Сполучені Штати підтверджують, що надана Україні військова допомога не використовується незаконно, повідомив координатор Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі. Він заявив, що американська сторона не виявила жодних ознак зловживання зі зброєю, переданою Україні, і наголосив на тому, що допомога використовується за призначенням.
“Ми не бачили жодних ознак того, що цього (відповідальності в Україні – ред.) немає, або щоб мала місце широкомасштабна корупція чи зловживання з боку української армії”, – зазначив Кірбі. Він також відзначив позитивні результати прямої взаємодії з українською стороною щодо підзвітності у цьому питанні.
Раніше було повідомлено, що США мають труднощі з фінансуванням нової військової допомоги для України. У Верхній палаті Сенату тривають переговори щодо виділення коштів для України, і голосування за відповідний законопроєкт планується наступного року через відкладені святкові канікули для сенаторів.
Деякі політики, включаючи спікера Палати представників Майка Джонсона, не підтримали ідею продовження роботи Конгресу США для забезпечення додаткових фінансових коштів для України перед Різдвом. Однак в Білому домі вважають, що ця робота має бути виконана, і закликають республіканців не відправлятися додому на свята.
Державний департамент США також спростував інформацію ЗМІ про будь-яку зміну стратегії підтримки України в її протистоянні російській агресії.
Рік 2023-го в Україні завершується під тінню невиконаних сподівань, супроводжуючись тривожними передчуттями наступного року. Поміж них виділяється невдача українського контрнаступу, але також варто відзначити ряд менш помітних, але значущих перемог Збройних Сил України (ЗСУ) на полі бою. Ці успіхи стали особливо цінними, враховуючи їх досягнення в умовах відсутності переваги в повітрі та техніці.
На початку 2023 року Україна входила в рік з витоками обмеженого оптимізму, спричиненого успішними операціями зі звільнення Харківщини і Херсона. Військово-політичне керівництво України та її західні союзники розпочали анонсувати великий контрнаступ і детально описувати плани з викидання окупаційних військ.
Однак реальність виявилась більш жорсткою, коли наступ ЗСУ на південному фронті врізався у могутні оборонні лінії російських сил. Події ще більше ускладнило техногенне лихо – підрив дамби Каховської ГЕС. За експертною думкою, цей інцидент можливо був спрямований на заваду просуванню українських військ і вчинений російськими військовими.
Протягом року активних бойових дій жодна зі сторін не зуміла прорвати оборонні лінії противника. Відзначаючи це, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був змушений оголосити перехід до “позиційної війни” наприкінці осені.
Проте за цей рік обидві сторони можуть зарахувати собі не менше ніж три вдалих та стільки ж неудачних операцій на фронті.
Перемоги України
Розблокування Чорного моря: Операція з блокування територіальних вод в Чорному морі, розпочата Російською Федерацією за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, призвела до серйозних труднощів. Порти та кораблі, як торговельні, так і військові, постраждали від російських ракет та безпілотників, призводячи до зупинення морського експорту, зокрема зерна, з України. У липні 2022 року вдалося розблокувати Чорне море, створивши “безпечний коридор” за посередництва ООН і Туреччини. Але ця угода тривала лише рік, і в липні 2023 російська влада вирішила вийти з неї, загрожуючи атакувати усі кораблі, що направлятимуться в українські порти. Україна вирішила впоратися з цією загрозою самостійно. Морські дрони завдали удачних ударів по російським кораблям і ракетному штабу Чорноморського флоту в Севастополі, змушуючи Кремль зменшити свої амбіції в цьому регіоні. Наприкінці року стали очевидні позитивні результати цих заходів. З супутникових знімків, представлених у грудні, видно, що більшість кораблів Росії, здатних нести ракети “Калібр”, була евакуйована з Криму до Новоросійська. Це дозволило розблокувати морський експорт України. За чотири місяці цим безпечним коридором пройшли 302 кораблі, експортуючи приблизно 10 тонн продукції. Хоча ці показники ще не досягли довоєнного рівня, вони свідчать про кінцевий завершення “тотального домінування російського флоту” в Чорному морі, як підкреслив президент Зеленський.
Поразка російських військ під Вугледаром та звільнення Роботиного і Кліщіївки: В останні дні січня і на початку лютого російська армія, реагуючи на болючі втрати на Харківщині та Херсонщині, розпочала енергійні наступальні операції. Незважаючи на успішні дії біля Бахмуту і Соледару, на південному заході Донеччини, неподалік від містечка Вугледар, російські війська зазнали важкої поразки. Українські сили, сфокусовані в самому населеному пункті, знищили декілька танкових колон противника. Російські війська, головним чином складаючись з морської піхоти Тихоокеанського флоту, намагалися прорватися до міста через відкриту місцевість, але стали жертвами вогню Збройних Сил України або потрапляли на мінні поля. У січні морпіхи РФ зазнали значних втрат і звернулися із заявою про великі втрати до губернатора Приморського краю, де базується 155-та бригада. Перед весною російські атаки втратили свою силу, а Україна, за словами The New York Times, виборола “найбільшу танкову битву” в цьому конфлікті. Ще дві важливі перемоги Збройних Сил України отримано в ході контрнаступу. В Запорізькій та Донецькій областях вдалося зупинити Времіївський виступ противника поблизу Великої Новосілки та прорвати першу лінію оборонних укріплень росіян поблизу Роботиного. Незважаючи на те, що ці операції вимагали значних зусиль і ресурсів ЗСУ, не дозволяючи розширити успіх на окуповані Бердянськ і Мелітополь, вдалося звільнити села Кліщіївка і Андріївка поблизу Бахмуту. Російські війська опинилися у складному становищі, загрожуючи втратити логістичні шляхи між Бахмутом і Горлівкою. Наприкінці року російські війська вирішили перейти в наступ на цих напрямках, спробуючи збалансувати скромні, але важливі успіхи українського контрнаступу.
Стійкість плацдарму на Херсонщині: У середині листопада українська влада підтвердила довгочекані новини, які вже котилися в російських та українських соцмережах – Збройні Сили України успішно захопили плацдарм на лівому березі Херсонської області. Інформація про те, що українські військові періодично перетинали Дніпро та створювали позиції на окупованому росіянами березі, вже не раз з’являлася. Проте, це здебільшого виглядало як короткочасні диверсійні або розвідувальні операції. Створення такого тактичного плацдарму – це крок на зовсім інший рівень. Форсування водяної перешкоди та захоплення позицій на ворожому березі вважається однією з найскладніших військових операцій, і це набуває ще більшого значення, враховуючи умови, в яких українські війська здійснили це досягнення: без повітряного прикриття, без потужного річкового флоту, без переваги в техніці та відсутності понтонних переправ. Інтенсивні обставини, в яких утримується цей плацдарм біля села Кринка, піднімають питання доцільності його утримання. Українські бійці щоденно стикаються з ударами російської авіації, артилерії та вогнеметних систем. Володимир Путін характеризує цей плацдарм як “пастку” для українців, водночас західні ЗМІ висловлюють думку про “рішення, що самі себе руйнують” українського командування. Незважаючи на це, Україна продовжує тримати контроль над цією обмеженою територією на березі Дніпра, очікуючи на відповідний момент для розширення плацдарму та наступу в глибину окупованої Херсонщини.
Поразки України
Неудача контрнаступу: Той факт, що український контрнаступ не досяг поставлених цілей, визнають як військове, так і політичне керівництво України. Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний зауважив, що попередні прогнози передбачали глибокий прорив від ЗСУ та досягнення Азовського узбережжя. Проте, реальна ситуація на полі бою виявилась значно відмінною.
“Якщо взяти за основу підручники НАТО та математичні розрахунки, які ми проводили під час планування контрнаступу, то 4 місяці, фактично, недостатньо для досягнення цієї мети – дійти до Криму, провести операції в Криму, повернутися і знову вийти туди і назад”, – зауважив головнокомандувач.
Замість прориву на 80 км, українські війська змогли лише прорвати виступ приблизно на 15-17 км поблизу Роботиного. Протистоячи другій лінії російської оборони біля Токмака, вони не зуміли подолати її до настання осінньої непогоди. Проблемам також сприяли відсутність готових резервів, відсутність переваги в повітрі, недостаток засобів ППО та спецтехніки для розмінування.
Недоліки української сторони включали відсутність далекобійних засобів ураження, а отримані від США касетні боєприпаси надходили занадто пізно та у обмеженій кількості.
Російський головнокомандувач Валерій Герасімов, коментуючи відхилення українського наступу, показав карту, на якій вказано, що план ЗСУ передбачав одночасні атаки з боку Херсону та Запоріжжя. Здається, що цей план був скоригований російськими військовими, які в червні підірвали дамбу Каховської ГЕС, затопивши значні території Херсонщини і відклавши можливість форсування Дніпра на кілька місяців.
Втрата Бахмуту: Події, які обидві сторони прозвали “Бахмутською м’ясорубкою”, тривали майже 8 місяців і завершилися втратою міста. Вже восени 2022 року загони найманців ПВК “Вагнер” наблизились до меж Бахмуту.
В січні вони знайшли слабкий пункт і прорвали українську оборону в Соледарі. Це стало початком рішучої фази “бахмутської різанини”.
Протягом майже 4 місяців українські сили тримали місто, опинившись в напівоточенні. ЗСУ змушені були користуватися лише однією дорогою для постачання, яка залишалася під вогнем ворога.
У березні і квітні “вагнерівці” прорвались в житлові квартали Бахмуту, перетворюючи війну в міське середовище. Місто було фактично знищено постійними артилерійськими та авіаційними ударами РФ.
У таких умовах українські війська поступово відступили на західні околиці міста. Лідер “Вагнера” Євгеній Пригожин оголосив про повне захоплення Бахмуту 20 травня.
Українська влада так і не визнала цього, продовжуючи стверджувати, що деякі околиці міста залишаються під контролем. Втрата Бахмуту визнається поразкою України, не лише через втрату стратегічного промислового міста, але й через сумніви щодо доцільності тривалої оборони.
За інформацією західних ЗМІ, ідея тримати “фортецю Бахмут” до кінця належала Зеленському, водночас головнокомандувач Залужний був проти цього рішення.
Позитивною стороною в цій ситуації може бути те, що після “бахмутської м’ясорубки” і величезних втрат, приватна військова компанія “Вагнер” практично припинила своє існування. І через 3 місяці після битви загинули командир “вагнерівців” Дмитро Уткін і власник ПВК Пригожин у загадковій авіакатастрофі.
Напівоточення Авдіївки: На закінчення 2023 року український гарнізон у місті Авдіївка зазнає надзвичайно важких випробувань, знаходячись фактично в напівоточенні. “Коридор” для постачання Збройних Сил України або можливого виводу гарнізону обмежується лише 5-7 км.
Російська армія розпочала потужний наступ на Авдіївку 10 жовтня. Бронетанкові колони здійснювали атаки одночасно зі східного, південного і північного флангів, залучаючи до операції приблизно 40-50 тисяч військових, підтриманих артилерією, бронетехнікою і авіацією.
Несприятливою є та обставина, що просування російських сил навколо Авдіївки не можна вважати стрімким. Протягом майже 2 місяців їм вдалося просунутися лише на кілька кілометрів, перетнути оборонний рубіж у вигляді залізничної лінії на півночі і захопити частину “Авдіївської промки” на сході.
За даними західних експертів, російські війська захопили приблизно 11 кв. км території, та понесли втрати у 13 тисяч бійців і сотнях одиниць техніки. Український гарнізон у Авдіївці залишається в складних умовах, особливо на фоні майже повного зруйнування місцевого коксохімічного заводу від щоденних обстрілів, армія РФ наближається до його території.
Бої за село Степове на північному заході Авдіївки тривають, і їхні результати можуть визначити долю українських військ, перебуваючи в ризикованому становищі. Захоплення Росією цього села може призвести до повного оточення українських сил та перерізання їхніх шляхів постачання.
В умовах такої несприятливої обстановки українські та міжнародні військові експерти все частіше ставлять під сумнів доцільність утримання Авдіївки за будь-яку ціну. Однак офіційний Київ на даний момент стверджує, що не має наміру відступати із своїх територій.
Члени Ради безпеки ООН осудили “жахливі напади” Росії на Україну та вимагають негайного припинення агресії. Вечірнє термінове засідання Радбезу ООН відбулося за проханням України та ще близько 30 країн-членів ООН через найбільший обстріл ракетами, який здійснила Росія.
Офіційні джерела повідомляють про втрати внаслідок російських ударів, де використано 158 одиниць озброєння, включаючи 122 ракети і 36 безпілотників. Зазначено, що напад стався по численних українських містах, включаючи Київ, Львів, Одесу, Харків, Херсон і Дніпро, внаслідок чого загинули 31 мирний житель, а понад 160 осіб отримали поранення.
Польща також повідомила про можливий проліт російської ракети через її повітряний простір перед поверненням в Україну. Мальта висловила вимогу до Росії “негайно припинити всі військові дії” та “повністю вивести всі свої сили”.
Мохамед Халед Хіярі, помічник Генерального секретаря ООН з питань Близького Сходу, Азії та Тихого океану, на засіданні Радбезу ООН повідомив, що Росія знову здійснила напади на цивільну інфраструктуру в Україні. Серед об’єктів, які постраждали, – житлові будинки, школи, пологові будинки, дитячі садки, парки, метро та ТРЦ, а також енергетична інфраструктура. У результаті пошкодження електромереж в декількох регіонах відбулося відключення електроенергії.
“Напади на цивільне населення і інфраструктуру порушують міжнародне гуманітарне право, вони неприпустимі і повинні бути негайно припинені”, – наголосив Хіярі. Він висловив сум за трагедією, яка розгортається в Україні, та відзначив, що українці знову вимушені стикатися зі страхом та руйнуванням своїх домів під час свят.
Хіярі нагадав про засуджуючу позицію Генерального секретаря ООН Антоніу Ґутерріша, який раніше вимагав негайного припинення ракетних та безпілотникових атак Росії на Україну. За його словами, військові дії Росії призвели до великої кількості жертв серед цивільного населення.
Представник Албанії при ООН осудив Росію за свідоме знищення цивільних об’єктів та спробу підкорення українців. Він вважає, що в Кремлі намагаються піддати націю та продовжують завдавати більше болю тим, на кого нападали в останні два роки.
Представниця Мальти вимагала від Росії негайно припинити всі військові дії та повністю вивести свої сили з України в межах міжнародно визнаних кордонів. Вона також нагадала про постійний ракетний обстріл Росією України та висловила підтримку права України на самозахист згідно зі статутом ООН.
Представник Китаю висловив заклик до сторін конфлікту позитивно відреагувати на заклики міжнародного співтовариства до миру та розширити спільну мову для негайного припинення війни.
Представники США, Великої Британії, Франції, Японії та Європейського Союзу однозначно визначили Росію як агресора і висловили підтримку Україні в захисті від агресії. Вони відкинули ідею “обох сторін конфлікту” і підкреслили необхідність припинення російської агресії та відведення всіх сил з України.
Американський дипломат нагадав, що Рада Безпеки ООН раніше визначила, що напади на цивільну інфраструктуру є грубим порушенням міжнародного права та міжнародного матеріального права, і винних було призначено притягнути до відповідальності.
“Сполучені Штати підтримують Україну і продовжать закликати до відповідальності за злочини російських посадових осіб і військ проти народу України. Ми не залишимо без захисту хоробрий народ України, який сьогодні бореться за свою свободу, за свою країну та цінності та принципи, викладені в Статуті ООН”, – заявив представник США.
Британська представниця при ООН, Барбара Вудворд, відзначила, що російські атаки, хоч і щоразу шокуючі, вписуються в давно відомий сценарій, коли ракети, дрони та артилерія направлені проти мирного населення.
Представниця Великої Британії наголосила, що без українських систем протиповітряної оборони, підтриманих міжнародним співтовариством, кількість жертв стала б набагато вищою. Вона підкреслила готовність своєї країни продовжувати підтримувати українські військові, надсилаючи сотні ракет для поповнення запасів систем протиповітряної оборони, що захищають Україну від російських атак.
Представник Європейського Союзу, присутній на засіданні Ради Безпеки ООН, обіцяв надавати допомогу відновленню України після російських атак та активізувати гуманітарну допомогу та підтримку цивільного захисту, а також забезпечити стійкість її енергетичного сектору протягом зими.
Представник Росії продовжував висловлювати обвинувачення в адресу України, називаючи її керівництво “хунтою” та “нацистами”. Звинувачуючи Україну в руйнуванні цивільних об’єктів, він стверджував, що російські атаки спрямовані лише на військову інфраструктуру, а всі руйнування та жертви серед цивільного населення винні українським системам протиповітряної оборони.
Представник України при ООН, відзначаючи присутність представників “путінського режиму”, визнавав їхню дієздатність та зазначав, що довіра до Ради Безпеки ООН піддається підірванню через їхню присутність.
Кислиця зауважив, що Росія не проявляє наміру завершити війну, і кремлівський режим діє в єдності з російським суспільством, яке вважається «промитим мізками». За його словами, російське суспільство наповнене ненавистю до більшості світу, включаючи Україну, і відмовляється від політики умиротворення.
Кислиця вказав, що доки у Росії є ресурси, вони будуть продовжувати агресивні напади на Україну, спрямовані не лише на країну, але й на глобальну архітектуру безпеки та міжнародний порядок, які базуються на Статуті ООН. Представник України закликав міжнародну спільноту обмежити можливості Росії виробляти зброю, фінансувати військову агресію та становити загрозу світовому порядку.
Останніми тижнями західні офіційні особи та аналітики попереджали, що Росія може збільшити кількість масованих ударів протягом зими, сподіваючись подолати опір українців, після того як зменшила кількість ударів крилатими ракетами протягом попередніх місяців для створення запасів. Це призвело до «наймасштабнішої повітряної атаки» вночі на 29 грудня, зазначив командувач ВПС Микола Олещук.
Триває повномасштабна війна Росії проти України, і зараз вона вже входить у свій третій рік. Лінія фронту за останні місяці майже не зазнала змін, і питання про те, чи може хід конфлікту змінитися у 2024 році, залишається в центрі уваги. Президент України Володимир Зеленський визнав, що весняний наступ не приніс того успіху, якого він сподівався, і на даний момент Росія утримує близько 18% території країни.
Запитали думки трьох військових аналітиків про те, як вони бачать можливий розвиток подій протягом наступних 12 місяців.
Війна затягнеться, але не триватиме вічно
Барбара Занчетта, відділ вивчення війни, Королівський коледж Лондона
Перспективи завершення війни в Україні залишаються малопривітними. Позиції Володимира Путіна, порівняно з минулим роком, виявляються більш сильними, але це стосується переважно політичного, а не військового виміру.
Ситуація на фронті залишається невизначеною. Здавалося б, наступ України припинився, але також не відбувся прорив союзників Росії. Зараз результат війни значно більше залежить від політичних рішень, прийнятих на великій відстані від самого конфлікту – у Вашингтоні та Брюсселі.
Дивовижна єдність, яку Захід проявляв у 2022 році та підтримував протягом усього 2023-го, починає розриватися.
Військова допомога від США опинилася в полоні того, що президент Байден назвав “дрібною політикою” Вашингтона. Майбутнє економічної підтримки від ЄС, схоже, залежить від безглуздої позиції Угорщини.
В той самий час коливання в західних столицях підбадьорюють Путіна. Його останні виступи та зухвалі заяви свідчать про те, що, на його думку, Росія готова до тривалої війни.
Таким чином, чи вистачить сил і стійкості заходу, щоб і надалі протистояти російському лідеру та всьому, що він представляє?
Рішення Європейського Союзу щодо початку переговорів щодо приєднання України та Молдови є не просто формальністю, а важливим етапом, який вказує на продовження підтримки Києва. Це надає сигнал, що майбутнє України в ЄС є пріоритетом, не зважаючи на тиск Росії.
У Вашингтоні ймовірна повна зміна політики малоймовірна, оскільки рейтинги Дональда Трампа зростають. Хоча існує спокуса зобразити сценарій припинення підтримки України у разі його перемоги на виборах-2024 у США, реальність полягає в тому, що колишній президент самостійно не зможе перевертати трансатлантичне партнерство.
Захід має розбіжності в своїй підтримці, а це робить 2024 рік важким для демократичних країн. Довгостроковий консенсус на підтримку війни завжди був складнішим для них, ніж для автократів.
Хоча війна може тривати весь 2024 рік, важливо зазначити, що вона не може тривати безкінечно. Завдяки нерішучості Заходу, Росія може ставати ще агресивнішою. Попри це, оскільки державний переворот чи смерть президента не є ймовірними, переговори залишаються єдиною реальною можливістю вирішення конфлікту, незважаючи на відмову обох сторін від них.
Попереду рік консолідації
Майкл Кларк, колишній генеральний директор Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень, вказує на те, що широкомасштабне вторгнення Росії в Україну привело до повернення великої війни на європейський континент. Події 2023 року відзначили також повернення індустріальної війни.
Індустріальна війна переносить економіку частково, а в деяких країнах повністю, на воєнні рейки. Оборонний бюджет Росії у порівнянні з 2021 роком зріс втричі, а наступного року очікується, що він стане 30% державних витрат.
Це призводить до того, що війна в Україні стає тривалішою і травматичнішою, ніж будь-який подібний конфлікт, який Європа спостерігала з середини минулого століття. Майбутній рік покаже, наскільки Росія, разом зі своїми постачальниками в Північній Кореї й Ірані, і Україна, з її західними партнерами, зможуть задовольнити вимоги війни індустріальної епохи, яка визначатиме нову реальність на європейському та світовому рівнях.
Протягом року лінія фронту в Україні майже не зазнала змін, але стверджувати, що конфлікт у застійному стані, було б неправильно. Обидві сторони проявляють відданість продовженню боротьби, прагнучи захопити стратегічні ініціативи.
Росія може вирішити знову розширити активність на всьому фронті, включаючи можливість захоплення всього Донбасу. З іншого боку, Україна може намагатися скористатися своїми успіхами в Чорному морі.
Крім того, Київ може вжити заходів для здійснення військових сюрпризів, спрямованих на виведення противника з рівноваги.
Однак загалом 2024 рік виглядає як період консолідації як для Києва, так і для Москви.
Росії бракує як технічних, так і людських ресурсів для стратегічного наступу, і ймовірно, вона не зможе розпочати його до навесні 2025 року.
Україні необхідна підтримка з боку заходу для того, щоб утримати свої позиції у наступному році, одночасно посилюючи внутрішні резерви для майбутніх викликів.
Сучасна війна, яка відбувається, представляє собою конфлікт між суспільствами, де поле бою є лише виявом цієї глибокої боротьби.
Хід подій у 2024 році буде визначатися не тільки на віддалених політичних аренах, таких як Москва, Київ, Вашингтон, Брюссель, Пекін, Тегеран і Пхеньян, але й у сільських населених пунктах, таких як Авдіївка, Токмак, Краматорськ та інших місцях бойових дій уздовж фронтової лінії.
Україна буде тиснути на Росію навколо Криму
Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі, відзначив, що у Росії відсутній рішучий і проривний потенціал для захоплення України. Він вказав, що Росія зосереджується на утриманні придбаних територій та посиленні своїх оборонних можливостей, при цьому сподіваючись на здатність Заходу відступити від підтримки України.
У той час Україна не припиняє свою боротьбу. Країна активно захищає своє виживання і має чітке уявлення про можливі наслідки перемоги Росії. Дедалі більше країн Європи висловлюють свою готовність збільшити допомогу, оскільки зростає обурення та страх внаслідок можливого відступу рішучості з боку США.
Однак я передбачаю, що на початку наступного року США, нарешті, приймуть відкладений Конгресом пакет допомоги.
З цього приводу від України можна очікувати наступних кроків:
Відновлення втомлених від місяців боїв підрозділів для майбутніх наступів.
Удосконалення системи мобілізації.
Збільшення власного виробництва боєприпасів і зброї.
Подолання переваги Росії у сфері радіоелектронної боротьби (РЕБ).
До літа Україна планує вперше використати американські винищувачі F16, що може покращити її здатність протистояти російській авіації та посилити протиповітряну оборону.
Найбільш стратегічно важливою областю, яка залишається під контролем Росії, є Крим, який українці вважають “вирішальною територією”. Україна планує продовжувати тиск на росіян в цьому регіоні, зробити присутність російського військово-морського флоту в Севастополі неприйнятною, включаючи бази ВПС та матеріально-технічні склади в Джанкої.
Незважаючи на обмежені ресурси, зокрема артилерійські боєприпаси та високоточна зброя великої дальності, Україна продовжить виявляти витримку та стратегічний підхід. Російські солдати, у свою чергу, зазнають випробувань волями та логістикою, адже українська логістична система ставить їхню національну систему під постійний тиск.
За інформацією від джерел, адміністрація президента США Джо Байдена тихо, але систематично змінює свою стратегію відносно України. За даними Politico, ці зміни спрямовані на підвищення позицій України для майбутніх можливих переговорів, а не просто на повну перемогу над Росією, як раніше.
Причиною цього “стратегічного переходу до оборони” є загроза зриву фінансування України, яке не може бути забезпечено або Сполученими Штатами, або Європейським Союзом. Навіть при тому, що Білий дім і Пентагон офіційно запевняють, що змін у політиці не відбулося, джерела вказують на обговорення можливості переорієнтації військових сил для зміцнення оборонної позиції на сході України.
За даними Politico, рекомендації для України включають підвищення систем ППО, будівництво нових оборонних споруд, встановлення колючого дроту та копання ровів та протитанкових окопів вздовж північного кордону з Білоруссю.
Крім того, адміністрація Байдена акцентує увагу на збільшенні власного виробництва озброєння в Україні. Відзначається, що ці заходи спрямовані на зміцнення позицій України в майбутніх можливих переговорах.
Хоча офіційно влада США не оголошує про будь-які зміни у політиці, експерти зазначають, що цей “стратегічний перехід до оборони” може допомогти Україні зберегти ресурси та виграти час для ефективних переговорів.
У той же час, Європейський союз висловлює готовність прийняти Україну до НАТО за прискореною процедурою, надсилаючи сигнали Москві щодо можливості компромісу. За даними експертів, такий підхід може вплинути на рішення Володимира Путіна.
У контексті цих змін також акцентується на тому, що Путін може бути готовий до перемир’я. Навіть The New York Times повідомляло, що Путін натякає на готовність до мирної угоди з вересня, пропонуючи припинити бойові дії на поточних позиціях. Але експерти застерігають, що довіра до Путіна є проблематичною, і Україні слід бути обережною у веденні переговорів.
Водночас, влада США та Україна продовжують співпрацювати, і хоча немає нового фінансування наразі, намір допомогти Україні реалізувати її мирний план підтверджується. У всіх цих обставинах головне завдання залишається зміцнення оборонних позицій та готовність до можливих переговорів для забезпечення майбутнього миру в регіоні.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підсумував рік війни, дав прогноз на майбутнє і розповів, що думає про урядовий законопроєкт щодо нових правил мобілізації.
26 грудня Валерій Залужний провів свою першу за час повномасштабного вторгнення пресконференцію. Вона була короткою і широко не транслювалася.
Залужний прокоментував резонансний пакет урядових законопроєктів щодо мобілізації, демобілізації та військової служби, внесений в парламент напередодні, а також стисло висловився про ситуацію на фронті та натякнув, чим для української оборони може обернутися наступний рік.
Скільки мобілізованих потрібно
Перед пресконференцією Залужний, який практично ніколи не роздає коментарів ЗМІ, ненадовго включився в національний телемарафон.
Він, зокрема, прокоментував заяву президента Зеленського, який стверджував, що військове командування запросило мобілізувати у наступному році 450-500 тис. новобранців, щоб поповнити військо.
Залужний уточнив, що генштаб “жодного запиту на якісь цифри не робив”.
Мовляв, свої потреби армія формує, враховуючи поточний некомплект, формування нових військових частин і прогнозів щодо втрат, які можуть бути у наступному році.
“Озвучувати цю цифру ми не можемо, бо це військова таємниця”, – додав він.
“Ми формуємо запити на ресурси – на військову техніку і людей. Всі ці пропозиції ми подаємо до міноборони, як до суб’єкта законодавчої ініціативи, яке вже далі вирішує, як це забезпечити. Нам необхідні снаряди, зброя і люди. Все решта виконують органи, які мають повноваження”, – пояснив Залужний.
Ухилянти, мобілізація і “не справа ЗСУ”
Уже на пресконференції Залужний детальніше прокоментував законопроєкти про нові правила мобілізації.
Головний з них внесли в парламент ввечері 25 грудня. Він передбачає зниження віку для мобілізованих з 27 до 25 років, спрощення процедури військового обліку та вручення повісток, а також суворіші санкції за ухилянтство аж до багатотисячних штрафів та ув’язнення.
Крім того, законопроєкт передбачає можливість демобілізації для тих, хто служить більше трьох років під час воєнного стану і для тих, хто побував в полоні.
Залужний наголосив, що хоча військові працювали в робочій групі з підготовки документів, але більшість положень, особливо ті, які стосуються безпосередньо мобілізації цивільних та санкцій щодо ухилянтів, розробляли не в генштабі.
“Ми армія, і ми маємо воювати, а не втручатися в життя цивільних”, – підкреслив він.
На уточнення ВВС Україна, Залужний також наголосив, що не військове керівництво ініціювало електронні повістки, які, як сказано в законопроєкті, зможуть надсилати на електронну пошту чи в електронний кабінет призовника.
“Точно цю пропозицію вносив не генштаб”, – сказав він.
Відповідаючи на питання про військовозобов’язаних за кордоном, Залужний додав, що ЗСУ не мають наміру втручатися у життя цивільних, які виїхали.
“ЗСУ мають воювати, жодним чином не впливати на цивільне життя наших мирних громадян, в тому числі тих, які виїхали за межі нашої країни. Для цього є центральні органи виконавчої влади, які мають прийняти рішення. Я не можу давати цю оцінку і не хочу це робити, але буду дуже радий, якщо через деякий час побачу їх у війську і з задоволенням організую їм підготовку”, – зауважив головком.
За словами Залужного, для генштабу важливо, щоб мобілізація відбувалася, але яким чином – це вже завдання уряду.
Щодо деяких позицій законопроєкту Залужний висловився скептично.
Зокрема, щодо положення про обов’язкову ротацію військових через шість місяців бойових дій.
“Звісно, ця норма дуже цікава і, звісно, хотілося б, щоб вона була. Але знову ж таки, наші люди зараз не на змаганнях, це не шоу, за яким спостерігає весь світ. Ситуація на фронті залежить від дій противника. Ми не можемо прогнозувати, це буде шість місяців, п’ять місяців, три місяці”, – пояснив головком.
“Якщо люди пропонують проводити кожні шість місяців ротацію, вони мають розуміти тоді, що бойовий комплект військ необхідно збільшувати хоча б у два рази”, – підкреслив він.
Водночас Залужний визнав, що саме ЗСУ пропонували відмовитися від строкової служби і готові до цього.
Відповідно до нового законопроєкту, строкову службу має замінити базова військова підготовка, яку протягом кількох місяців мають пройти юнаки від 18 до 25 років.
“Ще станом на літо ми були не готові змінити строковиків, але десь наприкінці листопада це вже була абсолютно наша пропозиція. … Станом на сьогоднішній день вони нам не потрібні”, – пояснив він.
Про демобілізацію
Окремо головком зупинився на демобілізації військових, які давно воюють на фронті.
Він додав, що генштаб та міноборони погодилися дозволити демобілізацію для тих, хто понад 36 місяців безперервно служив під час воєнного стану.
Але лише за умови, якщо не буде більшого загострення на фронті. Адже тоді постане питання – як і ким замінити досвідчених людей, які залишать ЗСУ.
“Я чітко розумію, що наші бійці на фронті зараз знаходяться в надскладних умовах, – заявив він. – Я сподіваюсь, що через 36 місяців ми впораємось із завданням, щоб замінити тих людей, які в надскладних умовах”.
Ситуація на фронті
Валерій Залужний ухильно говорив про перспективи війни.
“Можу вас запевнити, що наступний рік буде відрізнятися від 2023 року, ми все для цього робимо”, – заявив головком.
Він додав, що керівництво визначило проблеми і працює над їхнім вирішенням.
Коментуючи окремі напрямки на фронті – криваві бої за Бахмут, який росіяни взяли цього літа, а також битви за Авдіївку і Мар’їнку, які також під загрозою повної окупації, – Залужний наголосив, що все має визначати військова доцільність:
“Не потрібно на цьому сильно зациклюватися і робити якісь шоу або шоу скорботи навколо якогось населеного пункту. Ведення бойових дій підпорядковується своїм законам, які не залежать від того, подобається це командирам, політикам чи журналістам”.
Залужний зазначив, що ЗСУ оборонятимуть кожен клаптик землі, але якщо треба буде зберегти людей”, “ми приймемо це рішення і збережемо людей”.
“Росіяни знищують міста, використовують велику кількість снарядів. Вони можуть зробити так, що за 2-3 місяці із міста буде те, що трапилося з Бахмутом”, – додав головком.
Саме це, за його словами, зараз відбувається в Авдіївці та Мар’їнці. Особливо складна ситуація в останній, російська влада вже відзвітувала, що місто взяте, але Залужний заперечив. Він сказав, що ЗСУ все ще перебувають у його північній частині.
“Але я можу сказати, що цього населеного пункту вже не існує”, – сказав він, маючи на увазі великі руйнування.
За словами Залужного, “немає нічого такого, що може викликати суспільний резонанс” в тому, що українські військові відійшли на околиці Мар’їнки і навіть облаштовують позиції за цим містом.
Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.
Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.
Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.
Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.
З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.
Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.
При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.
З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.
Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.
При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.
Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.
Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.
Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.
Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.
Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.
Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.
За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.
Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.
“Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.
Так вийшло
Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.
У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.
Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.
На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.
Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.
Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.
Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.
Чому виник позиційний глухий кут?
Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.
Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.
Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.
Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.
Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.
Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.
Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.
Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.
Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.
Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.
Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.
І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.
При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.
Чого потребує Україна для оборони?
Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.
Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.
Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.
Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.
“Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.
Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.
Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.
“Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.
Маневрена чи окопна?
Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.
Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.
Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.
За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.
Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.
Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.
Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.
Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.
При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.
Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.
Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.
Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.
Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.
Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.
“Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.
Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.
Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.
За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.
Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.
Кабінет міністрів України вніс до Верховної Ради законопроєкти, спрямовані на внесення змін у систему мобілізації та військового обліку громадян. Про це повідомив представник Кабміну в Раді Тарас Мельничук у своєму Telegram.
“Кабінетом Міністрів України, як суб’єктом законодавчої ініціативи, зареєстровано у Верховній Раді України: Проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби”, — сказав Тарас Мельничук.
Деякі ключові аспекти цих законопроєктів включають:
Електронна відправка повісток: Громадяни можуть отримати повістку через електронний кабінет призовника або на електронну пошту.
Зміни в ротації військових: Військовим може бути призначена ротація для відпочинку та відновлення боєздатності через шість місяців безперервної участі в бойових діях, з періодом відновлення не менше двох місяців.
Внесення до Єдиного реєстру боржників: Громадян, які не прибули до військових частин, вноситимуть до Єдиного реєстру боржників з подальшим застосуванням обмежень.
Призовний вік та відповідальність за ухилення: Призовний вік змінюється з 27 до 25 років, і встановлюються обмеження прав для тих, хто ухиляється від військового обліку.
Базова загальновійськова підготовка: Замість строкової військової служби вводиться базова загальновійськова підготовка тривалістю до трьох місяців для громадян віком від 18 до 25 років.
Відпустка для звільнених з полону: Військовим, яких звільнили з полону, надаватиметься додаткова відпустка тривалістю 90 днів зі збереженням грошового забезпечення.
Рекрутинг та нове військове звання: Вводиться нове військове звання “рекрут”, і до заходів рекрутингу залучаються різні центри та службовці.
Ці законопроєкти є частиною реформи системи військової служби в Україні та мають на меті покращити ефективність мобілізації та удосконалити військовий облік громадян.
В колонці для Foreign Policy професор економіки Джеффрі Сонненфельд висловлює думку, що уявляти Володимира Путіна переможцем у поточній ситуації було б глибокою помилкою. Спираючись на своє аналітичне бачення, він розглядає реальний стан справ у Росії та вказує на його далекий від позитивного характер.
Це, мабуть, найважчий момент для України від початку російського вторгнення в лютому 2022 року, коли здається, що ситуація на полі бою зайшла в глухий кут, політична підтримка Заходу вагається під гнiтом політичної дисфункції, а війна на Близькому Сході відволікає ресурси й увагу.
Проте багато рефлексивних циніків у західній пресі заходять надто далеко, віддаючи належне противнику України, президенту Росії Володимиру Путіну, а один оглядач Wall Street Journal навіть оголосив Путіна одним із “переможців року”. Ми не можемо потрапити в пастку, думаючи, що для Путіна все добре, і ми не можемо відмовитися від ефективних заходів тиску на нього.
Буквально цього тижня газета New York Times навіть припустила, що вихід понад 1000 транснаціональних компаній з Росії мав неприємні наслідки, збагачуючи Путіна і його поплічників. Усі факти свідчать про те, що вихід бізнесу спричинить значні витрати. Економічні дані ясно показують, що російська економіка заплатила величезну ціну за втрату цих підприємств. Путін продовжує приховувати необхідну статистику національного доходу Росії — очевидно, тому, що нема чим хвалитися.
У той час як Путін експропріював деякі активи азійських і західних компаній, більшість фірм просто відмовилися від бізнесу в Росії, охоче списавши активи на мільярди доларів. За це вони були винагороджені, оскільки їхня ринкова капіталізація різко зросла після новин про їхній вихід. Росія не тільки подає до суду на іноземні компанії за вихід, оскільки відхід ExxonMobil і BP поклав край технологіям, необхідним для розвідки нафти, а й російський гігант “Роснефть” навіть подав до суду на агентство Reuters за репортаж про це. Масові перебої з постачанням, що призводять до закриття російських заводів у різних секторах, було описано в репортажах з місць, що призвело до арешту, а тепер і дев’ятимісячного тюремного ув’язнення героїчного журналіста, який задокументував правду.
Розглянемо таку економічну статистику, яку ми перевірили.
Витік талантів. У перші місяці після вторгнення Росію покинуло близько 500 000 осіб, багато з яких були саме тими високоосвіченими й технічно кваліфікованими робітниками, яких Росія не може собі дозволити втратити. За рік із гаком це число зросло щонайменше до 1 мільйона осіб. За деякими оцінками, через цю безпрецедентну втечу талантів Росія втратила 10 відсотків усієї своєї технологічної робочої сили.
Втеча капіталу. Згідно зі звітами Центрального банку Росії, у період з лютого 2022 року по червень 2023 року з Росії було виведено рекордні 253 мільярди доларів приватного капіталу, що більш ніж учетверо перевищило обсяг усього попереднього відтоку капіталу. За деякими оцінками, Росія втратила 33 відсотки від загальної кількості мільйонерів, які живуть у Росії.
Втрата західних ноу-хау. Це сталося в таких ключових галузях, як технології та енергетика. Наприклад, одній тільки “Роснєфті” довелося витратити майже на 10 мільярдів доларів більше на капітальні витрати за останній рік, згідно з її власними даними, що становить приблизно 10 доларів додаткових витрат на кожен барель експортованої нафти, крім труднощів із продовженням проєктів із бурінням нафти в Арктиці, які майже повністю залежали від західних технологій і досвіду.
Практично повне припинення прямих іноземних інвестицій у Росію. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Росію майже повністю припинилися з низки причин. За 22 місяці після вторгнення був тільки один місяць позитивного припливу прямих іноземних інвестицій порівняно з приблизно 100 мільярдами доларів прямих іноземних інвестицій щорічно до війни.
Втрата рубля як вільно конвертованої та обмінюваної валюти. Оскільки глобальні транснаціональні корпорації тікають натовпами, мало що могло завадити Путіну запровадити безпрецедентний і суворий контроль за рухом капіталу щодо рубля після вторгнення, наприклад, заборонити громадянам надсилати гроші на банківські рахунки за кордоном; призупинити зняття готівки з доларових банківських рахунків на суму понад 10 000 доларів США; примушувати експортерів обмінювати 80 відсотків свого виторгу на рублі; призупинити пряму конвертацію доларів для фізичних осіб, які мають рубльові банківські рахунки; призупинити прямий обмін валюти на рублі; призупинити обмін на рублі. Не дивно, що обсяги торгівлі рублями впали на 90 відсотків, унаслідок чого російські активи, оцінені в рублях, практично не приносять користі та не підлягають обміну на світових ринках.
Втрата доступу до ринків капіталу. Західні ринки капіталу залишаються найглибшим, найліквіднішим і найдешевшим джерелом капіталу для фінансування бізнесу і прийняття ризиків. З початку вторгнення жодна російська компанія не змогла випустити нові акції або нові облігації на жодному західному фінансовому ринку. А з втечею транснаціональних компаній у російських підприємств немає альтернативних джерел фінансування і глобальних інвесторів, увагу яких можна було б привернути.
Різке падіння вартості активів. Почасти завдяки масовому виходу глобальних транснаціональних компаній, вартість активів у Росії різко впала в усіх напрямках, причому, згідно з нашим дослідженням, навіть загальна вартість деяких державних підприємств знизилася на 75 відсотків порівняно з довоєнним рівнем. Як повідомляє Times, відбулося 50-відсоткове зниження вартості багатьох активів приватного сектора.
Це лише деякі з витрат, які Путіну довелося понести у зв’язку з виходом понад 1000 глобальних підприємств; це без урахування згубного впливу на російську економіку економічних санкцій, таких, як високоефективне обмеження цін на нафту, розроблене Міністерством фінансів США. Понад дві третини російського експорту становили енергоносії, а зараз він скоротився вдвічі. Росія, яка ніколи не постачала готову продукцію — промислову чи споживчу — у світову економіку, паралізована. Вона навіть віддалено не є економічною наддержавою, практично всі її сировинні ресурси легко замінити з інших джерел. Військова машина приводиться в рух тільки за рахунок канібалізації підприємств, які тепер контролюються державою.
Судячи з наших великих економічних даних, вердикт зрозумілий: безпрецедентний історичний вiдхiд більш ніж 1000 глобальних компаній допоміг вивести з ладу військову машину Путіна. У такий важкий для України момент було б помилкою бути занадто оптимістичним — так само, як було б помилкою бути занадто цинічним.
Саміт Євросоюзу, що відбувся 14-15 грудня, став історичним для України, надаючи можливість розпочати переговори про вступ до ЄС. Однак радісну атмосферу темніє нове вето Віктора Орбана. Після дипломатичної перемоги України, Угорщина ветувала фінансовий пакет, який включав допомогу Україні на суму 50 млрд євро.
Угорський лідер, підкорившись тиску колег, погодився на позитивне рішення для України, але відмовився від підтримки фінансового пакета. Це породило питання про те, чи можна вважати цей саміт переможним для України, і наскільки серйозним є вето Орбана з фінансового пакета. Багато людей стурбовані, оскільки це стосується зовнішнього фінансування, яке є ключовим для українського бюджету під час війни. Однак не дивлячись на це, тимчасова блокада Угорщини вважається несприятливою обставиною, і гроші для України є. ЄС розглядає різні варіанти надання фінансової допомоги Києву, і фінансовий пакет має бути затверджений 1 лютого, і цього разу планується подолати вето Орбана, якщо воно виникне знову.
Фінансування з ЕС
Зовнішнє фінансування, що становить життєво важливий ресурс для України в час війни, опинилося під питанням через політичні турбуленції у США, призупинивши потік коштів. До цього часу головними донорами були Євросоюз та США. Проте, з початку 2024 року може настати фінансова пустка, оскільки гроші від ЄС закінчуються, а нова програма, Ukraine Facility, на сьогодні не отримала остаточного затвердження.
Ця програма, оцінена в 50 млрд євро, не лише надзвичайно велика за своїми обсягами, але й передбачає довгострокове фінансування на чотири роки. Важливим є те, що це може надати Україні стійкість у фінансовому плані без необхідності постійно вибивати нові транші, долаючи опір окремих країн-членів ЄС, зокрема, Угорщини.
Хоча остаточне затвердження програми відбудеться на позачерговому саміті 1 лютого, вже є попереднє погодження щодо обсягів фінансування, і Україна отримає ці кошти, навіть якщо єдиний протиборчий голос при настанні угорського вето. Щоправда, залишається питанням, чи вдасться переконати Угорщину в підтримці програми, але її лідер Віктор Орбан намітив можливість “переконатися”.
Переговори з середини
Освітлюючи внутрішні куліси недавнього Євросаміту, на якому обговорювалося питання про Україну та вагомий фінансовий пакет, варто звернутися до висловлювань європейських політиків, які брали участь у цих переговорах.
Один із ключових учасників, Віктор Орбан, розкрив численні деталі обговорень під час інтерв’ю на підконтрольному йому радіо “Кошут”. Це інтерв’ю повністю присвячено було саміту ЄС та України, і в ньому звучало чимало подробиць, зокрема, щодо обговорюваної суми 50 млрд євро.
Важливим аспектом є відсутність технічного угорського вето. Вирішення щодо Ukraine Facility не піддавалося голосуванню, оскільки було відомо, що Орбан виразить свою непідтримку. У період дискусії відразу було відзначено, що він не підтримає це рішення. Спроби переконати його тривали годинами та завершилися невдачею.
Якщо на попередньому засіданні Орбан залишив зал, дозволяючи іншим лідерам ухвалити рішення про розширення ЄС, то цього разу він цього не зробив. Він аргументував це тим, що процес вступу України наразі не становить загрози для Угорщини, та що розподіл коштів означає витрати угорських грошей.
Важливим моментом є те, що Орбан прагнув повернутися додому із якою-небудь перемогою. Він обіцяв своїм виборцям, що не розпочне переговори з Україною і навіть провів екстрене засідання парламенту, закріпивши свою відмову. Виявившись у складних обставинах, він не міг повернутися без жодної перемоги, яку б зміг “продати” своїм виборцям як прояв своєї сили. Таким чином, він відмовився голосувати за рішення про 50 млрд євро.
Як гроші передадуть Україні без згоди Угорщини
Очікувана відмова Віктора Орбана не вразила нікого. Проте, є певні моменти, на які рахували, особливо після того, як Угорщині було обіцяно фінансову винагороду за цей відмовний голос (це не перебільшення, про це детальніше нижче).
Проте відмова голови угорського уряду була врахована в планах. За інформацією “ЄвроПравди”, після твердого “ні” Орбана інші країни розглянули варіант “спільного фінансування від 26 країн”. Ідея полягала в створенні окремого фонду, до якого всі держави-члени ЄС мали б внести свій внесок. Проте це пропозиція не отримала достатньо підтримки.
Є кілька обґрунтувань проти такого спрощеного підходу.
По-перше, це дозволило б Орбану виглядати як однозначний переможець. Він міг би похвалитися перед своїми виборцями, наголошуючи, що він єдиний, хто зберігає бюджетні гроші для свого народу, тим часом інші країни витрачають їх на Україну. Деякі політики це могло б сприйняти як підтримку популістів або прихильників Путіна з аналогічними вимогами.
По-друге, цей шлях вимагав би значного часу, оскільки в багатьох країнах бюджети вже схвалені парламентами. Внесення змін у бюджети – це процес часом спроможний викликати блокаду через популістів або прихильників Путіна.
Попри це, принципова згода щодо надання допомоги Україні існує, хоча вибір шляху фінансування залишається відкритим.
Це, мабуть, головна новина у фінансовому аспекті саміту.
Отже, усі 26 держав-членів ЄС, за винятком Угорщини, не лише загалом погодились щодо необхідності допомагати Україні, але й детально узгодили, що вони нададуть Україні 50 млрд євро, пропорційно своєму внеску в бюджет ЄС. Щобільше, вони домовились, що це станеться незалежно від згоди Орбана.
Також варто відзначити, що лідери держав-членів доручили Єврокомісії розробити рішення, яке обійшло б угорське вето так, щоб це не призводило до зміцнення авторитарного лідера. Це було оголошено офіційно і публічно, хоча зазвичай такі доручення залишаються конфіденційними. “Потрібно мати робочий план, якщо на саміті 1 лютого не буде можливою одноголосна угода”, – сказала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у Брюсселі після завершення саміту.
У відомстві зовнішніх справ України також офіційно повідомили про те, що рішення ЄС про виділення 50 млрд євро Україні було принципово прийняте. Водночас у неофіційних розмовах представники влади підтверджують, що дискусії про можливість фінансування завершено. Обговорення зараз спрямоване на те, як саме буде оформлено це рішення з боку ЄС.
Діалог з угорським прем’єром щодо цього питання також триває.
Домовленості
Як вже зазначалося, затримка європейського фінансування, яке мало розпочатися з січня для забезпечення макрофінансової стабільності України, очевидно, не стане критичною.
Чи є важливою для Києва затримка рішення до лютневого саміту? Однозначна відповідь – ні. Уряд наразі має достатньо резервів у бюджеті.
“Ми вже отримали 0,9 млрд доларів від МВФ, а останній транш макрофінансової допомоги від ЄС, 1,5 млрд євро, має надійти найближчим часом. Крім того, очікується фінансування від Японії. Якщо Україна повністю отримає це фінансування, то уряд увійде в наступний рік з запасом ліквідності приблизно в 5 млрд доларів. Цього буде достатньо, щоб затримка першого траншу Ukraine Facility на 1-1,5 місяця не стала критичною. У разі необхідності уряд зможе затримати частину видатків або тимчасово використовувати кошти місцевих бюджетів, що накопичилися на казначейських рахунках за роки профіциту”, – пояснює старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай.
Головне наразі – це впевненість, що рішення буде прийняте найближчим часом. І така впевненість існує.
Здається, у ЄС вважають, що найбільш ймовірним сценарієм на новому саміті буде те, що Орбан може висловити своє обурення, трохи пожвавити обстановку, але все ж надати “зелене світло” фінансуванню України за стандартною процедурою.
Це вигідний варіант для України, оскільки це дозволить отримати кошти якнайшвидше – і це є нагальною потребою.
Також важливо зазначити, що це буде найбільш вигідним варіантом для ЄС, оскільки це уникне створення зайвого прецеденту обхіду існуючих процедур, що не завжди приймається в Брюсселі.
Додатково, це може виявитися вигідним і для Угорщини, оскільки уникнення другого за рахунком обходу її вето буде сприяти уникненню напруги. Оскільки Єврокомісія отримала завдання розробити юридичний механізм обходу можливого вето на саміті 1 лютого, можна стверджувати, що всі сторони будуть готові до такого кроку юридично.
