Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан 7 серпня підписали у Мецці масштабну угоду про взаємну оборону, яка може суттєво змінити архітектуру безпеки на Близькому Сході та в ширшому мусульманському світі. Головний принцип документа нагадує статтю 5 Північноатлантичного договору: збройний напад на одну з трьох держав розглядатиметься як напад на всіх учасників пакту.
Так звана Мекканська спільна оборонна угода була підписана за участі саудівського кронпринца і прем’єр-міністра Мохаммеда бін Салмана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та прем’єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа. Сторони заявили, що її мета — посилення спільного стримування, поглиблення оборонної співпраці та зміцнення стабільності в регіоні.
Саме формула колективної оборони робить домовленість значно важливішою за звичайний меморандум про військове співробітництво. Водночас повний текст пакту поки не оприлюднений, а тому невідомо, які конкретно військові дії буде зобов’язана здійснити кожна зі сторін у разі нападу на одного з партнерів.
Турецький посадовець, якого цитує Reuters, наголосив, що угода має виключно оборонний характер і не спрямована проти конкретної країни. За його словами, вона також не скасовує чинних двосторонніх чи багатосторонніх зобов’язань її учасників і залишається відкритою для приєднання інших держав регіону.
Чому ця угода настільки важлива
Склад учасників сам по собі робить новий формат безпрецедентним.
Туреччина має одну з найбільших армій НАТО — за чисельністю вона поступається в Альянсі лише Сполученим Штатам. Анкара також володіє потужною оборонною промисловістю, виробляючи безпілотники, ракети, бронетехніку, кораблі та інші види озброєння.
Пакистан є єдиною мусульманською державою, яка офіційно володіє ядерною зброєю. Країна має одну з найбільших армій світу та розвинену ракетну програму.
Саудівська Аравія, своєю чергою, є найбільшою політичною та економічною силою Перської затоки, одним із провідних експортерів нафти у світі й державою, на території якої розташовані Мекка і Медина — два найсвятіші міста ісламу.
Об’єднання саме цих трьох держав означає появу формату, який поєднує фінансові ресурси Ер-Ріяда, військово-промислові можливості Анкари та ядерний статус Ісламабада.
При цьому Reuters окремо наголошує: у тексті та офіційних поясненнях немає положень про створення спільного ядерного механізму чи поширення пакистанської ядерної парасольки на партнерів. Тому говорити про «ядерний союз» наразі немає підстав.
Пакт з’явився не на порожньому місці
Нова тристороння угода стала результатом майже року переговорів і фактично розширила вже існуючу систему військових домовленостей.
Ще 17 вересня 2025 року Саудівська Аравія та Пакистан уклали двосторонню Strategic Mutual Defence Agreement. Вона вже містила принцип, за яким агресія проти однієї держави вважається агресією проти обох.
Навесні 2026 року ця домовленість перейшла у практичну площину. У квітні пакистанські військові прибули на авіабазу короля Абдулазіза в Саудівській Аравії в межах двосторонньої угоди. До складу сил входили винищувачі та літаки забезпечення ВПС Пакистану, а офіційною метою називалося підвищення оперативної готовності та координації двох армій.
Паралельно Саудівська Аравія різко активізувала оборонний діалог із Туреччиною.
Після візиту Ердогана до Ер-Ріяда у лютому 2026 року сторони домовилися активізувати наявні угоди у сфері оборони та посилити військову співпрацю.
Таким чином, Мекканський пакт фактично зв’язав між собою вже наявні двосторонні механізми.
Війна з Іраном прискорила процес
Головним каталізатором домовленості стала різка ескалація на Близькому Сході.
Reuters пов’язує укладення пакту з війною, яка почалася після американсько-ізраїльських ударів по Ірану та подальших ударів Тегерана і його союзників по державам Перської затоки. Саудівська Аравія та інші країни регіону зіткнулися з атаками на інфраструктуру, судноплавство та енергетичні маршрути.
У квітні лідери країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки окремо обговорювали іранські атаки на країни GCC та Йорданію й необхідність створення довгострокової системи регіональної безпеки.
Додатковим фактором стали єменські хусити. У день підписання угоди Associated Press повідомляло про нове загострення: удари хуситів зачепили єменську провінцію Маріб і саудівський регіон Наджран, де були поранені люди.
Для Ер-Ріяда це особливо болісне питання. Саудівська економічна модель значною мірою залежить від стабільного експорту нафти, безпеки портів, танкерних маршрутів і великих інфраструктурних проєктів.
Будь-яка тривала війна в Перській затоці безпосередньо загрожує цим планам.
Це «мусульманське НАТО»?
Після появи угоди в міжнародних медіа та експертному середовищі вже з’явилися порівняння з «ісламським НАТО».
Таке визначення виглядає ефектно, але поки є передчасним.
НАТО має постійні військові структури, інтегроване командування, спільне оборонне планування, визначені процедури консультацій та десятиліттями відпрацьовані механізми взаємодії.
Щодо нової тристоронньої угоди таких деталей поки немає.
Відомо лише, що вона містить принцип колективної оборони та передбачає поглиблення військового співробітництва. Чи з’явиться постійний секретаріат, спільне командування, інтегрована система ППО або регулярні об’єднані сили — офіційно не повідомлялося.
Тому наразі правильніше говорити про новий регіональний оборонний пакт, а не про повноцінний аналог НАТО.
Туреччина опинилася в особливій позиції
Участь Анкари робить домовленість ще цікавішою.
Туреччина залишається членом НАТО і юридично вже має колективні гарантії безпеки за статтею 5 Вашингтонського договору.
Одночасно Анкара створює додатковий оборонний механізм із двома державами, які до НАТО не входять.
Турецька сторона саме тому окремо підкреслює, що нова угода не замінює і не скасовує чинних міжнародних зобов’язань.
Фактично Туреччина отримує можливість бути містком між євроатлантичною системою безпеки та новою мережею регіональних союзів.
Чому Саудівська Аравія шукає нових партнерів
Окремий підтекст угоди — дедалі більші сумніви країн Перської затоки щодо того, чи може їхня безпека й надалі майже повністю спиратися на США.
Протягом десятиліть основою оборони Саудівської Аравії були американські системи озброєння, військові бази та стратегічне партнерство з Вашингтоном.
Але затяжні кризи в регіоні та нові удари змушують Ер-Ріяд диверсифікувати свої гарантії.
Reuters прямо вказує на прагнення трьох держав зміцнити власну регіональну безпекову конструкцію в умовах напружених відносин і перевантаженості традиційної американської системи союзів.
Це не означає розриву із США. Усі три держави мають важливі відносини з Вашингтоном, а Туреччина взагалі є членом НАТО.
Але новий пакт показує: регіональні столиці більше не хочуть залежати лише від одного зовнішнього гаранта.
Пакистан отримує нову роль далеко за межами Південної Азії
Для Ісламабада угода відкриває можливість значно посилити геополітичний вплив.
Традиційно пакистанська безпекова політика була зосереджена насамперед на Індії та Афганістані.
Тепер країна дедалі активніше вбудовується у систему безпеки Близького Сходу.
Водночас це створює чутливе питання для Індії, яка має стратегічні відносини і з Саудівською Аравією, і з ОАЕ.
Саме положення «напад на одного — напад на всіх» неминуче викликає питання, як воно застосовуватиметься у випадку можливої нової індійсько-пакистанської військової кризи.
Офіційні пояснення поки не дають відповіді на це питання. Турецька сторона лише наголошує, що пакт спрямований на оборону та не створений проти конкретної держави.
Угода відкрита для інших держав
Ще одна принципова деталь — новий формат не обмежується трьома засновниками.
За словами турецького посадовця, до угоди можуть приєднатися інші країни регіону.
Якщо це станеться, нинішній трикутник Анкара–Ер-Ріяд–Ісламабад може перетворитися на значно ширший безпековий блок.
Саме тому найбільше значення матимуть наступні місяці: чи залишиться Мекканська угода політичним сигналом, чи отримає постійні військові механізми, спільні навчання, обмін розвідданими, координацію ППО та реальне оборонне планування.
Голова саудівського Gulf Research Center Абдулазіз Сагер, якого цитує Reuters, звернув увагу саме на це: символізм зустрічі трьох великих мусульманських держав уже є значним, але справжній геополітичний ефект залежатиме від того, чи буде формат інституціоналізований і наповнений конкретною співпрацею.
Поки ж факт залишається безпрецедентним: країна з ядерною зброєю, друга за чисельністю армія НАТО та найбільша держава Перської затоки формально домовилися вважати напад на будь-яку з них нападом на всіх. На тлі найбільшої за десятиліття нестабільності на Близькому Сході це може стати початком значно глибшого переформатування регіональної системи безпеки.
