Позначка: кадровий ресурс

  • Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених уже в ЗСУ: як працює механізм добровільної служби

    Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених уже в ЗСУ: як працює механізм добровільної служби

    В Україні вже понад 12 тисяч колишніх ув’язнених долучилися до лав Збройних сил України у межах спеціального механізму, який дозволяє окремим категоріям засуджених добровільно піти на військову службу в обмін на звільнення від покарання. Про це повідомив заступник міністра юстиції Євген Пікалов, передає українські ЗМІ.

    Йдеться про програму, яка почала діяти у 2024 році та стала одним із інструментів поповнення війська в умовах повномасштабної війни. За словами представників Міністерство юстиції України, держава залучає виключно добровольців, а сам процес відбору є багатоетапним і жорстко регламентованим. Щомісяця розглядається близько 1500 заяв від засуджених, які бажають вступити до армії.

    Середній вік кандидатів становить 30–35 років, що свідчить про достатній фізичний ресурс для служби. Водночас участь у програмі суворо обмежена: до неї допускаються переважно особи, засуджені за нетяжкі злочини. Особи, які вчинили тяжкі насильницькі правопорушення або злочини проти національної безпеки, не можуть брати участь у цій ініціативі.

    Перед тим як потрапити до війська, кандидати проходять кілька рівнів перевірки. Зокрема, йдеться про медичне обстеження, психологічну оцінку та фізичну підготовку. Такий підхід покликаний мінімізувати ризики як для самих військових, так і для підрозділів, у які вони потрапляють. Лише після успішного проходження всіх етапів відбору укладається контракт, і добровольці проходять базову військову підготовку.

    Після навчання їх направляють до підрозділів ЗСУ, де вони виконують бойові або тилові завдання нарівні з іншими військовослужбовцями. При цьому термін служби для таких бійців відповідає невідбутій частині їхнього покарання. Якщо військовий отримує поранення або після завершення воєнного стану, він може бути повністю звільнений від подальшого відбування покарання.

    У Мін’юсті наголошують, що колишні засуджені мають такі ж права на грошове забезпечення, як і інші військові. Вони отримують зарплату, передбачену для відповідних посад у ЗСУ, а також можуть підтримувати зв’язок із родинами. Водночас для цієї категорії військовослужбовців передбачено посилений контроль. Зокрема, вони не мають права самовільно залишати зону виконання бойових завдань.

    Програма вже продемонструвала суттєве зростання. Якщо раніше повідомлялося про приблизно 9,5 тисячі добровольців із числа засуджених, то станом на квітень 2026 року ця цифра перевищила 12 тисяч. Серед них є і жінки, хоча їхня частка залишається відносно невеликою.

    Запровадження такого механізму викликало активну дискусію в суспільстві. З одного боку, це можливість для засуджених отримати другий шанс і довести свою лояльність державі. З іншого — питання безпеки, дисципліни та морально-етичних аспектів залишаються предметом обговорення серед експертів.

    Фактично Україна застосовує модель, яку в різні історичні періоди використовували й інші країни під час воєн. Водночас український підхід відрізняється тим, що участь є виключно добровільною, а відбір — значно жорсткішим. Це дозволяє уникнути масового залучення людей без належної підготовки або мотивації.

    В умовах тривалої війни кадрове забезпечення армії залишається одним із ключових викликів. Саме тому держава шукає різні способи залучення людського ресурсу, не знижуючи при цьому вимог до якості підготовки військових. Програма для засуджених стала одним із таких інструментів, який, за оцінками уряду, вже демонструє результат.

    Водночас у Міністерство юстиції України підкреслюють, що цей механізм не є масовою практикою і не може замінити стандартні процедури мобілізації. Його головна мета — дати можливість тим, хто цього хоче, змінити своє життя та зробити внесок у захист країни.

    Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених, які вже служать у ЗСУ, стали частиною ширшого процесу трансформації української армії в умовах війни. І хоча ця практика залишається дискусійною, вона демонструє прагнення держави використовувати всі доступні ресурси для зміцнення обороноздатності країни.

  • 300 тисяч поза строєм: військовий пропонує радикально змінити підхід до СЗЧ і повернути досвідчених бійців у ЗСУ

    300 тисяч поза строєм: військовий пропонує радикально змінити підхід до СЗЧ і повернути досвідчених бійців у ЗСУ

    В Україні дедалі активніше обговорюють проблему самовільного залишення військових частин (СЗЧ) і її вплив на обороноздатність країни. За оцінками військових, кількість таких випадків може сягати сотень тисяч, і ця цифра вже виходить за межі суто дисциплінарного питання, перетворюючись на стратегічну проблему для армії.

    Військовослужбовець ЗСУ Ілля Шполянський заявив, що держава має переглянути підхід до цієї категорії військових і розглядати їх не як «порушників», а як важливий кадровий ресурс. На його думку, значна частина тих, хто залишив службу, має бойовий досвід і може бути повернута до війська за умови створення адекватних механізмів.

    За словами військового, нинішня система мобілізації та роботи територіальних центрів комплектування (ТЦК) має серйозні недоліки. Він стверджує, що часто мобілізуються люди з обмеженою придатністю, які не можуть виконувати бойові завдання. У результаті вони опиняються у тилових підрозділах, де не мають чітких функцій, але потребують фінансування та забезпечення.

    «Це шлях у нікуди. Держава витрачає великі ресурси на людей, які не можуть бути ефективно використані на фронті», — наголошує Ілля Шполянський.

    Водночас, за його оцінками, існує інша категорія військових — ті, хто самовільно залишив частину після тривалого перебування на службі. Багато з них мають досвід участі у бойових діях, пройшли підготовку і можуть швидко повернутися до виконання завдань. Однак через складну бюрократичну систему їх повернення у стрій фактично заблоковане.

    Однією з ключових проблем він називає перевантаження Державне бюро розслідувань. У прифронтових регіонах, за його словами, розгляд справ щодо СЗЧ може тривати від одного до двох років. Це створює ситуацію, коли військові не мають реальної можливості легально повернутися до служби, навіть якщо вони цього хочуть.

    Експерти зазначають, що проблема СЗЧ дійсно є складною і багатогранною. Вона включає не лише дисциплінарні аспекти, а й питання морального виснаження військових, тривалого перебування на фронті, поранень, психологічного стану та конфліктів у підрозділах. Частина військових залишає службу не через небажання воювати, а через об’єктивні обставини.

    У цьому контексті пропозиції щодо повернення таких військових у стрій набувають особливої актуальності. Ілля Шполянський пропонує запровадити фінансові стимули для діючих військових, які допомагатимуть залучати колишніх бійців назад до підрозділів. Зокрема, йдеться про виплату премій у розмірі близько 50 тисяч гривень за кожного повернутого військовослужбовця.

    На його думку, це буде дешевше та ефективніше, ніж витрачати ресурси на пошук нових мобілізованих, їх навчання та забезпечення. Адже підготовка одного нового бійця потребує значних коштів і часу, тоді як досвідчені військові вже мають необхідні навички.

    Водночас експерти з безпеки застерігають, що впровадження таких механізмів потребує комплексного підходу. Повернення військових із СЗЧ має супроводжуватися чіткими юридичними процедурами, системою реабілітації та оцінкою їхньої придатності до подальшої служби.

    Крім того, важливо розрізняти різні категорії таких військових. Як зазначає Шполянський, є велика різниця між тими, хто залишив частину після кількох років служби, і тими, хто не приступив до виконання обов’язків після навчального центру. У цих випадках підходи до повернення мають бути різними.

    Проблема СЗЧ також має соціальний вимір. Вона впливає на довіру до системи мобілізації, ставлення суспільства до армії та загальну ефективність оборонного сектору. Саме тому її вирішення потребує не лише силових або каральних методів, а й гнучкої політики, яка враховує реалії війни.

    У державних структурах поки що не оголошували про конкретні зміни у підходах до цієї проблеми. Однак тема дедалі частіше піднімається у публічному просторі, що може свідчити про підготовку до реформ у сфері мобілізації та управління кадровим потенціалом армії.

    Дискусія навколо СЗЧ виходить на новий рівень. Замість того щоб розглядати цю проблему виключно як порушення дисципліни, військові пропонують бачити у ній можливість для посилення армії за рахунок повернення досвідчених бійців. Реалізація таких підходів може суттєво вплинути на ефективність ЗСУ в умовах тривалої війни.