалої нестабільності.

    Водночас глава Офісу президента Андрій Єрмак наголосив: Україна не відмовиться від своїх територій в обмін на мир.